Любава Олійник - Полонянка власних снів, Любава Олійник

— Нам треба поспішати! Шаруккін може повернутися будь-якої миті!

Мустафа дбайливо взяв мене за лікоть, розвернув до себе і взяв за руки, намагаючись заспокоїти. Кілька хвилин, сповнених напруги та страху, і ми знову опинилися біля водоспаду, в безпеці.

Моє тіло трусилося від пережитих емоцій. Сльози безжально лилися з очей, змішуючись з гірким смаком крові на губах. Я почувалася розбитою, спаплюженою, але найбільше боліло те, що я змушена була залишити Емрé там, в пащі звіра.

—Допоможіть йому вижити, - дивилася з надією і розпачем на друга коханого.

Він обійняв мене по-батьківськи, погладжуючи волосся і заспокоюючи як дитину:

— Ми його врятуємо. Я обіцяю, — сказав він твердо, і чомусь я йому повірила. На душі стало трохи легше, хоч страх і біль все ще стискали моє серце. Боротьба тільки починалася.

—Ось твоя куля, - зможеш самостійно повернутися додому?

Я закивала. Сил на будь-які слова не залишалося. Взяла кулю, холодний опал обпік долоню. Стиснула кулон топазу, останній уламок колишньої магії, і відчула знайоме закручування в животі. Світ поплив, фарби змішалися, і на мить здалося, що я знову бачу обличчя Шаруккіна... Тільки б витримати, тільки б не збожеволіти. І ось, нарешті, знайоме відчуття підлоги під ногами. Я повернулася в кімнату саме вчасно, адже в двері вже наполегливо стукали:

—Ананіє, це я, твій брат, - видихнула, як після занурення під воду. Я відчинила двері й впустила його, сповзаючи вниз по дверях, не відчуваючи ніг.

Він стояв ошелешений, оглядаючи моє закривавлене обличчя, поцятковане синцями, мій змучений вигляд. На мені й досі була лише одна подерта нічна сорочка, обліплена засохлою кров’ю… Він ніколи не бачив мене такою.

—Як ти дізнався, що я вже повернулася? – беземоційно промовила, дивлячись кудись у підлогу.

—Мій накопичувач-артефакт став гарячим, - він протягнув мені брелок з гірським кришталем, огранованим у формі краплі. Він виблискував чистим світлом, ніби вбираючи мою біль. Таким самим, який був у мене колись. Мій кулон розбився на друзки від магії братів, але наша армія здобула перемогу. Перемога…

—Гм, - моїх потрісканих губ торкнулася ледь помітна ностальгійна усмішка.

—Ананіє, батько повернувся. Його настрій геть кепський. Він питав за тебе… - в голосі брата відчувалася тривога, але в очах - непохитна підтримка.

Як добре мати брата, відчувати, що тебе можуть прикрити, захистити від усього світу. Навіть від власного батька.

—Дякую, братику, - я скуйовдила йому зачіску, вловивши знайомий запах сандалу та кориці, коли він сів поруч зі мною на підлогу, - ти йди. А я за годину спущуся, от тільки приведу себе до ладу