Ольга Соболєва - Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва

Вона добре розуміла закони природи, але однаково не могла призвичаїтися бачити це на власні очі. Навіть Ада неодноразово намагалася навчити її полювати на зайців чи куріпок. Адже ніколи не варто сподіватися на підношення від селян. Але Лідія не змогла пересилити себе. Мабуть, «міська дівчина» у ній так і не вмерла до кінця.

- З тобою все добре? – раптом пролунало поряд, від чого знахарка знову здригнулася. – Якщо ти змерзла, то краще йди в будинок.

- Ні-ні, - замахала головою дівчина. – Давай я зіллю.

Кинувши на співрозмовницю недовірливий погляд, герцог все ж таки схилився і дозволив допомогти. На жаль, поряд не було ані річки, ані принаймні якоїсь порядної миски. Та й взагалі житло Феіри значно виділялося від уже побачених хатинок інших жриць. Здавалося, що Феіра проводила тут не так вже й багато часу. Але любила комфорт.

- А нащо ти намагалася зосередитися? – поцікавився Раймар, забираючи у дівчини рушник та витираючись ним.

- Хотіла зв’язатися з Віссою. Вона обіцяла дізнатися щось про Феіру.

- Ти ще й таке вмієш? – здивувався герцог, розтираючи мокре волосся.

А Лідії раптом згадалося, як смішно він виглядав, коли звалився у велетенську ванну в купальні.

- Не вмію, - все ж таки відповіла дівчина. – І що значить «ще й таке»?

- Я бачив, як твої очі зблиснули жовтим сяйвом, коли ти наказувала Ґудзику привести нас сюди.

- Справді? – здивувалася знахарка. – То чому я досі не в кайданах?

- Без кляпу будуть малоефективні, - так само лукаво відповів Раймар.

- Нахаба! – фиркнула Лідія та зникла в хатині.

Проте, коли відьмолов увійшов слідом, то побачив те, чого зовсім не очікував. Дівчина уважно роздивлялася вина на поличках.

- Що шукаєш? – Раймар надягнув чисту сорочку та став поряд.

- Вісса казала, що має непогане вино… - пробубніла Лідія, намагаючись зрозуміти написи на етикетці.

- Це якось допоможе тобі з медитацією?

Дівчина ніяково завмерла:

- Можливо…

- Щось я не впевнений, - хмикнув Раймар. – Перший раз, коли ти пила вино, то накричала на мене і сказала, що більше ніколи не хочеш бачити. За другим разом так взагалі намагалася роздягтися посеред парку.

- Ти перекручуєш! – обурилася дівчина. – А бачити я тебе не хотіла, тому що ти поводився, як впертий баран.

Брови герцога здивовано підскочили догори. Але Лідія навіть не звернула на це увагу.

- Боюся питати, чи змінилося щось з того часу, - пробубнів чоловік.

- То не питай, - знизала плечима знахарка. Проте все ж таки окинула Раймара хитрим поглядом та додала: - Але щось точно змінилося. Чому не можна нормально підписувати пляшки? За темним склом і так не видно вмісту!

- І що ж ти шукаєш?

- Та хоч би розуміти, яке тут є вино. Кагор чи напівсолодке…

- Повір,  ці написи мало відповідають дійсності. Вино з місцевих винокурень мало чим зможе тебе порадувати.

- Це не чесно, - розчаровано насупилася Лідія.

- Здається мені, що ти не медитувати хочеш, а всього-на-всього хильнути, - весело зауважив герцог.

- А якщо й так?

- Хто я такий, щоб відмовляти жінці у забаганках? – все так же весело підморгнув Раймар та почав згрібати з поличок усі пляшки.

- А чи не переоцінюєш ти наші можливості? – здивувалася дівчина.

- Пропоную куштувати кожне і вибрати найкращі. Однаково тут більше нікому буде їх відкорковувати.

- Маєш рацію, - погодилася Лідія і пішла шукати келихи.

Декількома хвилинами пізніше Раймар нарешті витягнув останній корок та поцікавився:

- Ну що, знайшла напівсолодке?

- Поки що тільки напівгидке, - тяжко зітхнула дівчина і забрала у відьмолова останню пляшку. Після чого відпила з неї та задоволено вигукнула: – Ну нарешті!

За чим одразу ж розлила вино у келихи. Забравши з ліжка подушку, Лідія вмостилася перед каміном та блаженно  посміхнулася. Раймару подушки не дісталося, але він зібгав покривало і розмістився поряд.

- Завжди мріяла ось так, - чесно зізналася дівчина, примружуючи очі, немов кішка.

Герцогу навіть здалося, що ще мить і його співрозмовниця замуркотить.

- В твоєму домі не було каміну? – поцікавився він, відпиваючи з келиха. – О, боги! Лідіє, і ти називаєш це гарним вином?

- Якщо не подобається, то залиш мені, - насупилася дівчина. – З того, що маємо, це найкраще. І, ні, каміну в мене не було. В нашому світі таку розкіш можуть собі дозволити тільки багаті. Або дуже бідні.

- Це як? – здивувався чоловік, витягуючи ноги і теж намагаючись розслабитися.

Лідія взялася пояснювати, що на Землі каміни часто роблять штучними і що вони майже не обігрівають будинки. Потім непомітно перейшла на опис своєї квартири, а потім і сім’ї.