Мирослава Русава - Чи так страшен вовк, коли є дракон?, Мирослава Русава

– Ти чого…? – хотіла було стукнути Сірошкура обурена Ольга, але побачивши мене дівчина уточнила – Алана… все гаразд?

– Оля! – підійшла радісна Леся і завмерла, насторожившись – а що сталося?

Усвідомивши, що так тривати не може, впевнено скинула руки Тихомира зі своїх плечей і піднялася.

– Все добре! – твердо сказала я.

– Точно? – Не повірила амазонка.

– Точно! – озвалася я і зникла, залишаючи стривожених товаришів насторожено перезиратися. Можливо, решта дня так би пролетіла непомітно у спробах відігнати нав'язливі думки. Однак близько години дня, під час обіду почалися дива.

Спочатку деякі з козаків насторожено завмерли. Затихали розмови, застигали у повітрі столові прилади. Після яскравоволосі вояки, яких тут було зовсім трохи озирнулися, по-звірячому водячи носом у повітрі, ніби принюхуючись.

На закінчення, на вулиці пролунав крик. Усі одностайно вискочили надвір. Вражено оглянувши порожню таверну, я й сама наважилася піти за ними.

Pov Грицько

Мандруючи кам'яним берегом намагався зрозуміти, що ж сталося з Аланою.

Вона дівчина мила, дуже добра і дуже здатна. Чомусь сьогодні вранці вона проігнорувала мою присутність у будівлі Ради, та й взагалі здавалась якоюсь втомленою.

Схилившись до дзеркальної води неймовірно спокійного сьогодні Дніпра подивився на своє примарне відображення. Простягнувши безтілесну руку, занурив її у воду, яка моментально пішла хвилями.

– Ех Дніпро, мудрий ти мій друг – сів я на камінь – великий Дніпро, повідай те, що мені невідомо – запрокинув я голову до неба, сумно споглядаючи на пару летящих кудись за обрій птахів.

А вода продовжувала вібрувати, причому і фізично теж... помітивши це я покосився на дзеркальні води.

"Щось не так" – підвівся я і полетів у протилежний бік від напрямку хвиль, що ставали все більше. Якраз біля північної брами роївся народ, а у воді відчайдушно тріпотіла дівчинка.

– Рррррг... – тряс повітря рев і з води виринув гігантських розмірів звір.

Чітка і дуже емоційна лайка посипалася з усіх боків. Хвиля, спричинена монстром, захопила дівчинку і потягла на дно. Один із воїнів хотів був кинутися у воду, але його зупинили:

– Ти що дурень? – струсили Олега товариші.

А змій ніби красувався. Синя луска блищала на сонці. Несвідомі очі з вертикальною зіницею ніби заскліли...

– Гарг...! – знову вигукнула чудовисько, готуючись до нападу.

Саме в цей момент на берег прибули характерники, а з ними й помічниці-оракули. Миттєво схопившись у воду, дівчата так швидко, як тільки могли намагалися зв'язатися зі стихією. Магія була їх стихією. Благо, що на берегах острова вона працювала.

Одна ж з амазонок вирішила не церемонитися і ще на березі почала жестикулювати, закликаючи в повітря чималі кам’яні валуни. Удар по повітрю – і каміння полетіло в морду змія, що дуже засмутило останнього і почалося місиво.

Виблискували мечі, ніби живі самі з собою пурхали навколо чудовиська, гриміли постріли... Струмені води, силоміць билися об берег, і незрозуміла гидота, ошметки тканини, слиз летіли на всі боки...

Через хвилину дружної боротьби чудовисько з гучним сплеском упало на воду...

Pov Алана

Як я дійшла до берега – не пам’ятаю. Я стояла, широко розплющивши очі і дивлячись на монстра. Тіло занеміло, а до горла підкотив ком. Звірячий жах продер мене до кісток.

Чому синя луска здалася криваво-червоною? Чому замість каптура з шкірястих перетинок я бачу на його голові кістяні нарости? Як струмені води замінилися на стовпи вогню?

Не знаючи що відбувається, я кинулася геть. Здавалося, що не бризки хльостали мене в спину, а мої ноги пливли в калюжах… Слідом за мною летіли струмені полум'я.

Мозок не відрізняв реальність від спогадів. Очі застилала пелена, а у вухах дзвеніло...

Я не можу дати звіт про те, де я перебуваю... Я в житті не зможу сказати котра зараз година... Я просто захлинаюся в спогадах, що розривають душу…

Pov Фін

Зізнатися, я не очікував від Агафії такої заяви. Ну, коли амазонка сама запропонувала провернути таку аферу мені було гріх не погодиться.

Спочатку навіть не уявляв, як синьоока стерва збиралася довести невинність дівчини. Однак, коли переді мною з'явився загін, що складається з шести оракулів і п'яти сльозно вимолених волхвів і характерників, безліч здогадів осяяли мою голову.

Загалом, вже після обіду в це були вплутані навіть Тихомир з Іваном. А куди ж без них? І це чудовисько в Дніпро так вдало прийшло...

Як у Агафії все так вдало завжди виходить? Прямо магія якась! Ні, ну правда!

Зараз вивчаюче дивлячись на дивно екіпірованих «магічок» я очікував повернення головної амазонки. Чого вона від них хотіла? Тут нічия магія не працювала, окрім волхвів, та демонів з характерниками. А от як так – то не до мене питання.

– Ну, що, пішли? – заскочила блондинка в кімнату, а за нею швидким кроком йшов Дмитро.

– А його навіщо? – здивувався я, втім, вважаючи, що це навіть на краще.

Pov Алана

Отямилася я десь у лісі. Рубаха була драна, на шароварах "красувалися" реп'яхи.

– Де я? – здивувалася, дивлячись на сонце, що опускалося за горизонт.

Кашель, що дер горло, вирвався з моїх грудей, луною розносячись між крон високих дерев. Озирнувшись, виявила за своєю спиною високу дерев'яну стіну.

Подумавши, пішла вздовж неї.

Шелестіла хвилями річка, а на душі було порожньо. Увійшовши до міста, повільно побрела до таверни... Все ж таки якось непристойно так нахабно відлинювати від роботи...

У залі було незвично тихо. Я зовсім забула про свій непрезентабельний вигляд.

Косі помаранчеві промені сонця висвітлили напівпорожню таверну... Іван самотньо стояв за довгим-довгим столом, як зазвичай протираючи кухлі та тарілки. Ні Ольги, ні Тихомира, які вже стали цілком звичною та невід'ємною частиною цього закладу, я не спостерігала.