Світлана Володимирівна Тараторіна - Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна

околодочний дістав з нагрудної кишені фляжку і зробив кілька швидких ковтків. Вовкулін, або миттєва рідина для перетворення, була заборонена, але Топчію таки вдалося розжитися.

Засув з того боку дверей з рипінням упав. Тюрин рвучко затягнув досередини вартового. Ним виявився голомозий злидень. Олександр Петрович ухопив бідолаху рукою за обличчя, щоб той не зміг закричати, витяг ключа і кинув на матрац.

— Тихо будь! — проказав до нього вовкулака. — Справа державної ваги.

Від погляду Тюрина злидень запхав пальці до рота, забився у куток і почав гризти нігті.

Камера виходила у вузький коридор. Зліва чорнів глухий кут, а з протилежного боку наближався чорношинелець у супроводі городового. Тримав напоготові револьвер, але стрелити не встиг. Олександр Петрович як таран кинувся на супротивників. Не зупиняючись, повалив двоголовця, аж у того хруснула шия, вибив зброю у другого і помчав далі. Топчій здивовано охнув і припустив слідом.

У коридор, крім холодної, виходили кабінети. Відживлений рухався так швидко, що не побачив, як за спиною відчинилися двері. Хтось просунув голову і нарвався на Парфентія. Вовкулін почав діяти. Зарослою рукою з довгими кривими кігтями околодочний заштовхнув невдаху до кімнати і видер ручку. Ще один чорносотенець причаївся у приймальні. Пролунав постріл, але Олександр Петрович тільки здригнувся. В один стрибок наскочив на ворога, викрутив руку і його зброєю поцілив нападнику в живіт. На порозі показався ошелешений помічник городового. Тюрин уже готувався і йому скрутити в’язи, але Парфентій вчасно зупинив. Кум вовкулаки по-змовницькому притулив пальця до губ і махнув головою у бік виходу.

Поліційна частина рогом виходила на Лук’янівську площу. Попри загрозу кощів, ринок Шурум-Бурум перетворився на різдвяний ярмарок. Серце Татарки билося тут.

Колись шістдесят сімей, що рахували свій рід від половців, заснували околодок і досі трималися давніх звичаїв. Відкрито молилися Тенгре, вживали непридатну для людей масну і пряну їжу. На галасливому Шурум-Бурумі, під носом у поліції, можна було збути крадене, роздягти випадкового дурника чи подивитися на знаменитих крилатих коней. Базар тримав Піцен-ага — татарський лісовий дух, з повним ящірок волоссям і діркою під пахвою. Його білогриві тулпари славилися на всю Імперію.

Проноза Топчій за кілька хвилин обміняв закривавлений кітель на потертий піджак і кашкет зі зламаним козирком. У комічному вбранні Тюрин став схожим на сезонного вантажника з порту.

— А бодай тобі ковінька під ребра! Синю шкіру нічим не сховати, — сердився Топчій. Але вже за мить це стало неважливо. Різномасте море людей і нечисті заколихалося. Пролунав відчайдушний крик і свист людоптаха. Спершу втікачі подумали про появу переслідувачів. Хтось штурхонув продавця варенухи, чан з парним молоком тулпара перекинувся й обварив злиднів, що гралися у кості неподалік. Ті заверещали від болю, заходилися бити і кусати під коліна найближчих перехожих. Рябий чорт-лахмітник без розбору розкидав кулаками, зачепив кремезного зооморфа і потрапив у лещата дужих звірячих лап.

— Кощі! — нарешті вибухнув повний відчаю вереск. На мить усі застигли у німому заціпенінні. Чорт зупинив глиняного помічника і навіть допоміг рудому підвестися з багнюки. Тюрин побачив, як мертвяки, наче шашіль, почали вгризатися у натовп із заходу. Площу заповнило гидке дзуміння хрущів.

Шурум-бурум оточували з різних кінців. Лавина кощів котилася водночас із Поштової дороги і з Великої Дорогожицької, а це означало, що західні околиці міста спустошені. Нападало не менше тисячі тупих немертвих. І це був перший настільки масовий напад від початку навали.

З поліційної частини, просто з вікна, хтось кинув вогонь фенікса. Це розчистило ділянку, але зовсім ненадовго: вже за мить хвиля оскаженілих тіл поглинула частину юрми. Нарешті зі сходу, з боку Львівської площі, долинув свист козаків. За ними висунулася піхота з Новопечерської фортеці. Перший ряд тримав напоготові ручні вогнемети. Тюрин роздивився кілька підвід з кулеметами. Солдати розступилися, щоб дати дорогу великому вогнемету. Пролунали перші вибухи. Як з пащі дракона, з великого вогнемета полився фенікс. Крик, тріскотіння залпів, чад від вогню заповнили Шурум-Бурум. Кілька прилеглих будинків запалало.

Люди і нечисть тікали сусідніми вулицями. Тюрин устиг побачити, як військові нещадно поливали натовп, не надто переймаючись, скільки там кощів. Дісталося і людям, що вже казати про нечисть. Топчій тягнув на вихід, відживлений устиг помітити, що прибулі кощі разом з новоперетвореними єдиною хвилею подалися на північ, у бік Кирилівських пагорбів. Люди і нечисть, кому вдалося уникнути голодних зубів, відступали на південь, у надії на рятівний центр міста.

Відживлений і вовкулака, як і багато хто, зупинилися перепочити біля стін Покровського монастиря. Черниці виносили чай, оглядали рани. Гарно одягнений чортик у пенсне довго сварився, щоб не показувати руку. Нічниця-жалібниця стиха вмовляла. Чорні пасма суцільним запиналом затуляли лице, але відживлений відчував її страх. Дружинники швидко зрозуміли причину неспокою і забрали невдаху. І хоча Олександр Петрович знав, що не існує ліків від укусу кощів, а чорт приречений, його серце здригнулося від залпу феніксової гвинтівки за рогом.

Топчій на мить зняв картуза і потягнув сищика далі. Зустріч з владою не входила у їхні плани. Тюрин був офіційно звинувачений у вбивстві домовика з Кирилівки.

Відхекалися «У кривого чорта» на Кудрявській. У сумнівному закладі не було де яблуку впасти. Пахло, як у загоні для тварин, а крім того, пивом, болотом і сотнею інших запахів нечисті. Вздовж стін були облаштовані так звані кабінети, обклеєні шпалерами з рожевими квіточками. У спокійний час затулялися лляними фіранками, але тепер усі прагнули бачити одне одного. Гомін стояв, як у Ноєвому ковчезі: тут тобі ділилися новинами, заливали горе чи святкували вдале визволення, а хтось, здавалося, й зовсім не переймався через кощів.

Топчій плюхнувся за стіл до студента, що вже застромив руку до пазухи розпашілої відьми. Той злякано глипнув і поспішив звільнити місце. Прибіг чорт, брудною ганчіркою розмазав лій і крихти й обережно, наче свічку, поставив кварту хмелівки.

Як піп з конопель, вигулькнув котолуп-революціонер Дмитро Донцов, видерся на сусідній стіл і спробував організувати мітинг. Кричав, що треба не чекати на появу Змія, скинути владу людей уже зараз, поки ті не перебили усю нечисть під гаслами боротьби з кощами. Нечисленні люди — відвідувачі «У кривого чорта» — ховали голови у плечі. Зрештою і людиноподібним набридли полум’яні промови, і вони стягнули котолупа.

Тюрин думав про своє.

— З домовиком підставили. Ясно, що двоголовці. У Кирилівці вони шукали те ж саме, що й у квартирі Житоцької. Судячи з кількості трупів, Голубєв готовий на все.

— І що ж вони шукають? — обережно запитав Топчій. Він замовив «усього і багато» й тепер за обидві щоки наминав прогірклу яєчню