Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

під стіл! а нові прибувають з поверхів… і знадвору!.. мала Туанон! ах, і вона!.. дівчисько Мюрбат! Туанон Мюрбат! і її пес! пройшов крізь полум'я, тобто пес!.. хвіст іще горить… з того боку вулиці… Лілі вгашає хвоста своєю спідницею… бо те дівчисько про свого пса не дбає… відразу кидається під стіл, де інші, де мішанина ший і ніг… маленька Туанон! зникає під столом! Пірам теж хоче десь сховатися… слідом за хазяйкою, нюшить… скиглить… не може!.. немає місця! тільки зойки!

— Леоне! Рука! Жане! Емільєнно! Коліно! Артуре! ох! рррох!..

Суцільна маса, жмут ніг, в'язки рук… суцільна маса волаючих пащек.

— Ааах!.. рррох!.. коліно! Шарлю! Ніні! Жозефе!

На стільці, на колінах у свого велетня Дельфіна, все торочить: «Андре! Андре!»

І трррак! брррум! сліпучі спалахи! знадвору, недалечко… може, Маркаде? чи може, ближче?.. фульмінати!.. мерехтить в очах… жовтим… синім… зеленим… що ваші гарні очі вже мов жаби!.. жаб'ячі очі!.. вії вже не опускаються!..

Шармуаз! Архітектор Шармуаз! він архітектор! щосили пхається під стіл… він теж! теж!..

— Агов, Шармуазе! Шармуазе!

Навіщо здався той Шармуаз? він катастрофами не опікується! навіть на вітряк не дивиться!.. не бачить отого мартопляса на вітряку!.. під стола зиркає!.. аби сховатися! допомогти йому підсрачником? щось він завагався!.. завагався… не знає, як туди втовпитися… хиляється на колінах, на ліктях?… як весь будинок укупі з підмурівком… та йому плювати на будинок!.. нічим не переймається той Шармуаз! геть нічим! Жюлевою зрадою?.. клекотом у небесах?.. жаринками під носом?.. навіть не дивиться! егоїст!.. «Під стіл! під стіл!» тільки це й знає!

Усе всім до лампочки!..

— Ви що, не бачите розверзнутих небес?..

— Сиди, Андре! сиди, Андре!

— Шармуазе! Шармуазе! Вони все розтовчуть!

Попереджаю, попри все попереджаю!

— Дельфіно! Дельфіно! Ти мене задушиш!

Такого задушити!

— Водостік уже задушили! роззяви! страхопуди!

Лаю їх.

— Не знаєте? Зруйнували! бомба влучила! колектор на всю Гірку!

Хіба не катастрофа?.. триста метрів під нами! а ще базиліку перекинуло? її баня тепер знизу!

Вигукую для них новини! нехай вилазять! нехай чкуряють звідси!

— Усе поруйновано!

Досить!.. та вони вовтузяться!.. ще гірше втовкуються!.. з кожною бомбою, ще! ще!..

— «Савояра» звіяло поривом!

Усе мусять знати! правда! сам бачив, як за поривом ринув велетенський дзвін! скільки тонн?.. бо на пагорб Тертр його колись тягнули шістдесят п'ять коней! це історія! я не вигадую! тепер він поринув! з дзвіницею! сила бурі! от що діється… нехай знають, які згуби з неба! з-під землі! звідусіль! купа тупаків! Бе! бе! бе! кають!.. «Ах! Ах! Андре!» Ага, власне, Андре! Андре! він уже не на гуртовому ринку! помилочка! звиняйте! уже не на гуртовому! ретельний літописець на чатах!.. errare humanum!.. літописець мало не схибив!.. він уже у паперовій справі, той Норманс!.. птицею вже не торгує! іншу працю має!.. він тепер папір розподіляє[166], прошу дуже!.. ох, трясця! випало з голови!.. вона ж мені разів двадцять казала, пані Туазель!.. «Він птицею вже не займається»…

Оцініть розісраність епох, часів і катастроф, і скільки плутанини! щось знаєте про чоловіка, а потім раз, його вже звуть інакше! він уже деінде! і ціну має іншу! але огрядність та ж! чи ще огрядніший? жирніший? папір… папір!.. а мені так папір потрібен! як я міг забути?.. замість слухати свої барабани, рюмсати над ґанджами, було б ухопити його за барки, враз, кабана такого! З Дельфіною на колінах! «Паперу, Нормансе! паперу або смерть!»

Не схотів би, то буфетом!.. я б на нього буфет перекинув!

Любі мої покинуті рукописи! три шедеври лірики, іронії, там, нагорі!.. «Легенди й клопоти»… «Король Кроґольд»… «Похід на смерть»… «Банда ґіньолів»… недописані!.. нема паперу!

Причмелений фульмінатами! пікратами! в облозі ревнощів, а нагода пролетіла! проґавив велетня Норманса! і зостався бевзь бевзем! і Дельфіна на колінах!.. казна-що в квіточки! пошився в дурні! а як велетень Норманс помандрує собі вкупі з буфетом, каструлями, двадцятьма п'ятьма сусідами! і брамою!.. і кованими дверима! до небес! а я лишуся, як останній йолоп, у неславі!

— Агов, пане Норманс! підкиньте паперу!

Зібрав усі сили й відвагу! Кричу йому!

Брррум! ми гуртом з Лілі, і Шармуазом, і пані Клео, нас відкидає, приплющуює в інший куток! ох, знову мішанина! купа! купа тіл! а стіл вррранг! прямо на нас! на ньому повно дітей! і одна матір! а лементу!

— Малятко! Малятко! ой! ой!

Що ой?

А в іншому кутку дорослі.

— Хамло! Оскаженів! Дурило!

Стиснутий, здавлений, навкруги стогін, отут під столом, я все ж мислю! стоїцизм! хто заперечить?.. виходить, я схибив! не можу собі пробачити! проґавив Норманса і папір!

— Паперу! Паперу!

Брррум!

— Агов, Нормансе!

У повітрі все гримить загучно! і знизу! він мене не чує!

— Буфет! Пів буфета!

— Сиди тут, Андре!

Пані Туазель мені казала, і не раз, що з птицею покінчено!.. а я, жалюгідний телепень із дзвоном у вухах, усе проґавив! я теж міг дзявкати «Андре! Андре!»… брррум! проґавити таке багатство! бо ж Деноель, мій любий Робер, нічого не може видати! застій у справах! хоч видавництво закривай! і Памела, служниця, теж мені казала… двічі!.. тричі!.. що він уже не на гуртовому! що птицею вже не торгує!.. овва! сам винен, дурень дурнем і ще гірше! щоб мене звіяло до біса! таке знайомство! по сусідству! проспав! бомблять чи не бомблять! «Паперу, шановний! Паперу! дуже прошу!» для моїх пуезій! ні пачки! ні аркуша!.. Муз нема!.. покупців нема! бувайте, гонорари! Ох, який я недоріка! плач не плач!

Жаль! Жаль! Бідний Йорик! Череп і слова!

Я видав вам тираду, і що?.. тим часом оті решетять нашу авеню! дзвенить у вухах! всюди рикошетить!.. навіть у помешканні консьєржки… Жуляка катається у візку… туди! сюди!.. над ним линуть літаки… по ньому не стріляють! лише черкають… аби хоч раз пальнули!.. тррр!.. дулі з маком! обминають… пролітають… повертають… ячать… квилять… махають крилами… вллллуф!.. і промайнули!

А та Дельфіна нестерпна зі своїми «Андре! Андре!»… Але Жуляка, от хто справжній паливода,