Поліна Ендрі - Мама для Зефірки, Поліна Ендрі

- Тобі що купити, "Русалочку" з усім поводним світом, чи нову колекцію "Барбі"? - спитав чоловік, налаштовуючи і дивлячись у дзеркало заднього виду, звідки було добре видно, як у дитячому кріслі його дочка гралася з лялькою.

- Що? Та мені все одно, тату, можеш і те і інше, аби не думати довго.

Чоловік усміхнувся сам собі, - ось же маленька лисичка. На панелі заграв мелодією телефон і коли він його взяв, на екрані висвітилася фотографія молодої брюнетки.

– Алло.

- Любий, ну ти довго ще? - відповів йому мелодійний жіночний голос.

- Я вже в дорозі. Вирішив заїхати ще за подарунком тобі, - сказав чоловік, об'їжджаючи машину, що стояла попереду. - Я обіцяв, то ж буде тобі твій улюблений комплект від "Діор".

- О-ох, любий, це так мило. А твоя дружина повна ідіотка, що такий діамант втратила. Хай там лусне від заздрості.

- Ану повтори, - відразу напружився чоловік.

- Що? - прикинулася дівчина.

- Я тобі що казав, Кіро? - його голос став жорстким, він завжди виходив із себе, варто було комусь згадати про його дружину.

- А-а, Кирюш, ти чого, я ж просто... - злякано залепетала дівчина, зрозумівши свою помилку.

- Нічого. Я не приїду. Бувай.

Він скинув слухавку, чудово усвідомлюючи і віддаючи звіт своїм діям, адже нічого не міг вдіяти, будь-яке слово про його дружину все ще різало живцем по серцю. На екрані відразу висвітлилося схвильоване:

"Кір, я не хотіла, вибач!"

"Домовленість була проста - не згадувати про мою дружину, тим більше в такій формі. Ти її порушила. Більше ми не побачимося."

"Ти мене кидаєш прямо на Новий рік через якусь дрібницю?.."

"Так."

"Ось же покидьок! Ти мені огидний! Ну і вали! Ненавиджу тебе!"

Чоловік усміхнувся. Ось і полився з цієї чарівної дівчини весь бруд.

"І подарунки мої тобі теж огидні?"

Екран телефону замовк і звідти пролунала цілком зрозуміла йому тиша. Як він і думав. Чоловік хмикнув собі під ніс, тільки заїжджаючи у двір торгового центру.

- Татку? Тату, таточку!

Він обережно припаркувався між червоним Шевроле та срібним Інфініті.

- Що, сонце? – спокійно відповів чоловік.

- А з ким ти тільки що лозмовляв? То була мама?

- Ні, сонечко, це не мама.

- А коли зателефонує мама? Я хочу з нею поговорити.

- Скоро, сонечко. Наша мама просто загубилася і не може знайти дорогу додому.

- Як Снігулонька?

– Що? - Чоловік на мить замислився. - Так, як Снігуронька.

Він гадки не мав, з чого такі порівняння взялися у дитини, але не став загострювати на цьому увагу. Адже діти так часто люблять фантазувати те, чого не насправді немає...