Мирослав Сивицький - Жартівники

комітьголов мчатись стільки миль? Скажи мені, доки це триватиме? — Іллярій підійшов до вікна й поглянув униз на городи. — І що ти зробив з машини?

— То вона… Учепилась у патли, заледве у прірву не злетіли.

— Був би чистий спокій.

— Тату, що ти таке кажеш! Спам’ятайся! Я, твій коханий син, єдиний нащадок, справді міг розбитися, — притримуючи рукою тампон усміхається Роман…

— Кажу, бо досить з мене твоїх вибриків, коханий мій сину, — не залишається у боргу Іллярій. — Втямиш ти це коли-небудь? Щоб допомогти тобі це зрозуміти, я завтра продам «Мерседес», я задарма його віддам, але твої дебільні ігри припиню. Чуєш, припиню!

— А як же з в'язницею? — далі іронізує Роман.

— Ще попасталакай, то я сам зателефоную у міліцію.

— Цікаво, що ж ти скажеш? Де свідки, речові докази, де сама потерпіла? Ото ж заспокойся, негативні емоції прискорюють процес омертвіння тканин, тобто старіння, і тобі, як медику, це відомо…

— Будь спокійний, є, і свідки, й речові докази, — він підняв з підлоги босоніжки. — А потерпіла? Вона вже можливо сидить у міліції й пише заяву.

— На кого? На білявого Жору з перчинкою на правій щоці? — засміявся Роман.

— Та вона рада-радісінька, що втекла, й зараз впирає уже десь під своїми Триболями.

— Що-о? Тебе вже аж туди занесло?

— У цьому місті жодної не заманиш у машину, а провінція газет не питає…

— Скільки їй літ?

— Сімнадцять, учиться в училищі культури, звати Надійка… Ти не думай, ми з нею нормально знайомились, до речі народжена під знаком Козерога… Ну, що, задоволений?

— Повністю. Кажеш під знаком Козерога? — Іллярій поставив на ніжки перевернуту кушетку, почав збирати розкидані інструменти.

Незважаючи на атеїстичну освіту, на свій фах, він вірив астрологам. А почав вірити десь зо два десятки літ тому, коли сільський дядько-планетник наврочив, що в нього буде інша дружина, він стане відомим і проживе до сто літ. Майже все це збулося, і до ста літ мабуть доживе, якщо оцей нащадок не зведе скоріше у могилу. Ада — також народжена під знаком Козерога, натура цільна, вперта, наполеглива, завжди досягає того, чого прагне. Ото ж жінкам, Іллярій був твердо у цьому переконаний, народженим під цим знаком, краще пальця до рота не класти.

— Тоді вона не піде у міліцію.

— На маєш! — Роман забрав від голови руку з тампоном і різко обернувся до батька. — Сам щойно лякав, що вона вже дає свідчення, а тепер «не піде». Дивна у тебе логіка.

— Тільки затям, цього вона тобі не подарує! Згадаєш колись мої слова.

— Таке зморозиш! Де Тернопіль, а де Самбір.

— А Самбір тут до чого?

— Вона родом звітам… До речі. Її батько відома там людина — редактор молодіжної газети.

— Не журися. Вона тебе і звітам дістане, і відплатить.

— Ще мені один оракул винайшовся, — самовпевнено розсміявся Роман.

— Сміється той… А зараз, візьми тацю й віднеси інструменти на місце, одягнися і віджени «швидку» в клініку.

— А ти? — Роман узяв босоніжки й загорнув у газету.

— Поклади їх у своїй кімнаті, нехай нагадують, що на тебе жде попереду.

— Авжеж! Я їх викину з моста у річку.

— Знищуєш докази? — іронізує Іллярій. — Попри своє фраєрство, ти таки страшенний боягуз.

— Боягуз, не боягуз, але на всяк випадок…

— На всяк випадок, треба думати про наслідки….

— Я більше не буду. Чесне піонерське.

— Гаразд — їдь уже.

— А ти?

— То вже не твій клопіт.

— Що ж, хто шукає, той знаходить! — Роман узяв з рук батька ключі від запалення. — А щоб не переплутав з іншою, запам'ятай: зодягнута в жовту футболку з білою ружею, темно-сині, зі френзелями, шорти, — і вже сідаючи у машину помахав згортком, — І боса! Успіхів…

11

Нараз Нестор завважує, як з-за високої зеленої стіни кукурудзи вискакує, якась потороча й щодуху мчить до лісу, відділеного від городів дачників нешироким ярком. Навів фоторушницю і спіймав у фокус: то бігла, вимахуючи одежиною, молода жінка чи дівчина.

— Гм! — гмикнув про себе. Пора була надвечірня, місцина безлюдна, однак це не означає, що можна гасати городами роздягнутою. Правда, подейкують, що в районі цих дач, час від часу відбуваються відьомські шабаші й берегами річки табунами бродять голі чоловіки та жінки.

«Між іншим, відьмочка нівроку собі, — посміхнувся Нестор, тримаючи бігунку у фокусі телеоб'єктива, раз за разом натискуючи курок затвора. — Зрештою, якщо вона утікає, тоді чому ніхто за нею не біжить? Якщо мчить до річки купатися, то чому летить, як чмелена? Ні, тут щось не так. Чи не видерлась, бідолаха, з лабет якої компанії?» Перевів об'єктив фоторушниці на подвір'я крайньої від лісу дачі. Там стояла чорна іномарка й машина швидкої медичної допомоги. На ґанку, тримаючись за голову, стовбичив дженджуристий молодик, а від білої «Волги» з червоним хрестом на фарі до нього наближався літній сивий чоловік.

— Цікаво, якщо втікає від них, тоді чому ж ніхто за нею не біжить? — промимрив Нестор, клацаючи затвором фоторушниці. — Ага, ось і в хату пішли, значить не від них. Тоді від кого?

Він пошарив телеоб'єктивом, як підзорною трубою, по сусідніх подвір'ях, але ніде не було ані душі. Лише в кінці вулиці, зводячи третій поверх казкового теремка ще для одного «бідняка», працювали мулярі.

— Постій, а чому ти вирішив, що вона від когось утікає? Може то в неї примха така, чи п'яна? А, може, яка з кляштору втекла, й тепер гасає околицями дач? У наш час усе можливе…

Знову пошукав втікачку, що вже добігала ліска. Ось вона з розбігу стрибнула через неширокий яр, та, не долетівши до протилежного берега усього кілька сантиметрів, упала на зелену купину, й, охопивши її руками, сповзла разом з нею у провалля…

Нестор вибрався з криївки, зійшов крутим схилом униз і подався до яру. Заглянувши у глибоку, вузьку розколину, побачив розпластану хрестом, нерухому постать. Зробивши кілька фотознімків, спустився, притримуючись до гілки кущів та дерев, на дно яру й обережно відвернув бідолаху. В лице, випуклі перса, уп'ялися гострі камінчики гальки, грудочки землі, гілочки хвої, та й усе тіло було у подряпинах та синяках.

«Господи, та це ж ще дитина! — ставши на коліно, приклав два пальці до шиї: пульс прослуховувався чітко й ритмічно. — Жива! А могла і на смерть розбитись, впавши з такої висоти!»

Узяв непритомну на руки, вийшов на невеличку галявину і обережно поклав у м'яку шовкову траву, що стелилась зеленим килимком, обабіч джерельного струмочка. Зняв з себе сорочку, стер з обличчя, гострих персів прилипле сміття і прикрив наготу.