Джеймс Хедлі Чейз - Стерв'ятник - птах терплячий

— Ви б не могли передати цій кралі мою візитку? — запитав він. — Гадаю, я можу запропонувати їй роботу, якщо вона її шукає. Можете сказати їй, хто я такий, — Шалік кивнув співрозмовникові. — Містере Ларсон, я цілком серйозно. Це стосується тільки бізнесу. Ви цим лише зробите дівчині послугу.

Ларсон, який чудово знав Шаліка, не заперечував.

Згодом, коли Армо Шалік сидів у своєму номері та читав складний юридичний документ, затріщав телефон.

Чоловік підняв слухавку.

— Це Ґея Десмонд, — йому сподобалося її глибоке контральто. — Ви передали мені свою візитку.

— Дякую, що зателефонували, міс Десмонд. У мене є для вас пропозиція, яку я хотів би обговорити. Ми б могли сьогодні повечеряти у «Бель Тересс» на Тіволі о 21:00?

Ґея погодилася й повісила слухавку.

Дівчина виявилася пунктуальною — і це Шаліку сподобалося. Вони сіли за столик на терасі, що вивищувалася над освітленою водоймою та квітами, якими славився парк Тіволі.

— Шкода, що ми не зустрілися в Парижі, міс Десмонд, — сказав Шалік перед тим, як зайнятися вивченням меню. — Страви тут нецікаві, а от у Парижі я би пригостив вас вечерею, що гідна вашої краси.

На дівчині була звичайна блакитна сукня з норковою накидкою. Коли вона прибрала з плечей каштанове волосся, у її вухах зблиснули діаманти.

— Я звикла їсти те, що характерне для певної країни, — сказала вона. — Навіщо марити смачнішими стравами з Парижа, якщо ми в Копенгагені?

Шаліку й це сподобалося. Він кивнув.

— То що ви замовите?

Дівчина точно знала, чого хоче, й Армо зрадів. Жінки, що тупо витріщалися на меню і не могли зробити замовлення, дратували його.

Ґея обрала креветки по-данськи та качину грудинку у винному соусі.

Затримавши свою увагу на меню трохи довше, Шалік вирішив, що його співрозмовниця зробила справді хороший вибір, тому замовив те саме.

— Міс Десмонд, — почав Шалік, коли офіціант пішов, — я шукаю жінку, яка могла б допомогти мені в роботі. Тобто я, можна так сказати, агент, який дбає про надзвичайно багатих та водночас розбещених людей, розумних бізнесменів і навіть принців. Хвалюся, що неможливого — нема. Можливо усе, якщо у вас є гроші та мозок, — він замовк і поглянув на неї. — Однак, гадаю, моя праця була би простішою, якби на мене постійно працювала жінка. Маю попередити, що робота ця надзвичайно відповідальна, а іноді й небезпечна, але завжди у межах закону країни, в якій я працюю, — останнє твердження було брехнею. Зовсім недавно Шалік провів низку незаконних валютних операцій у Лондоні, яких, у разі викриття, вистачило б, аби запроторити його до в’язниці. Однак, згідно із Шаліковою філософією, будь-яка угода, якщо її не викрили, є законною. — Зарплата буде високою. Ви матимете власні апартаменти у готелі «Королівські вежі», оплачені з моєї кишені. У вас буде чимало нагод для подорожей, — говорячи це, він дивився на неї чорними намистинками очей. — І запевняю вас, міс Десмонд, що йдеться про суто ділову угоду.

Саме принесли дуже апетитні крихітні рожеві креветки з тостами, тож на певний час запала тиша.

Коли Ґея присмачувала свій тост маслом, вона запитала:

— Містере Шалік, чому ви гадаєте, що я впораюся з цією роботою?

Шалік гриз креветки, із сумом відмовившись від тосту: оскільки єгиптянин важив на чотири кілограми понад норму, довелося пожертвувати смакотою задля здоров’я.

— Мабуть, інтуїція. Здається, ви та жінка, яку я шукаю.

— Ви кажете, що платня буде високою... Скільки?

Він з’їв ще три креветки, а тоді мовив:

— Розкажіть мені про себе. А я вже оціню.

Ґея ковтнула холодного рейнвейну[6] і зеленими очима поглянула на Шаліка. Йому сподобалися ці задумливі, практичні й розсудливі очі.

— Гаразд, — вона всміхнулася, й від цього її обличчя стало веселим і чарівним. — Як бачите, я красива. І розумна. Ви переконаєтеся в цьому. Я вільно розмовляю французькою, італійською та іспанською мовами. Трішки володію німецькою. Я народилася майже на коні, бо у мого батька була кінська ферма у Кентуккі. Я займалась автоперегонами, тому знаю про автомобілі все. Розумію, чого хочуть чоловіки. Секс мене не лякає. Я знаю, як зробити чоловікові приємно, якщо — тільки якщо — це необхідно. Я заробляю достатньо, дефілюючи у люксовому одязі, але люблю гроші й хочу мати їх більше.

Шалік закінчив із креветками й почухав товстого носа.

— Це все?

Вона засміялася.

— Хіба недостатньо?

— Мабуть, так. Умієте користуватися вогнепальною зброєю?

Красуня підняла брови.

— А навіщо це мені?

— В інших сферах ви підковані добре, але, гадаю, вам потрібно навчитися користуватися зброєю і захищати себе. Можу це організувати. Коли жінка, ще й така прекрасна, як ви, мусить мати справу з усілякими чоловіками, то було б непогано для неї вміти оборонятися.

Вони мовчали, доки офіціант наливав «Марго» 59-го року, яке Шалік замовив у пориві нерозсудливості. Ціна була порядною, але вино виявилося справді чудовим.

— Тепер ваша черга, — відкусивши грудинку, Ґея скривилася. — Жорсткувата.

— Звісно. А на що ви сподівалися? Це ж Копенгаген, а не Париж, — він глянув їй у вічі через осяяний свічками стіл. — Тобто «моя черга»?

— Ваша черга робити оцінку. Я розповіла про себе. Оцінюйте.

Шаліку сподобався її прямий підхід.

— Якщо ви готові робити все, що я скажу, міс Десмонд, — сказав він, почавши водночас розрізати качку на дрібні шматочки, — якщо ладні з’являтися за першим дзвінком одинадцять місяців на рік — останній місяць проводьте так, як забажаєте... І після того, як ви пройдете курси самооборони, я платитиму вам 10 000 доларів на рік й один відсоток від того, що зароблю на дорученнях, з якими ви мені будете допомагати. За приблизною оцінкою ви отримуватимете 25 000 доларів у рік.

Ґея трохи відпила «Марго».

— Принаймні вино хороше, чи не так?

— Звісно, ціна його зобов’язує бути таким, — гірко відказав Шалік. Він ненавидів марно витрачати гроші. — То що скажете?

Жінка обмірковувала його пропозицію, граючись із келихом, а тоді похитала головою.

— Ні... Мені це не цікаво. Я можу стати коханкою якогось стариганя — й отримувати вдвічі більше. Ви ж просите мене стати вашою рабинею на одинадцять місяців, не мати впродовж цього часу ніякого особистого життя і бути повністю у вашому розпорядженні, — вона засміялася. — Ні, містере Шалік, ви пропонуєте надто