Мішель Марк Бушар - Христина, дівчина-король, Мішель Марк Бушар

ЙОГАН: У чому?

ЕРІКА: В усьому.

ЙОГАН: Ще щось?

ЕРІКА: Здається, ні.

ЙОГАН: Для таких, як ви, хто багато базікає, завжди є ще щось. У кожного свої межі. Тож спробуємо трохи вийти за ваші. Чи є щось, що могло б зашкодити нашій королеві у виконанні нею її священних обов’язків? (Пауза.) Ви любите королеву?

ЕРІКА: Понад усе.

ЙОГАН: Тож дайте волю власній цікавості визнавати, хто до кого зваблює і хто про кого пліткує.

ЕРІКА: Мені лячно від того, що відбувається між Її Величністю і графинею Шпарре. Королева засипає її подарунками. Сукня з сатину. Рукавички з рожевого шовку.

ЙОГАН: Не бачу в цьому нічого незвичайного. Ви ревнуєте, тому що королева прихильна до графині.

ЕРІКА: Їхні очі, пане графе... Їхні очі промовистіші за їхнє мовчання. Вони дивляться одна на одну як чоловік і жінка. Вони торкаються одна до одної як наречені. Вони сваряться на очах у всіх, як подружжя вдома.

ЙОГАН: Нашу королеву виховували як принца. І на цьому метафори закінчуються.

ЕРІКА: Метафори? Що значить це слово?

ЙОГАН (різко обриває): Як ви смієте робити такі натяки?

ЕРІКА: Я спостерігала за ними! Вони цілувалися!

ЙОГАН (роздратовано): У вас якась сатанинська уява. А на питання, чи не занадто багато ви базікаєте, герцогине Браге, відповідь — так.

ЕРІКА: А ще є пісні, які стають дедалі популярнішими в провінційних тавернах, а віднедавна й у тавернах Стокгольма.

ЙОГАН: Заспіваєте якусь?

ЕРІКА: Я не вмію співати.

ЙОГАН (владно): Співайте!

ЕРІКА: Я не вмію співати.

ЙОГАН (щиро): Ви насправді нікчема, якщо поширюєте такі наклепи!

ЕРІКА: І ви теж. Так нікчемно ставити мені всі ці запитання.

Йоган виходить.

ЕРІКА (співає невпевненим голосом):

У зад, у зад, у зад, солдат,

дівах — йому на штих,

у зад, у зад, у зад, солдат,

спитай у хлопа-короля,

у зад, у зад, у зад, ну їй-бо,

Христина вас навча.

2. Кімната королеви

Христина сама. Вона бере книжку Нінон де Ланкло. Звук чобіт. Входить Йоган, на ньому наполовину розстібнута сорочка і голова оленя з величними рогами.

ЙОГАН: Я в лісі, серед величних кедрів. У тому, що навколо нашого палацу. Йде сніг. (Починає падати сніг, але тільки на Йогана.) Тихо, я — задумливий благородний олень, я насолоджуюся власною елегантністю, чарівністю своєї гордовитої постави, увінчаної розлогими рогами. Я розглядаю своє зображення, яке відбивається в замерзлій воді. Я красень, сестрице. Якийсь шерех? Ні! Зітхання. Може, й треба злякатися, та власне відображення таке розрайливе, таке заспокійливе. Хіба ж можна втікати? Знову зітхання! Мені коштує великих зусиль відірватися від захопленого споглядання себе. Я здіймаю голову. Я бачу тебе зовсім поруч. Одягнену в усе чорне. Тятива лука натягнута, стріла мітить прямісінько в серце. Чого тобі, сестрице? Чому так дивишся? Мій лагідний голос змушує тремтіти твій лук! Ти промовляєш неповні слова, які луною озиваються в просторі. «Оха! Оха! Оха! Гане! Гане! Гане! Е! Е! Е! Но! Но! Но!» Як німфа Ехо, яка повторювала за Нарцисом закінчення почутих нею слів, ти нездатна висловити мені свою любов. Це нестерпно. І тому в тебе цей напнутий лук і стріла, націлена в моє серце. Ти хочеш убити мене?! Мій погляд нарешті зустрічається з твоїм, спокушує тебе, змушує тебе танути. «Оха! Оха! Оха! Гане! Гане! Гане! Е! Е! Е! Но! Но! Но!» І природа бере своє: «Я кохаю тебе, Йогане! Вже давно!» Тоді я беру твій лук і кладу на землю. Твоє дихання пришвидшується. Ти вже не стримуєш його. Ти стаєш на коліна. Ти обвиваєш мої ноги. Тремтіння прокочується моїм тілом. Кінчики твоїх грудей напружуються. Ти здіймаєшся по моїх ногах. Твої губи на моєму животі. Твоє волосся на моїй шиї. Твоя рука на моєму плечі, такому круглому й гладкому. Інша рука опускається й шукає лінію вигину. Ти тремтиш, як той листок під першими краплями дощу. На мене також накочується хвиля невимовного й бентежливого бажання. Таке задоволення відчувати, як вправно ти подорожуєш моїм досконалим тілом. Увесь здоровий глузд кудись відлітає. Єдина нав’язлива думка в голові: я наповню тебе собою. Я наповню тебе собою.

ХРИСТИНА (вражено): О, п’яниці на весіллі в Кані! Який сон, братику! Який сон!

ЙОГАН: Я прийшов, щоб взяти тебе!

ХРИСТИНА: Взяти що?

ЙОГАН: Усе вирішено. Я одружуюсь із тобою!

ХРИСТИНА: Це якась пошесть!

ЙОГАН: Я — єдиний, хто може дати тобі спізнати те задоволення, на яке ти заслуговуєш.

ХРИСТИНА: Хто-чого?

ЙОГАН: Я зроблю так, що твої крики щастя долетять до самої північної Півночі.

ХРИСТИНА: Ім’я автора оцього всього — і я накажу його повісити.

ЙОГАН: Я виріс разом із тобою. Я знаю тебе всю. Коли на мечах, ти кажеш «правий бік». Я кажу «серце». Ти кажеш «живіт». Я кажу «серце». І так в усьому, я знаю, куди ти спрямуєш удар. Настав час, сестрице, пізнати силу єднання більшого, ніж єднання просто спільників.

ХРИСТИНА: Ти занадто близько!

ЙОГАН: Твоє чоло, яке наморщується від питань, я зроблю його гладеньким від утіхи. Чи знаєш ти когось привабливішого від мене на наших теренах? Я люблю говорити з тобою про мене. Це заводить мене. (Він лягає на неї, погрозливо.) У тебе відпаде бажання читати. Вся філософія тобі видаватиметься банальністю. Ти молитимешся Богові, щоб подякувати йому, що знаходиш мене щовечора у своєму ліжку...

ХРИСТИНА: Ану відійди!

ЙОГАН: ...і в нас будуть гарні діти!

Він сильно обіймає її.

ХРИСТИНА: О, іржаві цвяхи голгофського хреста, я й не знала, що існує спеціальний бог для всіляких забаганок. ДО МЕНЕ НЕ МОЖНА ТОРКАТИСЯ!

Їй вдається дістатися до кинджала, і вона погрожує ним Йоганові. Той губить голову оленя.

ЙОГАН: Чого чекаєш? Нумо! (Скидає із себе сорочку.) Сюди! У груди! Якось вночі, ні вже рано вранці, у таверні я бачив, як поет, озброєний кинджалом, вирізав строфи на животі своєї коханки. Їхні очі стікали сльозами, сльозами болю і сльозами насолоди.

Чом бідний коханець — напівмертва душа,

Плач видихаєш, що вітер розносить?

Вина лиш твоя. Твій біль — твоя ж бо жага,

Нарікаєш ти лиш на свою насолоду.

Кров з кожної літери стікала на іншу й утворювала третю. Народжувалася нова абетка! У довгих переривчастих поштовхах мій член звільнився від сім’я, при цьому я до нього навіть не торкався. Екстаз! Повний екстаз! Екстаз, сестрице! Нумо! Заточи лезо! Твори на моєму животі. Я скажу «серце» — напиши «бік»! Починай! Припини бути мозком, стань твариною.

ХРИСТИНА: І коли ж мені треба буде