Ющук Іван - Троє на Місяці, Ющук Іван

Це вже не справжній шлях. Але в ньому є якась подібність до дороги, бо тягнеться через усе небо. На Місяці вчені помітили великі темні плями, формою подібні до земних морів, і їх теж назвали морями – за подібністю. Через те на Місяці є Море Дощів, Море Вологості, Море Хмар , хоч там нема ні дощів, ні вологи, ні тим більше хмар. Зрештою, зі слів, вжитих у переносному значенні, з часом виникають омоніми.

– Омонімами називаються слова, однакові звучанням, але різні значенням, – доповнив Граматикове пояснення Друг.

– Виходить, місячне море – не справжнє, а тільки омонім, – розчаровано пробурмотів Незнайко.

– Не море – омонім, а слова – омоніми, – поправив його Граматик. – Ми кажемо: море , але це можуть бути два різні слова. Перше: море на Землі, у якому є вода, і друге: море – темна безводна пляма на Місяці. Вимовляються ці слова однаково, але вони мають різне…

Граматик так і не докінчив початої думки. Капітан, який тим часом щось зосереджено розраховував на електронно‑обчислювальній машині, раптом рвучко підвів голову. Так рвучко, що якби вчасно не схопився за бильце крісла, то полетів би під стелю. О6личчя його було похмуре, брови зсунуті, в очах зачаївся розпач. У руці він тримав аркуш паперу, списаний цифрами. Голосно буркнув:

– От тобі й черепашки з Моря Ясності.

Усі мимоволі повернулися до нього.

Капітан трохи заспокоївся, взяв себе в руки, хоч це йому, видно, нелегко далося.

– Товариші, – почав він, наче перед ним щонайменше сидів увесь їхній клас, – товариші, – повторив ще раз, уже тихіше, ‑…

Книж…чка, мар…во, мереж…во, ошелеш…ний, замисл…ний, дер…во, пор. матися, ск…лястий, ос…редок, с…лкуватися, сп…котний, в…сна, зд…рев'янілий, неприм…ренний, вист…лити, заст…лати, оц…т, оч…щати, рів…нь, хлопч…к, лял…чка, кош…чок, спл…сти, пл…вти, півд…нь, однодум…ць, дал…на, оз…ленити, дал…чінь, агр…сивний, артил…рист, акт…віст, пост…лити, заст…лати, оз…ро, сон…чко, стол…чок, людинолюб…ць.

Ключ.  Замість крапок мають стояти букви є  або и  . Вибери підряд лише ті слова, у які вставиш є  (таких слів повинно бути 25), і підкресли в них другу від початку букву. З цих букв повинні скластися чотири слова, зашифровані Капітаном.

X. Вихід знайдено!

Незнайко, не розуміючи нічого, злякано втупився в Капітана, ніби той збирався викликати його до дошки доводити теорему, якої він не розібрав і навіть не бачив, або декламувати вірша, якого не вивчив. Граматик опустив голову й пополотнів, наче саме він був винен у всьому, що сталося. Навіть Друг був якийсь не такий, як звичайно.

Пес підвівся на передні лапи, задер голову, мовби збирався жалібно завити, і заговорив монотонним голосом:

– Маса корабля виявилася на п'ятдесят кілограмів більша від запланованої. Відповідно й витрати пального для проведення всіх передбачених маневрів повинні збільшитися на 10 кілограмів.

– На жаль, Друг має цілковиту рацію, – підтвердив Капітан. – Чому так сталося, пояснювати не буду. Це нам усім зрозуміло. Гадаю, Незнайкові теж. Зараз треба вирішити, як нам бути, що робити далі.

Запала гнітюча мовчанка. Ніхто й не помітив, як сховалися по той бік земної тарелі Каролінські, а за ними й Маршаллові острови, і нараз у кабіні зробилося темно. Зайшло сонце. Лише сонливо блимали контрольні лампочки на пульті керування. А проте ніхто в кабіні не вмикав світла.

Після паузи знову обізвався Капітан:

– Якщо навіть усе в нас ітиме ідеально, чого, звичайно, в житті не буває, то й тоді для того, щоб вийти на потрібну траєкторію, здійснити м'яку посадку на Місяці в кратері Ліннеї, а після закінчення експедиції відірватися від Місяця й сісти на Землю, нам забракне пального. Обмаль у нас кисню й харчів, щоб виконати всю програму.

– Я не їстиму, буду голодувати, – пообіцяв винуватим голосом Незнайко.

– Це нас не врятує, – скрушно похитав головою Капітан. – Все одно пального не вистачить. Та її ти без їжі не зможеш бути. А може, тільки облетимо довкола Місяця, зробимо кілька витків якраз над кратером Ліннеєм і, не опускаючись на Місяць, повернемо назад? Як ти думаєш, Граматику?

– Скільки готувалися! Усі нам допомагали. Стільки надій наші товариші покладали на цю експедицію – і все нанівець? Хто ж тоді знайде кисень на Місяці? – мало не крізь сльози промовив Граматик.

– Ризикувати життям, навіть своїм, ми не маємо права! – твердо заявив Капітан. – Завжди можна буде спорядити ще одну експедицію…

– Твоя правда, – погодився Граматик. – Але чи ж нема якогось кращого розв'язку? Повернутися з порожніми руками на Землю… Ні, на це ми матимемо право лише тоді, коли зважимо всі можливості. А в мене таке відчуття, що можна ще щось придумати.

– Мабуть, що можна, – підтримав ного Капітан. – Але поки що нічого не придумується.

Позаду корабля, низько над ледь видною гігантською земною кулею, блищав, мов приліплений до чорпої запони, серп молодого Місяця. На ньому, ближче до верхнього ріжка, темніло Море Ясності, серед якого мав бути кратер Лінней із загадковою білою плямою.

– Я знаю, як зробити! – майже вигукнув Незнайко, який весь час відчував на собі косі погляди товаришів і тому хотів якось піддобритися до них. – Я знаю… – і замовк.

– Як? – запитав Граматик, готовий схопитися бодай за соломинку, аби врятувати експедицію. – Як зробити?

– Нам аби на Місяць дістатися, а назад уже легко. Тільки треба сідати на самісінькому краї Місяця. Тоді досить буде лише трохи підштовхнути корабель – він покотиться й сам упаде на Землю.

– Проект неграмотний, – негайно обізвався Друг. – По‑перше, Місяць – це куля, а в кулі краю не буває. По‑друге, на Місяці, як і на Землі, є тяжіння. Щоб подолати його, потрібна швидкість дві цілих і чотири десятих кілометра на секунду,

– Отже, впасти з Місяця не можна? – невпевнено запитав Незнайко.

– Так само, як і з Землі, – пояснив Капітан.

– А я думав… – зам'явся Незнайко. – Бачиш… Мій двоюрідний брат Сашко, що вчиться у технікумі в Черкасах, коли я щось у нього запитую або й так, завжди мені каже: "Ти що – з Місяця впав?.." То з Місяця ніхто ще не впав?

– Це лише такий вислів, фразеологізм, – не стримався Граматик, який досі щось записував у корабельному журналі ручкою а самопідсвічуванням. – Коли хтось каже, що в нього на серці коти шкребуть, то це означає, що він стривожений чимось, а не що в грудну клітку йому напустили котів. Як‑от ми зараз. Ускочили через тебе, Незнайку, в халепу, тобто опинилися в скрутному становищі, як коза на льоду, й на серці в нас мулько, й сушимо собі голови, чухаємо потилиці, розкидаємо розумом, мізкуємо, метикуємо, розмірковуємо, думаємо, як вискочити з тої халепи.

– Ти, Граматику, вже синонімами заговорив, – зауважив Капітан, який знову засів біля електронно‑обчислювальної машини.

– Слова, різні звучанпям, але близькі значенням, називаються синонімами, – вставив Друг.

– Як на слизьку попадеш, то ще й не так заговориш… Одне слово, для нас зараз найважливіше вийти сухими з води, тобто зробити так, щоб вовк був ситий і коза ціла, щоб і експедиції не зірвати, і життя не позбутися.

– А я думав, – виправдовувався Незнайко, – що можна стати на краю Місяця і звідси стрибнути на Землю (з парашутом, звичайно), як з крутого берега в Дніпро… Я не думав, що з Місяця не можна впасти…

Граматик знову став писати в корабельному журналі – і раптом утупився в Незнайка, обличчя якого ледве виднілося, тьмяно освітлене різнобарвними контрольними лампочками на приладах:

– Ти сказав: стати на краю Місяця?

– Так, – збентежено відповів Незнайко, збагнувши в ту мить, що він сказав неправильно: адже, як йому щойно пояснив Друг, у Місяця ніякого краю нема. – Тобто я не те хотів сказати, – остаточно заплутався Незнайко.

Але Граматик уже не слухав його. Він аж вигукнув:

– Капітане, чуєш, Незнайко, здається, підказав цікавий вихід.

– Незнайко? – не повірив своїм вухам Капітан.

– Коли ти підраховував кількість пального, ти брав до уваги, що сила тяжіння на місячних морях трохи більша, ніж на інших ділянках Місяця? – запитав Граматик.

– Звичайно, брав до уваги.

– А те, що Море Ясності лежить нижче середнього рівня Місяця, теж враховував.

– Враховував.

– А якби кратер Лінней підняти над поверхнею Місяця кілометрів на вісім – чи вистачило б тоді нам пального, щоб сісти на Місяць і потім повернутися назад на Землю?

– Але ж підняти кратер Лінней неможливо… То навіщо говорити про це?

– А ти все‑таки зроби розрахунки. Адже на Місяці, де відстань від його центра до поверхні не дуже велика, сила тяжіння вже на висоті вісім кілометрів повинна помітно зменшитися.

– Гаразд, все одно нема чого робити, – буркнув знехотя Капітан і взявся підраховувати.

Але перш ніж Капітан встиг що‑небудь сказати, обізвався Друг:

– Якшо точка старту на Місяці буде на вісім кілометрів вища від розрахованої, то пального вистачить на посадку й повернення корабля на Землю.

– Правильно, – через хвилини півтори підтвердив Капітан. – Ще й повинно залишитися кілограмів два… Ну й що з того?

– А ти зможеш посадити корабель точно на задане місце? Без перевитрат пального?

– Якщо гарне місце буде, то сподіваюся, що зможу.

– У такому разі є таке цікаве місце на Місяці, що на вісім з лишком кілометрів вище від кратера Ліннея і варте того, щоб його обстежити. Дані про нього будуть не менш цінні, ніж про кратер Лінней. Пригадуєш, ми вчора читали з тобою: "На південному краї Місяця…"

Капітан спочатку німо дивився на Граматика, а потім його обличчя нараз проясніло, очі засвітилися радістю, він аж підвівся над кріслом від збудження.

– Я зрозумів тебе! – вигукнув він. – Чудова думка.