Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

дуже зміцнитися. Генрі Ковпервуд подумував про те, щоб переїхати в північну частину міста, на Фронт-стрит, звідки відкривався чудовий вид на річку і де вже йшло будівництво красивих особняків. На ті часи — незадовго до Громадянської війни[3] — його чотиритисячний оклад був досить значним. Генрі Ковпервуд, розсудливий і обережний, ніколи не вкладав свої заощадження навіть у найменш ризиковані справи, і завдяки своїй акуратності, обачності і пунктуальності мав, як вважали його товариші по службі, всі підстави в майбутньому розраховувати на пост віце-директора або навіть директора банку, в якому працював.

Пропозицію дядька Сенеки щодо «Вотермена і Ко» Френк вважав для початку цілком годящою. Тому в червні він подався на Другу вулицю, де його привітно зустрів Генрі Вотермен-старший. Крім того, як з’ясувалося, були ще Генрі Вотермен-молодший (двадцятирічний юнак) і якийсь Джордж Вотермен п’ятдесяти років — брат Вотермена-старшого, — довірена особа, що був у курсі всіх угод. На чолі підприємства стояв Генрі Вотермен-старший, п’ятдесяти п’яти років. За потреби, він виїжджав до приміських клієнтів, за ним залишалося останнє слово в питаннях, яких брат не міг вирішити особисто, і він укладав нові угоди, отож його компаньйонам і службовцям залишалося тільки впроваджувати їх у життя. На вигляд флегматичний коротконогий пузатий товстунець, із густою мережею зморшок навколо опуклих очей, і з червоною шиєю, містер Генрі Вотермен-старший на ділі був проникливою, добродушною, поступливою і дотепною людиною. Завдяки вродженому здоровому глузду і привабливій доброзичливості йому вдалося створити міцну процвітаючу справу. Але роки вже давалися взнаки, і тепер він щиро радів би співпраці з сином, якби таке не йшло на шкоду фірмі.

Але про це годі було й мріяти. Син, не настільки демократичний, як батько, позбавлений його меткої кмітливості і працездатності, не відчував нічого, окрім відрази до комерційної діяльності. Справи, полишені на його опікування, безсумнівно, зійшли б нанівець. Батько це бачив, засмучувався і все сподівався, що знайдеться який-небудь молодик, який зацікавиться справою, буде продовжувати її на колишніх засадах і разом з тим не витіснить його сина, — одне слово, людина, готова задовольнятися роллю молодшого компаньйона.

І ось із рекомендаціями від Сенеки Девіса з’явився молодий Ковпервуд. Містер Вотермен окинув його критичним поглядом. Ну що ж, подумав старий, хлопчина показний. З нього може щось вийти. Хлопець тримався невимушено і одночасно з гідністю, без найменших ознак хвилювання або сором’язливості. За його словами, він умів вести розрахункові книги, хоча і не розбирався в усіх тонкощах хлібно-комісійної справи. Але ця галузь цікавила його, і він хотів би спробувати в ній удачі.

— Цей хлопчина мені подобається, — сказав братові Генрі Вотермен, після того як Френк пішов, отримавши пропозицію завтра вранці приступити до нових обов’язків. — У ньому щось є. Такий юний, кмітливий, жвавий юнак давно вже не переступав нашого порога.

— Авжеж, — погодився Джордж, худорлявий і вищий, ніж брат, із карими, трохи мутними, задумливими очима і ріденьким темним волоссям, що іще більше підкреслювало білизну лисини на його яйцевидній голові. — Досить приємний хлопець. Дивно, що батько не взяв його до себе у банк.

— Хтозна, може, у нього немає такої можливості, — заперечив брат. — Адже він там усього-на-всього головний касир.

— Це правда.

— Що ж, випробуємо його. По-моєму, у нього будь-яке діло піде. Багатообіцяючий юнак!

Генрі Вотермен встав і попрямував до парадних дверей, що виходили на Другу вулицю. Холодок бруківки, захищеної від ранкового сонця суцільною стіною будинків (серед них була і будівля його контори), стукіт копит, гуркіт підвод, вируючий натовп — все це подобалося йому. Він подивився через дорогу — три- і чотириповерхові будинки, майже всі з сірого каменю. У них теж вирувало життя, і Генрі Вотермен подякував небу за те, що колись йому прийшла до голови думка заснувати свою справу в такому людному місці. Шкода тільки, що він свого часу не придбав тут ще кілька ділянок.

«Добре, якби цей молодий Ковпервуд виявився підходящою для мене людиною, — подумки розмислив старий. — Я був би позбавлений безлічі зайвих клопотів».

Прикметно, що п’ятихвилинної розмови було досить, щоб переконатися у діловитості цього хлопчини. Генрі Вотермен майже не сумнівався, що надії його справдяться.

4

Юнак Френк Ковпервуд у ті роки був привабливий і приємний. Високий — п’ять футів і десять дюймів, широкоплечий і поставний, з великою красивою головою і густим, кучерявим темно-каштановим волоссям. В очах його світилася жвава думка, але погляд був непроникний, по ньому нічого не можна було вгадати. Хода у Френка була легка, впевнена, швидка. Він ще не знав ані важких ударів долі, ані гіркоти розчарувань. Йому не доводилося страждати ні від хвороб, ні від поневірянь. Правда, він бачив навколо себе людей заможніших, але ж він і сам сподівався розбагатіти. Його сім’я користувалася повагою, батько займав хороший пост. Френк нікому ніколи нічого не заборгував. Тільки одного разу він прострочив невеликий вексель, виданий банку, і батько дав йому такого прочухана, що він запам’ятав це на все життя.

— Та я б навпочіпки приповз, але не допустив, щоб мій вексель опротестували! — розпалився містер Ковпервуд.

І Френк раз і назавжди збагнув те, що, власне, можна було зрозуміти і без таких патетичних вигуків, — значення кредиту. Після цього випадку вже жоден виданий ним вексель не був опротестований або прострочений через його недбалість.

Френк виявився найбільш старанним службовцем, якого будь-коли знав торговий дім «Вотермен і Ко». Спершу його засадили за книги в якості помічника бухгалтера, на місце недавно звільненого містера Томаса Трікслера. Але вже через два тижні Джордж Вотермен сказав:

— Чому б нам не перевести Ковпервуда в бухгалтери? Він за одну хвилину збагне більше, ніж наш Семсон за все своє життя.

— Гаразд, Джордже, я не заперечую, але ти цього особливо не розголошуй. Ковпервуд довго бухгалтером не залишиться. Подивимося, чи зуміє він незабаром замінити мене в деяких справах?

Бухгалтерія нового будинку «Вотермен і Ко», власне, досить складна, для Френка була дитячою забавкою. Він так легко й швидко розібрався в книгах, що його колишній начальник Семсон тільки дивувався.

— Ні, цей хлопчина занадто прудкий, — у перший же день, глянувши на роботу Френка, заявив він