Джек Лондон - Міжзоряний мандрівник

на довічне ув’язнення. У цьому-то й справа. Довічне ув’язнення підводить мене під закон, якого не існувало, коли мене судили. Мене повісять за образу дією наглядача Серстена. Виходить, тут закон діє зворотною силою, тобто – проти конституції.

Проте, що важить конституція для конституційних правознавців, коли треба усунути з дороги відомого професора Дерела Стендінга?! І не першого мене. Торік, як відомо з газет, повісили Джейка Опенгаймера саме тут, у Фолсомі, за такий самий злочин, тільки його образа дією була інакша, він не розбивав наглядачеві носа до крові, а ненароком зарізав кухонним ножем одного в’язня.

Як дивно людське життя переплітається із законами! Я пишу ці рядки в тій самій камері у відділенні для вбивць, де сидів Джейк Опенгаймер, поки його повели та зробили з ним те, що наміряються зробити зі мною.

Я попередив вас, що мені треба багато про що написати, і я повертаюся до свого оповідання. В’язнична управа дала мені на вибір: або бути бібліотечним старостою й визволитись від джутових майстерень, коли я скажу, де той динаміт, або довічне самотинне ув’язнення, коли не скажу.

Щоб я добре все обміркував, мене одягли в пекельну сорочку на двадцять чотири години. Після цього я знову став перед в’язничною управою. Проте, що я міг удіяти? Не міг же я привести їх туди, де динаміту не було! Я їм так і сказав, а вони сказали, що я брешу, сказали, що я невиправний, що я моральний виродок, небезпечний злочинець, який трапляється раз на сторіччя. Вони мені наговорили багато дечого, а опісля повели у відділення для одиночних і замкнули в камеру номер один. У п’ятому номері сидів Ед Морел, а в дванадцятому – Джейк Опенгаймер, що відбув тут уже десять років. Морел просидів ще тільки один рік; його засуджено на п’ятдесят років, а Опенгаймера – довічно. Я також був довічно ув’язнений. Здавалося, що нам доведеться пробути тут дуже довго, але не минуло й шести років, як жодного з нас уже немає в цих одиночках! Джейка Опенгаймера повісили, Еда Морела призначили старостою в Сан-Квентіні і оце недавно помилували, а я сиджу тут, у Фолсомі, і чекаю поки суддя Морган призначить день, що буде моїм останнім днем.

Йолопи! Вони думають, що за допомогою тієї споруди з мотуза й помосту зможуть відібрати в мене безсмертя! О ні, я житиму ще безмежно довго на нашій прекрасній планеті. Я ходитиму в живій плоті, буду принцем і селянином, ученим і дурнем; сидітиму на троні й стогнатиму під п’ятою гнобителів!

Спочатку я почував себе дуже самотнім у своїй камері. І час спливав дуже повільно. Він визначався зміною наглядачів та чергуванням дня й ночі. Удень було лиш трохи ясніше, але й це виявилося краще за глуху темну ніч. Удень у камері залягав липкий сутінок – як відблиск ясного зовнішнього світу.

Ні разу не було так видно, щоб можна читати; та й читати було нічого. Лишалося тільки лежати й думати, думати без кінця.

Мене засудили на довічне ув’язнення, і звісно, коли я не зроблю чуда, не створю з нічого тридцяти п’яти фунтів динаміту, то до кінця своїх днів сидітиму в цій глухій темряві.

Постіль моя складалася з тоненького, напівзотлілого сінника, покладеного просто на підлогу, та з тоненького брудного укривала. Не було ні стола, ні стільця, – нічогісінько, крім цього сінника й тоненького старого укривала. Я ціле життя працював головою і не звик довго спати. Проте на самоті людину втомлюють власні думки, і врятуватись від самого себе можна тільки сном.

Роками я спав пересічно п’ять годин на добу. Тепер довелося культивувати сон. Я зробив із цього цілу науку. Спершу я навчився спати десять годин, потім дванадцять і врешті дійшов до того, що з двадцяти чотирьох годин просипав чотирнадцять або й п’ятнадцять. Більше вже не міг, і решту часу доводилося лежати й думати. Для людини, що звикла до розумової праці, – це простий шлях до божевілля.

Я шукав усіляких способів, щоб якось згаяти той час, коли вже не міг спати. Я брав великі числа й підносив їх до другого й третього ступеня або, зосередивши всю свою увагу й волю, розв’язував найдивовижніші геометричні прогресії. Я взявся був навіть вираховувати квадратуру круга, але коли мені здалося, що неможливе може стати можливим, я злякався, щоб не збожеволіти, й полишив, і це, повірте мені, було чималою жертвою, бо розумові вправи такого роду дуже добре допомагали збавляти час.

Заплющивши очі й напруживши увагу, я бачив перед собою шахівницю і грав на ній довгі партії, але коли дійшов досконалості в цій уявлюваній грі напам’ять, втратив до неї всяку цікавість. Це була тільки вправа, та й не могла бути нічим іншим, бо ж обидві партії грала одна особа. Не раз я силкувався роздвоїтись, але дарма, і кожний стратегічний хід, хоч який він був хитрий і обґрунтований, відразу ставав відомий супротивникові.

А час спливав дуже помалу й дуже нудно. Інколи я бавився з мухами, звичайнісінькими хатніми мухами, що проникали в мою камеру так само, як і сіре тьмяне світло. Виявилось, що вони розуміються на грі. Лежачи долі, я проводив на стіні уявну лінію десь футів зо три над підлогою. Коли мухи сідали вище за неї, я не зачіпав їх, а коли нижче, я пробував спіймати, але обережно, щоб не заподіяти їм шкоди. Через деякий час вони вивчили не згірш за мене, де була ця уявна лінія. Коли їм хотілося гратися, вони сідали нижче від лінії, і бувало, котрась, захопившись, гралася зі мною мало не цілу годину; однак відпочити вона завжди сідала на безпечному місці.

З кільканадцяти мух, які жили у мене в камері, тільки одна не захоплювалась грою й уперто від неї відмовлялася. Зрозумівши, що її покарають, коли вона сяде нижче від лінії, вона старанно уникала небезпечної території. Ця муха була понуре й сердите створіння. В’язні сказали б, що вона лихим духом дихає на ввесь світ. Вона і з мухами ніколи не гралась. Я довго стежив за нею; виявилося, що вона була здорова, міцна і несхильність до гри залежала тільки від її вдачі, а не від фізичних вад.

Повірте мені, я знав усіх своїх мух. Мене вражало, що вони були такі неоднакові. Кожна мала визначену індивідуальність і відрізнялась від інших не тільки величиною, відтінком забарвлення, силою, але й своєю манерою літати, гратися, своєю хижістю, тим, як вона кидалась, крутилась,