Нечуй-Левицький - Афонський пройдисвіт, Нечуй-Левицький

class="p">- Непогане діло. Треба б собі і мебіль шовком оббить... і перські килими нові купити... бо почуваю, що в повітрі висить вже архімандрича митра над моєю головою... Та й дочкам треба б послати трохи, бо вони сім'янисті обидві і в їх дітей купа. Та треба грошей на наливки... та на вина... на вітання значних гостей, не таких, як Ісакій швець чи кравець... - сказав отець Палладій, і спокуса заворушилась в його голові.

- Авжеж! Як підете вгору високо, то й гроші повинні йти вгору.

- А чи знайдуться ж такі купці, багаті, чесні й певні позичники? Чи можна їм йняти віри? Гроші - ласа річ, а мир любить гроші. Люди люблять позичать і не люблять оддавать, - сказав отець Палладій.

- Знайдуться певні й благонадійні позичники. От хоч би й я! І я ладен платить вам тридцять п'ять процентів на рік! Дам вам вексель, завірю його в нотаріуса. А коли хочете, запишу в заставу для забезпечності й свій магазин. Банк не дасть вам таких процентів, - сказав Копронідос, - спробуйте на рік, а не сподобається вам, я верну вам капітал з процентами. А гроші вам здадуться. Дасть бог, швидко будете архімандритом... а потім і архієреєм...

Отець Палладій довго думав та міркував, гладячи розкішну бороду. Перспектива архімандричної обстави: дорога мебіль, перські килими, шовкові та оксамитові ряси, золоті дорогі митри, обсипані дорогими діамантами, - все це дуже надило й манило його. Він любив блиск, розкіш і жадав багатої, естетичної церковно-аристократичної обстави.

"За три тисячі в один рік матиму процентів більше тисячі карбованців... Гм... Дадуть архімандричу митру, то справді здадуться... справлю дорогу митру з золотим полем, звелю обсипати дорогими діамантами; хрестик зверху на митрі треба б зробити з брильянтів. Справлю таку митру, якої нема й в архієреїв. Я люблю, як митра сяє... та ще як вдарить сонце в вікно, то блиск по митрі аж переливається, аж бігає смугами, а найбільше тоді, як архімандрити хрестяться та кланяються... Тим-то, мабуть, вони так часто й кланяються... Та й посох треба позолотить, а змія зверху варто б для шику обсипати брильянтами... Гм... на це треба багато грошей... В мене будуть у гостях професори й архімандрити... Та й сам швидко буду архієреєм... Знов треба буде багацько грошей, бо жалування мале - не покріпишся".

Блискуча мрія блискавкою мигнула в голові отця Палладія й розворушила його честолюбність і потяг до слави, до блиску. Отець Палладій раптом перестав гладити свою густу бороду й легенько вдарив долонею по столі. Повна рука з повними, наче налитими пальцями, ніби прилипла до стола.

- Добре! Згода! - сказав він твердим голосом. - За п'ятдесят процентів на рік! - Скільки? - спитав Копронідос, і його чорні очі засвітились, заблискали, неначе в кота, що налагодився кинутись на мишу і знає, що миша вже не втече од його лапок та пазурів.

- Три тисячі! - сказав отець Палладій і подав руку Копронідосові.

Копронідос ляснув його по долоні і велів Мелетії принести пляшку вина. Запили могорич. Написали вексель. Ввечері в своїй келії отець Палладій вийняв з-під спуду гроші й оддав їх Копронідосові. Копронідос неначе на крилах вилетів з келії. Здоровий осятер заплутався в його афонську мережу.

Другого дня Копронідос прийшов на вечерню. Він став перед чудовним образом, підвів очі вгору до неба й усе думав та гадав, розкидаючи думки, на котрого б чорноризця тепер закинути мережу: чи на Єремію, чи на Ісакія, в котрих він примітив великий потяг та прилюбність до чарки. 3 котрим-то буде легша й корисніша справа.? Хто з їх скупіший? І в Єремії ряса на спині поруділа, і в Ісакія спина руда, неначе налатана рудою латкою. І в Єремії хустка до носа світиться наскрізь, як решето, і в Ісакія хустка до носа неначе прострелена кулями: бо як сякає носа, то часом гострий ніс потрапляє в дірочку й стирчить з хусточки, неначе сякає дзьоба чорногуз. В отця Ісакія намітка на клобуці така гарна, як стара запаска, котрою молодиці виносять попіл на смітник... Але і в отця Єремії тільки трошки краща. І в Єремії рясно латок на підряснику, і в Ісакія такі самі взорці, рясненько розкидані по кафтані... І в Ісакія чоботи на носках роззявили рота, неначе просять їсти, і в Єремії з носка часом висовується онуча, неначе чобіт висолопив язика.

Підвівши очі вгору, Копронідос думкою лічив латки на обох чорноризцях і налічив їх на отцеві Ісакієві більше.

"Еге! Він скупіший... Треба ловити отця Єремію, засідать на засідки на його, бо, певно, його легше буде впіймати", - постановив собі Копронідос і після вечері зайшов на чай до Єремії.

- Господи Ісусе Христе, сине божий, помилуй нас! - промовив під дверима Копронідос тихим і трохи плаксивим голосом, неначе прохач-старець, що просить хліба. Він постукав помаленьку в двері.

- Амінь! - обізвався з-за самовара отець Єремія. "Несе нечистий купця, та ще й на чай. А він п'є чай унакладку, а не вприкуску; піде чотири грудки сахару, а може, й більш... бо часом п'є по три стакани чаю", - подумав Єремія, одначе він швиденько підвівся, й запросив купця до кімнати, й привітався з ним. Сіли за стіл, випили по одному стаканові чаю. Копронідос подякував і не схотів другого стакана. Єремія осміхнувся й повеселішав. Копронідос витяг з кишені пляшку рому й поставив на столі. Єремія став зовсім веселий і ласкавий. Він нахилив голову близенько до пляшки й вирячив низькі очі на квиток. Дві пасмі тоненьких кісок звісились униз і коливались, зліплені докупи, неначе їх кіт позасмоктував.

- А я до вас маю маленьке-маленьке дільце... - сказав Копронідос.

- Яке дільце? - спитав Єремія й одкинув голову назад, і вирівнявся на стільці.

- У вас, чорноризців, гроші валяються в скринях без усякої користі, вибачайте, як черепки на смітнику. Чом пак ви не оддаєте їх на проценти? Чом би вам не позичити будлі-якому купцеві, от хоч би й мені? Я вам заплачу великий процент, бо купцям треба не покладного, а летючого капіталу, щоб обертався швидко, як обертається земля кругом сонця.

- У мене нема грошей. Хто вам сказав, що в мене є гроші? - перебив його Єремія і вп'явся сердитими маленькими очима в лице Копронідосові, мов