Сергій Залевський - Колонізатор

ніхто не прилітав, персонал вивчив бази по своїх нових спеціальностях, а сам інженер пакет по Колонії і носію – можна було починати перший корабель. Процес постановки «Вілота» в кліть верфі розтягнувся на декілька годин – тут позначалася величезна маса спокою гіганта і його габарити: судно п’ятого покоління було в довжину два кілометри і сорок шість метрів, і біля одного кілометра завширшки і глибину (висоту). Також дуже сильно давали про себе знати обмежені можливості для маневрування – стапель мав висоту і ширину всього по два кілометри, а для таких маневрів цього було замало, але Юлі успішно впоралася із завданням. Через деякий час технолог вирішив викликати на «Вілот» Соню і провести з нею остаточну бесіду і потім доручити їй активацію другого зародка Колонії. Пам’ятаючи по своєму досвіду усі неприємні моменти активації, занесли в рубку трохи різної сировини – інтелект, як прокинеться, буде голодний і швидше за все, розчинить в собі одяг псіоніка.

– Соня, зараз твій вихід – сьогодні відчуй себе мамою квазіживої розумної істоти, віднесися до нього, як до своєї дитини, або, можливо, сестри або брата – ти сама відчуєш до кого ближче розум цього створіння. Буде трохи боляче, а може бути і дуже боляче – не лякайся, це тимчасово і недовго, потягнися до нього подумки, як ти іноді вселяєш іншим свої ідеї – поклич його до себе. Ми тебе залишимо одну – так замислювалося спочатку творцями: один псіонік – одна Колонія. Можливо, у тебе все відрізнятиметься від того, як було у мене. порозумійся з тим, що ти пробудиш до життя – спочатку воно сприймає тебе, як наставника, батька, можливо, як матір – знайди свій шлях до його розуму. Головне, не бійся – ми будемо на прямій лінії з тобою – додав технолог, помітивши, що дівчина трохи зблідла, озираючись кругом і з побоюванням поглядаючи на контейнер.

– А як воно хоч виглядає? До чого мені бути готовою? – нервово озираючись, запитала вона у шефа корпорації.

– Нанофабрика у вигляді темної густої маси, як желе чорного кольору – воно тебе не скривдить, може трохи позлитися за те, що його довго тримали наодинці – знайди потрібні слова і думки – воно легко залізло мені в голову. Все, почекай, поки ми покинемо борт корабля і роби все так, як я тобі говорив. Якщо запитуватиме про сам корабель, то скажеш, що це основа для її носія.

ШМ «Вілота» дав канал телеметрії з рубки на кур’єр і верф – там уся корпорація спостерігала за процесом, причому Максу довелося підбадьорювати молодого псіоніка – та трохи гальмувала. Процес пройшов майже один в один, як з його випадком: Соня трохи занервувала, коли її стала обвивати чорна субстанція, але технолог був на зв’язку і заспокоїв її, сказавши, що так і має бути – а потім дівчина коротко скрикнула і повалилася на контейнер без свідомості. Далі нічого цікавого не було: нанофабрика-зародок знайшла заготовлені для неї припаси і стала швидко збільшуватися в об’ємах, попутно розповзаючись по комунікаційних каналах носія і п’ятірці ШМ п’ятого покоління в рубці. Дівчина-псіонік прийшла в себе через півгодини приблизно, очевидний цей час їй було потрібен для відновлення свого резерву псі – в порівнянні з Максом її резерв був набагато меншим.

Залишивши молоду наставницю налагоджувати взаємовідносини зі своєю штучною особистістю, парочка відбула на верф. Слід було зайнятися збагачувальним комплексом і шахтарськими кораблями: ці операції вони планували виконати самі, команді Неша і так вистачало роботи на верфі. З ходу вирішити це питання не вдалося: за час їх відсутності в системі Мартуся серйозно перебудувала каркас і робочі модулі верфі: окрім зміни габаритів, помінялася внутрішня начинка кожного з них і додалися декілька нових. Пояснення псевдоживої особи не додали знань в головах техніків і інженера: теоретична підоснова була відсутня, а саме древнє створення не могло тут нічим допомогти – провести ментосканування і створити пакет баз по новому устаткуванню тут не виходило ніяк. Але Неш був оптимістичніший, ніж інші: