Іван Антонович Єфремов - Алмазна труба

— Та ще б не чухатися! — сердито пробурчав геофізик у відповідь на докірливий погляд Чуриліна. — В мене шкіра не така дублена, як у вас. Тепер не знаю, як піду в наступний маршрут.

Чурилін розпорядився видати всім потроху з дорогоцінного запасу спирту. Прибулі також розмістилися навколо багаття. Гучні веселі голоси перебивали один одного, розповідаючи про різноманітні пригоди. Начальник експедиції сів поряд з геофізиком, який, випивши чаю та закусивши, трохи пом’якшав та опам’ятався.

— Модесте Африкановичу, жадаю ваших повідомлень!

Геофізик розповів про пройдений ним маршрут, що широким кутом охопив район від ріки Джеромо до вершини Вілючана. На цьому шляху йому пощастило зробити більше двадцяти вимірів сили ваги[5].

— Всюди досить великі позитивні аномалії[6], шістдесят, вісімдесят. Але ось в одному місці я зробив навіть три виміри підряд на невеликих відстанях. Вийшло… — геофізик зробив паузу.

— Не томіть, Модесте Африкановичу, — швидко сказав Чурилін.

Геофізик задоволено посміхнувся й продовжував:

— Вийшло двісті…

— Ого!

— Почекайте: двісті сімдесят і триста п’ять!

— Де? — схвильовано скрикнув Чурилін.

— Амнунначі… Широке низьке плато, суцільна болотистість, на захід від Мойєрокану.

— Мойєрокану! От тобі й на!

Розмови коло багаття затихли. Новоприбулі розійшлися спати. Тільки співробітники Чуриліна, що відпочили за чотириденну стоянку, залишались біля вогнища, з цікавістю прислухаючись до розмови начальника з геофізиком.

— Ну, я замучив вас, Модесте Африкановичу, — сказав Чурилін. — Пробачте мені, йдіть швидше відпочивати. А ми тут вже так відгодувалися, що не лягаємо раніш, ніж опівночі.

Геофізик неохоче підвівся і, стоячи навколішки, скрутив останню цигарку. Чурилін деякий час пильно вдивлявся в його стомлене, опухле обличчя.

— Добре бути геофізиком, Модесте Африкановичу, — сказав він, — точні завдання, ясні відповіді, от як у вас, наприклад.

— Знайшли чому заздрити!

Обличчя Чуриліна було серйозне.

— Я порівнював мої й ваші дослідження. Я захоплений могутністю геофізики. Я поганий фізик і ще гірший математик. Можливо, тому, як і всяка незнайома наукова дисципліна, ваша робота уявляється мені набагато значнішою, ніж моя. Подивіться хоча б збоку: прилад Штюкрата[7] встановлюють на наміченій точці. Всередині його розмірено коливаються два коротких важких маятники, в яких є дзеркальця, що відбивають світло від малесеньких лампочок. І це все. Надалі потрібно тільки спостерігати збіг періодів коливання маятника з ходом астрономічного годинника-хронометра. Проте, звичайно, — схаменувся Чурилін, — до цього ще потрібно старанно вивірити прилад, провести спостереження зірок для перевірки годинника. Але загалом, як геніально просто! Коливається маятник і ледве уловимо відкликається на збільшення чи зменшення сили ваги в даному місці. А в руках геофізика це казковий меч, що незримо розтинає товщі гірських порід на декілька кілометрів вглиб, це око, яке показує недоступні підземні глибини. © http://kompas.co.ua

Геофізик кинув у багаття недокурок і посміхнувся:

— Я, навпаки, ясно уявляю собі всю безпорадність геофізики, безліч нерозв’язаних ще питань, недосконалість методів. І ваша геологія здається мені більш ясною, більш могутньою наукою, що має в своєму розпорядженні незмірно більшу кількість фактів. Ну, я йду спати.

Коли пішов геофізик, коло багаття запанувала мовчанка. Стовп полум’я у височині облямовувався зоряним вінцем, ледве чутно шипіли димокури і невблаганно нили комарі. З долини знизу, як і раніш, доносилося подзвякування калатал коней.

— Максиме Михайловичу, невже геофізика може легко вирішити те, над чим ми так довго б’ємося? — обережно спитав молодий геолог.

Чурилін невесело посміхнувся:

— Я говорив про могутність геофізики не в цьому розумінні. Ми шукаємо алмазні родовища. Чому ми шукаємо їх саме тут? П’ять років тому наш директор перший звернув увагу на незвичайну схожість геології тутешніх місць і Південної Африки. Середньо-Сибірське та Південно-Африканське плоскогір’я мають напрочуд схожу геологічну будову. Там і тут на поверхні прорвались колосальні виверження важких глибинних порід. Сергій Якович вважає, що ці виверження були одночасно в нас і в Південній Африці, де вони закінчилися сильними вибухами газів, що скупчилися на величезній глибині. Ці вибухи пробили в товщі порід безліч вузьких труб, які стали родовищем алмазів. На просторі від Капа до Конго відомі сотні таких труб, і, безперечно, величезна їх кількість ще схована під пісками пустині Калахарі. Алмазів вистачило б на весь світ, а ви знаєте, як необхідні вони в промисловості й для нашої справи в бурінні. Великі компанії скупили всі родовища. З десятків багатих труб розробляються тільки п’ять, решта обнесені проводами високої напруги і охороняються вартовими. Воно й зрозуміло: пустити в розробку всі родовища — значить різко здешевити алмази. В нашім Союзі немає скільки-небудь значних родовищ, і якщо нам пощастить відшукати подібні труби, самі розумієте, як це важливо! Тут все напрочуд подібне, крім алмазів, до Південної Африки — і платина, і залізо, і нікель, і хром, — на цьому Середньо-Сибірському плоскогір’ї один і той же тип мінералізації. Сергій Якович підмітив, що ті райони в Південній Африці, в яких виявлені алмазоносні труби, відзначаються позитивними аномаліями сили ваги. Вона більша за нормальну, тому що з глибин до поверхні піднімаються величезні маси важких щільних порід — перидотітів[8] і грикваїтів. Аномалії досягають ста двадцяти одиниць. Тут в перший же рік роботи з маятником ми відразу помітили аномалії від сорока до сотні, а тепер, тепер от виявились аномалії до трьохсот одиниць. Отже, тут ми маємо великі скупчення важких порід. Але до вирішення нашого питання ще далеко. Маятник підтвердив нам ще одну рису схожості з Південною Африкою і додатково вказав на райони, в яких можуть бути виявлені родовища алмазів. Я кажу «можуть бути», але стільки ж шансів, що й не будуть виявлені. В Південній Африці легко шукати: там сухі високі степи, майже без рослинного покриву, з енергійним