Іван Антонович Єфремов - Алмазна труба

Повернувшись в інститут, професор Івашенцев наказав секретареві негайно викликати до нього начальника виробничого відділу.

— Які у вас останні відомості від Чуриліна? — запитав він, коли той увійшов у кабінет.

— Останні відомості були місяць тому, Сергію Яковичу.

— Це я знаю, а новин ніяких немає?

— Ні, поки що ніяких.

— Як ви гадаєте, де вони зараз можуть бути?

— Чурилін повідомляв про прихід на озеро Чирінгда, на факторію. Вони вирушили вниз по Чирінгді на Хатангу, а звідти повинні були перевалити вершину Мойєро. Можливо, тепер вони вже закінчили цей маршрут і можуть підходити до Туринської культбази — такий був їх план. Але план — одне, а тайга — інше…

— Це мені добре відомо, дякую вам.

Залишившись на самоті, професор Івашенцев відкинувся на спинку крісла й замислився. В його уяві постала карта величезної області між Єнісеєм і Леною. Десь у центрі її, в хаосі невисоких гір, прорізаних незчисленними річками та покритих суцільним болотистим лісом, перебувала експедиція, послана ним за… мрією. Професор дістав з портфеля камінь, який він показував начальникові главку. Невеликий кусок темної породи був щільним і важким. На грубозернистій поверхні сколу дрібними краплями блискотіли багаточисленні кристали піропу — червоного гранату, — чистою свіжою зеленню виблискували включення олівіну[3]. Ці кристали виразно виділялись на світлому голубувато-зеленому фоні маси хромдіопсиду. Де-не-де виблискували крихітні василькові вогники дістену. Порода зачаровувала око різнобарвним сполученням чистих кольорів. Професор обернув зразок Іншим боком, де на мазку білої емалевої фарби було написано: «Ріка Мойєро, південний схил Анаонських гір, експедиція Толмачова. 1915».

Івашенцев зітхнув: «Це ж типовий грикваїт Південної Африки. Ні в Анаонських горах, ні в долині Мойєро не пощастило виявити навіть ознаки подібних порід. І в цьому році знову невдача. Чурилін мовчить. Виходить, мрія не здійснилася».

Івашенцев зважив камінь на руці й замкнув в нижню шухляду письмового стола. Потім рішуче зняв трубку внутрішнього телефону:

— Надішліть Чуриліну телеграму: «Відсутності результатів ліквідуйте експедицію повертайтесь негайно». Так, я підпишу сам, інакше він не послухає Куди? На Туринську культбазу! Ну, звичайно, по радіо, через Діксон.

Дзвякнув важіль телефону, обірвавши розмову і всі можливості здійснення давнішньої мрії Івашенцева. Він зняв окуляри і прикрив очі рукою.

Івашенцев мріяв хоч би наприкінці життя домогтися постановки дослідження глибоких зон земної кори шляхом буріння свердловин особливої потужності. Але навіть перші кроки до вирішення завдання — погоня за мрією, прихованою в лісах та болотах Середньо-Сибірського плоскогір’я, — виявились марними. Нічому, як видно, не навчило життя, і на шостому десятку професор залишився мрійником, що прагне до надто великого розмаху досліджень.

Радіохвилі помчалися з Москви на північний схід, над тундрами півночі, холодними просторами Льодовитого океану й досягли високих щогл радіостанції на голому острові в світлі безперервного полярного дня. Через дві години нові хвилі промчалися на південь, обминули хребет Бирранга, болота П’ясіни й пронеслися над безкраїми лісами. На Туринській радіостанції застукотів апарат, і радіохвилі відбились в короткій фразі, чітко написаній на голубому бланку.

— У тебе є хто-небудь з корвунчанських евенків, Васю?

— А що?

— Термінова телеграма експедиції Чуриліна. Вони зараз на вершині Корвунчана.

— Корвунчанських немає, проте завтра поїде Інокентій до себе на Бугаріхту. Хлопець хороший, п’ятдесят кілометрів зайвих зробить, особливо якщо ти йому скажеш.

— Пішли вдвох його шукати, я зразу й віддам йому телеграму.

На широку долину річки Нюкуорак, в трьохстах кілометрах від Туринської культбази, спускались присмерки. Пологі схили їжились ялиновим лісом, який понуро чорнів унизу. На плоскому горбі, що заставляв з півночі кругле болото верхніх джерел, було ще зовсім ясно. Між рідкими модринами стояли чотири темно-зелених палатки, а перед ними, на рівній площадці, укритій світло-сірим оленячим мохом, горіло багаття. Вогню майже не було видно. Густий коричнюватий дим з різким, запаморочливим запахом багульнику[4] розпливався в спокійному повітрі. Праворуч площадки височіла купа в’ючних ящиків, торб, тюків та сідел. Хмара мошки та комарів висіла круг костра, за спинами людей. Ті, що сиділи навколо багаття, намагались тримати голови на грані диму й чистого повітря, яке давало можливість дихати і в той же час рятувало від погані, що вперто лізла в очі, ніс і вуха.

— Чай готовий! — промовила чорна, що наскрізь прокоптилася димом, людина й зняла з вогню велике відро, наповнене темно-бурою рідиною.

Кожний з тих, що сиділи навколо багаття, озброївся об’ємистим кухлем і взяв по величезному тунгуському коржику, важкому та твердому, — своєрідний хлібний «концентрат» Мошка вкривала поверхню гарячого чаю сірим нальотом, який доводилося здувати через край кухля. Люди з насолодою посьорбували чай, перекидаючись короткими фразами.

В нечасте подзвякування калатал коней, які розбрелися внизу, вплівся розмірений віддалений дзвін.

— Слухайте, товариші, здається, наші йдуть?

Молодь кинулася до палаток за рушницями. Зустріч загонів однієї експедиції після довгої розлуки завжди буває урочистим моментом в житті тайгових дослідників. Присмерки гне не встигли згуститися, як на великій галявині північного схилу вододілу з’явилась низка худих, стомлених коней, що повільно піднімалися вгору Обідрані в’юки, обв’язані розсотаними мотузками, свідчили про довгий шлях через густі зарості…

Загриміли постріли. Прибулі відповіли безладним залпом. До палаток під’їхала похмура дебела людина, геофізик, начальник маятникового загону. Він важко зліз з коня. Шия його була абияк обмотана брудним бинтом. Він підняв з обличчя чорну сітку і пішов назустріч начальнику експедиції Чурнліну — високій, чисто вибритій людині.

— Привіт, товаришу Чурилін, — глухо сказав геофізик у відповідь на дружнє привітання начальника.

— От добре, якраз на чай. Ну, що цікавого?

— Дещо є, а довелося важко. Я захворів, трьох коней загубили…

— Що з вами?

— Погань якась, — мошка роз’їла, всюди запалення.