Гейнц Мюллер - Нічні сигнали

ранку Ергард, образившись до глибини душі зажадав категорично від начальника, щоб радіограму передати по команді.

— Ти був п’яний! — вгамовували його товариші жартома.

Але Ергард стояв на своєму. Відшукали вказане в передачі місце на карті. І тут, на превеликий подив, виявилося, що це населений пункт, розташований глибоко в тилу радянських військ. Ергард тріумфував. Все ж таки тут щось неспроста!

Волею-неволею довелося начальнику радіокоманди передати начальству цю радіограму з описом обставин, за яких її перехопили. Загадкова радіограма потрапила до офіцерів контррозвідки на перевірку. Вони звірили дату і час радіоперехвату і встановили, що через день після того мав місце великий наліт німецьких авіаз’єднань на той самий пункт. Виникла підозра, що ця радіограма має щось спільне з тими негативними повідомленнями відділу обробки матеріалів аерофотозйомки. А потім вони самі встановили з фотознімків, що в даному населеному пункті після нальоту ні трупів, ні поранених не виявилось. Значить, населення було своєчасно попереджене.

Почалось розслідування. Хто передав радіограму? Звідки й яким апаратом? Перевірили кожну радіостанцію в даному радіусі передач. Контррозвідники навіть завітали до радіокоманди на водокачці, щоб спробувати звідти знайти місцеперебування передатчика. Проте безуспішно. Зрештою кільком радіогрупам було поставлено завдання стежити за хвилею, на якій була перехоплена підозріла радіограма.

Офіцери контррозвідки одностайно вважали, що натрапили на слід якогось партизанського передатчика. Але чому він радирує німецьким відкритим текстом? Припущення про те, що який-небудь німецький радист перебіг до партизан, не підтвердилось, незважаючи ні на які розслідування.

До справи включилося гестапо. І тут згадали про непідтверджені звіти бомбардувальної ескадри і про те, що кожен літак має на борту досить сильну радіоустановку.

Через кілька годин два офіцери і один цивільний у супроводі команди есесівців з’явилися на польовому аеродромі ескадри, зайшли в штаб і зажадали поговорити з командиром. Штабні канцеляристи майже не звернули на них уваги. Подумаєш, якісь там піхотинці капітан і обер-лейтенант! Мабуть, прийшли канючити літак, щоб перевезти якісь ходові товари в Німеччину. Або ж хтось із них збирався одружитись.

Карл Крумбайн лише осміхнувся. Начальник канцелярії, фельдфебель Кілау, незворушний східнопрусський товстун, зберігав повний спокій. Обст сидів собі в казино, його витягти звідти міг хіба тільки сам господь бог.

— Пан полковник зараз не може прийняти вас. Почекайте, будь ласка, — все ж таки ввічливо процідив фельдфебель крізь зуби і знову заглибився у свої папери. За таку братію, що навіть не попередила про свій приїзд, ніякої прочуханки від шефа не буде.

Та раптом обер-лейтенант вискочив наперед і рявкнув:

— Я вимагаю, щоб ви негайно…

Проте в ту ж мить осікся: цивільний шарпнув його, наче невиховану дитину, за руку і ледве помітно з докором похитав головою. Молодий офіцер мовчки відступив назад, але так погрозливо вирячився на господаря канцелярії, що той одразу збагнув: перше припущення невірне, це якісь особливі офіцери. Він миттю перейшов на г^-то-службовий тон.

— Крумбайн! — гримнув на штабного радиста. — Знайдіть-но пана полковника! Він, певно, десь на аеродромі. — Потім схопив телефонну трубку й передав наказ на комутатор: — Якщо командир ескадри дзвонитиме, негайно сповістіть мене! — І, повернувшись до офіцерів, підлесливо запропонував: — Може, панове офіцери тимчасом бажають пройти до начальника штабу? Туди, напевно, пан полковник подзвонить насамперед…

Вимовляючи останні слова, фельдфебель схаменувся, що зробив непоправний промах: адже він зовсім не знав, з ким мав справу! І який це йолоп там на посту пропустив цих офіцерів, не попередивши його по телефону? Але якщо він тепер захоче перевірити їхні документи, то лише стане посміховищем в очах офіцерів. Зрештою, мусили ж вартові перевірити папери. Він уже шукав якогось приводу, щоб відвернутися й перевірити цей факт, як тут задзвенів телефон. Єфрейтор, що досі не вийшов з приміщення, зняв трубку, і в напруженій тиші чітко пролунав схвильований голос:

— Говорить начальник аеродромного караулу фельдфебель Гацке. Тільки то вартовий пропустив двох офіцерів, п’ять есесівців і одного цивільного. Ці люди мають посвідки головнокомандування вермахту і начальника польової жандармерії. Посвідка цивільного підписана Гіммлером. Це тільки для вашого відома!

Кілау підійшов до єфрейтора і безцеремонно гукнув у мікрофон:

— Ідіот! — і з гуркотом поклав трубку.

Він помітив, що обер-лейтенант глузливо посміхнувся. Отже, вони все чули. Він вирішив змінити тактику й прикинутися старанним служакою Та для цього вже не було часу. Крумбайн, що трохи загаявся в канцелярії, після цієї телефонної розмови хотів прослизнути мимо офіцерів до виходу. Але обер-лейтенант, ніби між нішам, процідив крізь зуби:

— Без мого дозволу ніхто не має права залишити приміщення!

Від цих слів Кілау вжахнувся дужче, ніж штабний радист. От, значить, чим запахло! Треба негайно сповістити про цей неприємний візит начальника штабу! В, н похапцем задріботів до дверей сусідньої кімнати, але одразу ж зупинився, наче вкопаний, почувши за спиною холодний, глузливий голос обер-лейтенанта:

— Це стосується і вас, чоловіче!

З простягнутою до клямки рукою Кілау більше схожий був на покалічену статую, ніж на завжди поважного гауптфельдфебеля, права якого в канцелярії поважали навіть штабні офіцери. До нього, який розпоряджався посвідками про відпустки, польотами спеціального призначення, внутрішніми нарядами, до нього, який був у курсі всіх офіціально заборонених офіцерських розваг, до нього звернулися зневажливо! Таке міг собі дозволити лише який-небудь офіцер-молокосос з іншої частини або ж людина, свідома своєї сили. Та ще більше збентежився східнопрусський товстун, коли обер-лейтенант відчинив двері в коридор і грубо скомандував:

— Унтер-штурмфюрер, візьміть поки що під варту оцих трьох, — і зневажливо додав: — А то ще, чого доброго, накивають п’ятами.

В ту ж мить біля кожного з канцеляристів став есесівець і, поклавши йому руку на плече, пробурмотів:

— Ви тимчасово заарештовані. Прошу здати, зброю! При спробі втекти стріляю без попередження. © http://kompas.co.ua

Все це було зроблено так досвідчено й швидко, що не встигли вони й збагнути, що сталося, як їх уже обмацали, шукаючи зброї.

Тут головний фельдфебель вдався до єдино розумного виходу, аби врятувати своє становище