Річард Бах - Фантастика Всесвіту. Випуск 1

Зворотним шляхом Мартін згадав, що має поголитися, і зайшов до кімнати відпочинку хірургів. О 8.10 там було майже порожньо, бо операції, призначені на 7.30, ще не скінчилися, а непередбачених випадків, можна сподіватися, ще певний час не буде. Лише один хірург розмовляв по телефону із своїм біржовим маклером, машинально почухуючись. Філіпс пройшов до роздягальні й набрав шифр на своїй шафці розміром фут на фут. Старий чолов’яга Тоні, що наглядав за хірургічним відділенням, дозволив Мартінові й далі користуватися нею.

Коли Філіпс намилив обличчя, запрацював його біпер. Від несподіванки Мартін здригнувся. Тільки зараз він усвідомив, наскільки напружені в нього нерви. Зняв трубку настінного телефону, намагаючись не забруднити її мильною піною. Говорила Гелен Уокер, його секретарка. Вона повідомляла, що прийшов Вільям Майклз і чекає в його кабінеті.

Філіпс із новим піднесенням узявся шкрябати собі щоки. Його знов охопило збудження, відчуте раніше, коли він дізнався від Вільяма про сюрприз. Він щедро полився одеколоном і квапливо натягнув довгого білого халата. Проходячи крізь кімнату відпочинку, помітив, що хірург продовжує розмовляти з маклером.

У своє відділення Мартін увірвався майже бігом. Гелен Уокер злякано відірвалася від друкарської машинки й побачила тільки змазані обриси свого боса — на такій швидкості він промчав повз неї. Гелен підвелася, потяглася за столом листів і телефонограм, але завмерла, коли двері до Філіпсового кабінету з грюканням зачинилися. Вона знизала плечима й знову взялася друкувати.

Філіпс притисся спиною до зачинених дверей, важко дихаючи. Майклз недбало гортав якогось радіологічного журналу.

— Ну? — збуджено видихнув Філіпс.

На Майклзові як завше погано сидів трохи приношений твідовий піджак, куплений, коли його господар учився на третьому курсі Массачусетського технологічного. Йому було тридцять, та виглядав він на двадцять, а волосся було таке світле, що Філіпс здавався поруч темним шатеном. Його маленького злого рота розтягнула вдоволена посмішка, а блідо-голубі очі заіскрилися.

— В чому річ? — проговорив він, удаючи, що знову береться за журнал.

— Викладай! — перебив Філіпс. — Я ж знаю, ти просто хочеш подражнити мене. Лихо в тім, що тобі надто таланить.

— Не знаю, що… — почав Майклз і змовк. Одним швидким рухом Філіпс перетнув кімнату і вихопив журнал з його рук.

— Не будемо гратися в мовчанку, — вигукнув Філіпс. — Ти ж знав, що чекання сюрпризу, який ти обіцяв через Гелен, зведе мене з розуму. Я мало не зателефонував тобі о четвертій ранку. І жалкую, що стримався — ти заслужив, щоб тебе розбудили.

— А-ах, так… Сюрприз… — продовжував дражнитися Майклз. — Мало не забув. — Він понишпорив у дипломаті. За хвилину видобув маленького пакетика, загорненого в темно-зелений папір і перев’язаного широкою жовтою стрічкою.

Мартінове обличчя витягнулося. Що це? Він чекав побачити якісь папери, скоріш за все — віддруковані на комп’ютері дані, які б демонстрували епохальне, зроблене ними відкриття. І вже ніяк не розраховував на подарунок.

— Це і є сюрприз для тебе, — сказав Майклз, подаючи пакетика.

Філіпс ще раз поглянув на подарунок. Розчарування його межувало з люттю.

— Якого дідька ти купив мені якусь іграшку?!

— Бо з тобою так приємно було займатися наукою, — відповів Майклз, усе ще простягаючи Мартінові пакетика. — Візьми, будь ласка.

Філіпс узяв. Він уже настільки опанував себе, що йому стало ніяково за таку реакцію. Що б не коїлося в його душі, він аж ніяк не хотів ображати Майклза. В кожному разі, це був знак уваги з його боку.

Філіпс подякував приятелеві, одночасно зважуючи на долоні пакетика. Був він легенький, приблизно чотири дюйми завдовжки й один заввишки.

— Не хочеш поглянути, що всередині? — поцікавився Майклз.

— Аякже! — промовив Філіпс, на хвильку затримавши уважний погляд на Майклзовому обличчі. Купівля подарунка аж ніяк не клеїлася до цього юного генія з відділу розробки обчислювальних машин. Це аж ніяк не означало, що Майклз був відлюдьком чи скнарою. Але наука настільки поглинала його, що він забував про норми ввічливості. І справді, за чотири роки, що вони пропрацювали разом, Філіпс жодного разу не стрінув Майклза в спільних знайомих. Мартін уважав, що неймовірно потужний розумовий апарат Майклза ніколи не вимикається. Кінець кінцем, Майклзові було лише двадцять шість, коли за видатні здібності його поставили на чолі новоствореного при університеті сектора штучного інтелекту. А ступінь доктора філософії він одержав у дев’ятнадцять, ще в Массачусетському технологічному.

— Розгортай, — нетерпляче проговорив Майклз.

Філіпс зняв стрічку й урочисто поклав її на письмовий стіл серед завалів паперів та плівок. Туди ж лягла й темно-зелена обгортка. Під нею виявилася чорна коробочка.

— Це до певної міри символічно, — пояснив Майклз.

— Справді? — здивувавсй Філіпс.

— Угу, — підтвердив Майклз. — Ти ж знаєш, як фізіологія підходить до мозку — як до чорної скриньки. Ну, поглянь же, що там усередині!

Філіпс боязко посміхнувся. Він не розумів, про що говорить Майклз. Зняв кришку з коробочки й вийняв паперову серветку, що лежала згори. І на свій превеликий подив видобув ізсередини касету, де на етикетці футляра значилося: «ПОГОВІР», виконує Флітвуд Мек».

— Що за чортівня, — скривився Філіпс. Він не міг утямити, навіщо Майклзові було купувати для нього цей запис.

— Ще один символ, — пояснив Майклз. — Те, що всередині, буде для твоїх вух приємніше від будь-якої музики.

Раптом уся шарада набула змісту. Філіпс відчинив футляр і дістав касету. То був не запис музики. На плівку записали комп’ютерну програму.

— Як багато ми досягли? — майже пошепки спитав Філіпс.

— Роботу закінчено, — проговорив Майклз.

— Бути не може! — завагався Філіпс.

— Пам’ятаєш останній матеріал, що ти дав мені? Він зробив диво. Розв’язав задачу, як визначати щільність тканин на їхній межі. Ця програма включає всі твої операції при розшифровуванні рентгенограми. Вона прочитає будь-який знімок, якщо ти поставиш її в цю машину. — Майклз показав у