Самовидець - ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ

її бути дисциплінованою і слухняною. Коли, наприклад, 1687 р. було скинено гетьман а Самойловича і «голота хотіла бунтуватися», з нею жорстоко розправились: «И того ж часу в раді козаком указ їх царских величеств читано и позволено иншого гетмана собі оббирати, а поколя гетмана наставлят, увесь порядок войсковий поручено обозному войсковому Василію Борковскому. Где почалися бунти у войску на старших, але зараз тое москва ускромила, а нікоторіе от войска оторвалися в городи своеволею, многіе двори пограбовали, арендаров и иних людей значних и приятелей гетмана бувшого, которих напотом имано, вішано, стинано и мордовано, яко злочинцов».

Така політика царизму і козацької старшини щодо голоти продовжувалась в останні роки життя літописця.

Про гострі політичні моменти історії України (Андрусівське перемир’я 1667 р., після якого «встали шатости на Україні», Гадяцький пакт 1658 р., підлеглість української митрополії московському патріархові та ін.) Самовидець розповідає в спокійному інформативному стилі або не згадує про них.

Водночас із рядками зневажливого ставлення до козацької голоти, черні у літопису Самовидця можна знайти й такі сторінки (особливо про гетьманування Д. Многогрішного і І. Самойловича), де автор, яскраво засуджуючи внутрішню політику козацької старшини, співчуває простому народові та козакам. Наведемо кілька прикладів. Гетьман Самойлович і його сини «здирства вшелякими способами вимишляли так сам гетман, як и синове его, зостаючи полковниками: аренди, стаціе великіе, затяговал людей кормленіем»; «козака собі городового так посполитих, яко значних нізащо важили и в двори не пускали, маючи у дворах своїх на килко місцах сторожу сердюцкую». 1678 р. на війну «не тилко Козаков у войско гнано, але й міщан и из сел два третого виправовали, и убогшіе чотири пятого з оружем и борошном» і «нікому не фолґовано: и войтов, бурмистров, райцов и ремесников всяких, навет и мужиков, скрипников, дудников — усіх гнано до войска».

Кілька разів згадує Самовидець про введення різних податків і народне невдоволення з цього приводу. Зі співчуттям до людей пише Самовидець про татаро-турецькі напади на Україну, коли бусурмани «по селах людей в неволю побрали и иних постинали», або ж коли «Умань преславній город українскій пограничній с церквами божіїми и с християнским народом дощенту спалили и спустошили» 27 (1674 р.), чи «бідним людем помочи не дали компанії, ні сердюки, которіе стояли коло Дніпра, плату беручи и хліб у людей» (1694 р.). Інколи Самовидець згадує і про кривди, які чинили посполитим польські жовніри, шляхта, російські воєводи.

Завжди співчуває простим людям автор літопису, коли реєструє стихійні лиха, великі морози, нашестя сарани, поширення епідемій тощо.

Але оскільки головною темою праці Самовидця є зовнішня історія українського народу, то питанням соціального життя України другої половини XVII ст. відведено у літопису незначне місце.

Отже, у літопису Самовидця певною мірою виражено погляди і ставлення його автора як до вищих, так і до нижчих верств українського народу. Автор літопису інколи зневажливо ставиться до козацької голоти і суспільних низів, обурюється, коли посполиті спустошують або забирають майно значних, багатих і, навпаки, не залишається байдужим до тяжкого життя, нещастя простого люду. Водночас Самовидець нагадує читачеві, що тільки в перші два десятиріччя нижчі шари українського народу час від часу брали гору над «значними», особливо за гетьманування Хмельницького і Брюховецького. У наступні десятиріччя з голотою нещадно розправлялись, її висилали далеко за межі України, використовували як військову силу.

Самовидець проти міжусобиць, його суспільним ідеалом є спокій. Тому він засуджує тих, хто розв’язує кровопролитні війни, спустошує землі, мордує невинних людей. Багато місця в своїй праці він відводить зруйнованим і спаленим містам, козацьким міжусобицям, татарським нападам, через що Правобережна «Україна стала пуста» (1675 р.).

Конкретніше Самовидець виявляє свої погляди, розповідаючи про певні історичні події та про окремих діячів.

Тема визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського панування на Україні під керівництвом Б. Хмельницького є центральною в усіх українських літописах другої половини XVII — XVIII ст. Цьому ж періодові історії українського народу відведено основне місце і в літопису Самовидця — першому історичному творові, що так широко відобразив діяльність Хмельницького та його наступників. Відомо, що козацькі літописи були породжені саме добою, пов’язаною з іменем великого гетьмана.

Літописи XVII ст., хоч і дуже скупі та нечисленні, все-таки є безпосередніми записами сучасників, вони були основним джерелом і фактичним фундаментом усіх наступних літописних праць і таким чином започаткували літописну традицію про історичну постать Хмельницького. У всіх літописних працях XVII — XVIII ст. відображення постаті гетьмана займає центральне місце, через те ще ціннішою є праця Самовидця — один із найдавніших творів про Хмельницького. 28

Цей літопис характерний відносно правдивим відображенням загальної панорами історичних подій, що відбувались на Україні в другій половині XVII ст. Але вже першим дослідникам літопису впала в вічі відсутність прямої оцінки автором історичних діячів і видатних подій, зокрема незрозуміле ставлення літописця до особи Б. Xмельницького 1.

Особі гетьмана, його історичним вчинкам літописець присвячує багато сторінок, однак ніде не виявляє прямого ставлення до постаті Хмельницького, якщо не зважати на два натяки, до того ж один позитивний, а другий відверто осудливий 2. Частина дослідників, за традицією давньої літератури, не робить літопис Самовидця винятком і твердить, що автор літопису позитивно ставиться до Хмельницького. Передусім вони підкреслюють сам факт звернення автора саме до періоду історії українського народу, міцно пов’язаного з діяльністю Б. Хмельницького 3. Свою працю Самовидець починає розповіддю про діяльність гетьмана, який був «козак ростропній в ділах козацких военних, и у писмі біглій» 4. Це, безперечно, підтверджує, що літописець добре розумів значення й важливість цієї доби в історичній долі українського народу та місце й заслуги Б. Хмельницького, однак свою оцінку приховує і не виявляє її. Блискучі перемоги Хмельницького над польсько-шляхетським військом, військовий талант, глибокий розум гетьмана, вибух величезної народної сили, прояви героїзму, патріотизму і т. ін. не хвилюють літописця, не викликають жодних емоцій, не доходять до його серця, як це, звичайно, видно майже в усій іншій літературі про Хмельницького, навіть у чужоземній та у свідченнях відвертих противників гетьмана.

Причиною, що спонукала Хмельницького виступити зі зброєю, Самовидець традиційно називає пограбування Чаплинським хутора Хмельницького Суботова, що, за літописцем, є незаконним актом, та викрадення королівських листів у Ілляша. Отже, повстання Хмельницького є законним, воно дозволене