Колектив авторів - Кримінальне право України: Загальна частина: підручник

бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого засуджена особа звільняється. Так, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Третьою, найбільш типовою формою реалізації кримінальної відповідальності є відбування винним призначеного йому судом покарання (наприклад, відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк).

Останні дві форми реалізації кримінальної відповідальності створюють для особи судимість як правовий наслідок її засудження до певної міри покарання. У той же час, як уже відзначалося, судимість має свої межі, зазначені в статтях 89 і 90 КК, які визначають межі кримінально-правових відносин та кримінальної відповідальності. Тому момент погашення або зняття судимості свідчить про припинення як кримінально-правових відносин, так і кримінальної відповідальності особи за вчинений злочин.

§ 2. Підстави кримінальної відповідальності

1. При визначенні підстав кримінальної відповідальності необхідно відповісти на три запитання: 1) як обґрунтувати кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин? 2) за що особа підлягає кримінальній відповідальності? та 3) на якій правовій підставі вона підлягає такій відповідальності?

При відповіді на перше запитання йдеться про філософсько-етичне обґрунтування кримінальної відповідальності, тобто про те, чому суспільство і держава мають право докоряти людині, яка вчинила злочин, і на чому засновано такий докір? Відповідь на друге та третє запитання потребує з’ясування того, що є фактичною і юридичною підставою кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин.

2. Суспільство і держава виходять з того, що злочинець як особа, наділена свідомістю і волею, повинен бути здатен співвідносити свою поведінку з вимогами правових норм і тільки тому може підлягати кримінальній відповідальності за порушення чи недодержання їх вимог. Проте, аби обґрунтувати етичний закид такій особі, необхідно переконатися, що вона мала реальну можливість не порушувати зазначені вимоги. У зв’язку з цим слід з’ясувати, якою мірою взагалі людина вільна у виборі своєї поведінки, зокрема в тому, щоб утриматися від учинення злочину або вчинити його.

3. Іноді вважають (механістичний детермінізм, фаталізм), що людина подібна до машин, яка лише адекватно реагує на зовнішні та внутрішні подразники. Тому кожен вчинок людини, у тому числі злочин, є неминучим, оскільки він уже визначений усіма попередніми подіями, які мали місце в житті цієї людини. У такому разі людина — раб обставин, вона позбавлена можливості вільного волевиявлення і, отже, вільного вибору своєї поведінки, що фатально вже визначена. Тому прояв злочинної волі у вчиненому злочині є лише видимість свободи, уявна свобода, а якщо це так, то і неможлива моральна оцінка вчиненого. Отже, обґрунтування кримінальної відповідальності фаталісти бачать не стільки в засудженні злочинної волі, скільки в об’єктивній шкідливості злочину для суспільства.

Протилежний погляд (індетермінізм) зводиться до того, що єдиною причиною вчинення особою злочину є її абсолютна, нічим не обмежена свобода волі. Злочинна поведінка людини визначається злою волею, що існує незалежно від яких-небудь обставин, у тому числі від її розуму і совісті. Свободна воля, і тільки вона, обирає, як вчинити людині в даній ситуації. Тому обґрунтування засудження особи за вчинений злочин полягає в порочності цієї злої свободної волі злочинця.

Однак найбільш прийнятним є погляд (діалектичний детермінізм), відповідно до якого людина, опинившись перед вибором, учинити злочин або утриматися від цього, є залежною як від зовнішніх обставин, так і від власного розуму, совісті, переконань, схильностей, потреб, інтересів тощо. При цьому навряд чи правильно стверджувати, що тільки зовнішні обставини або тільки внутрішній стан особи фатальним чином визначають її поведінку. Злочин, учинений людиною, є причинно пов’язаним як із її свідомістю, так і з оточуючою її об’єктивною дійсністю. Зовнішні обставини дійсно впливають на поведінку особи, але лише переламлюючись через її внутрішні психічні настанови, свідомість. Саме розум, совість, переконання тощо підказують людині, як вчинити їй у даній конкретній ситуації. Проте підстава для етичного і правового засудження злочину і особи, яка його вчинила, є лише в тому разі, якщо ця особа мала об’єктивну можливість обрати з наявних варіантів поведінки (хоча б із двох) незлочинний спосіб досягнення поставлених цілей. Таким чином, наявність відносної свободи вибору вчинку (міра свободи) і є етичним обґрунтуванням кримінальної відповідальності конкретної особи за обраний нею злочинний варіант поведінки. У такому разі кримінальна відповідальність спроможна виступати засобом впливу на свідомість і волю людей і тим самим є чинником, що детермінує їх поведінку в майбутньому. Отже, якщо людина свідомо обирає злочинний варіант поведінки, маючи можливість учинити інакше, то це й обґрунтовує можливість і необхідність з боку держави застосувати до неї покарання, що має на меті кару, а також запобігання вчиненню злочинів з боку як даної особи, так і інших осіб.

4. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цьому положенні закону міститься відповідь на запитання: за що і на якій підставі особа підлягає кримінальній відповідальності? Очевидно, що вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинення такого суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки певного складу злочину, передбаченого КК. Тому іноді говорять, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину, оскільки саме склад — явище соціальної реальності, яке структурує зміст учиненого суспільно небезпечного діяння.

У межах єдиної матеріальної підстави кримінальної відповідальності можна виділити її фактичну та юридичну сторони. Фактична сторона — це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична — передбаченість такого діяння як складу злочину в КК. Підставою кримінальної відповідальності є повна відповідність фактичної і юридичної сторін учиненого суспільно небезпечного діяння.

5. Кримінальна