Бьорнстьєрне Бйорнсон - Небезпечне сватання

Сюневе зупинилася, втупила в матір великі

сині очі, тоді повернулась і поволі пішла назад до Турб’єрна.

— Мені завжди казали, що ти слухняна дівчинка, — мовив він.

— Так, часом буваю слухняна, як почитаю Біблію, — відповіла вона.

— А це правда, що у вас повно русалок, тролів і всякої іншої погані? — спитав він, узявши руки в боки, як колись Аслак.

— Мамо, мамо! Знаєте, що він каже? Він каже…

— Дай мені спокій, чуєш! І не підходь, поки я тебе не покличу!

І Сюневе знов довелося вернутись до Турб’єрна. Вона взяла ріжок хусточки в рот, стиснула його зубами й сердито шарпнула.

— А правда, що у вас на Сульбакені кожної ночі грає музика?

— Неправда.

— То ти ніколи не бачила троля?

— Не бачила.

— їй-богу?..

— Пхе, не кажи такого!

— Пусте, нічого не станеться, — заспокоїв він дівчину і чвиркнув крізь зуби, щоб показати, як він далеко вміє плювати.

— Ти попадеш у пекло, ось побачиш! — мовила Сюневе.

— Ти так гадаєш? — спитав він уже не так задерикувато, бо досі думав, що йому загрожує тільки прочуханка, а батько був далеко.

— А хто у вас найдужчий? — спитав він, зсунувши шапку набакир.

— Не знаю.

— А в нас тато, він такий дужий, що якось налупцював Аслака, а той страх який дужий.

— Ага.

— Він раз узяв і підняв коня.

— Коня?

— Так, він сам мені розповідав.

Це, звичайно, переконало Сюневе.

— А хто такий Аслак? — спитала вона.

— Один поганий хлопець. Мій тато набив його так, як ще ніхто нікого не бив.

— То у вас у Гранлієні б’ються?

— Часом б’ються… А у вас хіба ні?

— Ні, ніколи.

— А що ж ви робите?

— Мама варить їсти, плете і шиє. Карі теж, але не так гарно, як мама, бо вона ледача. Ранді обходить худобу, тато і хлопці їздять у поле або роблять щось удома.

Таке пояснення його вдовольнило.

— А ввечері ми читаємо і співаємо, — повела далі Сюневе, — і в неділю також.

— Усі гуртом?

— Так.

— Ото нудота…

— Нудота? Мамо, він каже… — Вона затну-лася, згадавши, що мати звеліла їй не підходити до неї.— А я маю багато овець, — натомість похвалилась вона.

— Ти диви!

— Так, і в трьох буде взимку по ягняті, а в однієї, напевне, двоє.

— То в тебе є свої вівці?

— Є. І корови, й свині є. А в тебе немає?

— Немає.

— Приходь до нас, я дам тобі ягня. І ти також матимеш потім багато овець.

— От було б гарно!

Діти помовчали. Потім Турб’єрн спитав:

— А Інгрід ти даси ягня?

— Якій Інгрід?

— Ти не знаєш Інгрід? Маленької Інгрід?

Ні, Сюневе не знала її.

— Вона менша за тебе?

— Певне. Така, як ти.

— О, то візьми її з собою, добре?

Турб’єрн пообіцяв, що візьме.

— Я тобі дам ягня, а їй порося, гаразд?

Хлопець погодився, що так буде найкраще. Потім вони почали згадувати спільних знайомих, але їх виявилось небагато. Тим часом їхні батьки набалакались, і всі пішли додому.

Уночі Турб’єрнові приснився Сульбакен. Там паслося багато білих ягнят, а між ними ходила білява дівчинка з червоною стрічкою на шапочці. Вони з Інгрід щодня заводили мову про свої майбутні відвідини Сульбакена. У своїй уяві вони вже пасли й доглядали стільки ягнят і поросят, що не могли дати з ними ладу. І ніяк не могли збагнути, чому їм не дозволяють піти на Сульбакен.

— Аякже, так зразу й бігти, тому що вас запросила дитина, — казала мати. — Ви чули, щоб хтось так робив?

— Почекай до неділі, тоді побачимо, — втішав сестру Турб’єрн.

Настала неділя.

— Ти великий хвалько, а ще кажеш неправду й лаєшся, — мовила йому Сюневе. — І тобі не дозволять ходити до нас, поки ти не станеш кращий.

— Хто тобі казав таке? — вражено спитав Турб’єрн.

— Мама.

Інгрід не могла дочекатися, поки Турб’єрн вернеться з церкви. Він розповів про все їй і матері.

— От бачиш! — сказала мати.

Інгрід промовчала. Але після цього вони обидві спиняли його, коли він починав лаятись або хвалитися. А якось вони з Інгрід навіть затіяли бійку через те, що не могли дійти згоди, лайливий чи ні вислів «собача віра», і сестрі добре перепало від Турб’єрна. А потім він цілий день проказував цей вислів до речі й не до речі. Ввечері Турб’єрна почув батько.

— Зараз буде тобі собача віра! — сказав він і дав синові такого ляпаса, що той аж упав.

Турб’єрнові було соромно перед Інгрід, але за хвилину вона сама підійшла й погладила його по щоці.

Минуло кілька місяців, і нарешті діти пішли до Сульбакена. Потім Сюневе прийшла до них, а Турб’єрн з Інгрід знову побували в неї, і відтоді вони почали часто зустрічатися. Турб’єрн і Сюневе навчалися в