Василь Головачов - Простір неспокою
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так, — затерплими губами вимовив Гнат. — Три роки на Дзорі — це багато!.. Куди ми тепер?
Томах пошкодував, що завів мову про Дзор.
— У їдальню. Я, наприклад, голодний. Після сніданку буде час попрощатися. Тобі є з ким?
— Не знаю, — пррбурмотів Гнат, згадуючи раптом усмішку Аларіки. — Хіба що з Травицьким?
На пульті швидкольота блимнув зелений вогник, і їх кинуло в сонячне світло.
Керрі Йос підвів Богданова до освітленої зсередини кришталевої кулі — об’ємної моделі другої спіралі Галактики, так “ваного Рукава Стрільця, до якого входила і зірка-карлик Сонце.
— Є ще одна проблема, — сказав Йос. — Тривожніша, ніж усі інші. Система Золотоволосої, планета Рицар…
— Дзор — мовою аборигенів, — уточнив Бассард.
— Так, Дзор. Над планетою літають три наші орбітальні станції, одна заселена, дві резервні, законсервовані. Вчора звідти надійшов сигнал: обидві резервні станції відкриті, хтось там побував.
— Ого! — сказав Богданов. — Цікаво. А з персоналу робочої станції ніхто не міг туди забратися?
— Це виключено. Раз на півроку до станції вирушає зміна техніків для проведення профілактичних робіт, ось Ця зміна і виявила на станціях сліди чиєїсь присутності. Захист станцій не пробитий, діє, одначе сліди там є.
— Наскільки я пам’ятаю, у цих станцій багатошарова ізоляція плюс ТФ-екран.
Керрі мовчки відшукав на кулі зірку, про яку вони говорили, доторкнувся в цьому місці кінчиком щупа: куля озвалася тихим дзвоном.
— Але крізь ТФ-екран не може проникнути жодне матеріальне тіло!
— Ми не можемо! — похмуро, з притиском сказав Керрі Йос. — Ми! А вони, значить, можуть.
— Хто вони? Не ідзорити ж…
— Усі ці повідомлення ще не завадило б перевірити, — вагомо вирік Бассард. — Особисто я сумніваюся в їх істинності. Наслідити в станціях могли й самі техніки.
— Сто сорок три парсеки, — пробурчав Керрі Йос. — До Садальмелека сто десять, до Гамми Суїнберна сто вісімдесят, а до Золотоволосої з її Рицарем — Дзором сто сорок три. І всі три зірки в різних секторах, і всі три — на межі дослідженої нами зони. Про що це говорить?
— Не знаю, — помовчавши, сказав Богданов.’
— І я поки що не знаю. А коли не знає відділ безпеки…
— Значить, треба оголошувати “Шторм” по управлінню!
— Ну, “Шторм” не “Шторм”, а хоча б ступінь “А”: готовність службі спостереження за простором, посилення патрульного забезпечення, косморозвідці перейти на форму “Екстра”.
— Чи не зарано? — Бассард скептично скривив губи. — Ви уявляєте наслідки тривоги?
Вони глянули один на одного, три чоловіки, які знають ціну випадковостям.
— Ну, Керрі, що ж ти… — дозволив собі усміхнутися Богданов. — Нас же тридцять мільярдів!
— Заспокоїв, — сумовито похитав головою начальник відділу. — Справді, нас тридцять мільярдів, з них двадцять п’ять на Землі, решта в Системі та на інших зірках. І я подумав: а чи не забагато це для інших зірок?
Бассард поворушив бровами.
— Що ти хочеш цим сказати?
Керрі Йос зиркнув на браслет відео, у квадратику якого проступили цифри часу, і знизав плечима. Мовляв, розумій, як знаєш.
“Тіртханкар”, черговий крейсер УАРС — двокілометровий циліндр, увінчаний гребенем генераторів розгону, вийшов із власного ТФ-коридора в мегаметрі від дрейфуючої у вільному просторі ретрансляційної ТФ-станції. До найближчої зірки було трохи менше семи парсеків, мізерність щільності космічного поля тут відчувалася з особливою гостротою, тому здавалося, що станція давно покинута і не функціонує — дуже вже неефективний мала вона вигляд на тлі зіркового пилу Батиєвої Дороги, як звали Чумацький Шлях древні монголи. Саме з цієї станції і пішов у невідомому напрямку транспорт з вантажем перед тим, як диспетчери на Історії, другій планеті Садальмелека, куди адресувався вантаж, спохопившись, розгублено доповідали на Землю, щодо Садальмелека долинуло тільки хвильове відлуння передачі, а сам вантаж щез у невідомості.
Станція була автоматичною, точнісінько такою ж, як і всі проміжні ретранслятори, що посилювали стаціонарний ТФ-тунель між станціями Сонячної системи і планетами інших зірок.
Обслуговуючий персонал з’являвся тут раз у два роки — для профілактичних оглядів силових агрегатів і настроювання дубль-систем. Але зараз на ній не було жодної живої душі. Складалася вона з двох десятикілометрових решіток, що створювали приймально-передавальний об’єм, двох еміттерних воронок та енергоспоживачів, які скидалися на крила доісторичного птаха.
Прибульців у першу чергу цікавив відсік управління, що приліпився до торця однієї з воронок.
Гнатові було цікаво блукати в лабіринтах енерговловлювачів та антен, які обснували кілометрові тіла еміттерів, порівнювати інженерні вирішення спеціалістів Землі майже двадцятирічної давності із сучасними. Разом з ним блукав по станції і Богданов, ставлячи іноді такі ділові запитання, що Гнат тільки дивувався і якось поцікавився, чи не працював інспектор коли-небудь в інституті ТФ-зв’язку.
— Не довелося, — гасячи усмішкою пронизливий вогонь в очах, відповів Богданов. — Проте мене
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Простір неспокою», після закриття браузера.