Лев Толстой - Скорочено Війна і мир

Багратіон дорікає Тушину за те, що той лишив на полі бою гармати, які можна було взяти, використовуючи прикриття. Тушин не розповідає, що прикриття насправді не було, тому що "боїться підвести іншого командира". Проте князь Андрій описує Багратіону реальне становище під час бою: залишені гармати були розбиті. Потім сміливо говорить, що успішному завершенню денної операції армія зобов'язана в першу чергу діям батареї Тушина, яку, до речі, ніхто не прикривав. Багратіон нічого на те не сказав, тільки велів Тушину йти. Князь Андрій вийшов за ним. Тушин щиро дякує князю: "Виручив, голубчику!" Князь Андрій подивився на Тушина і нічого не сказав, йому було сумно і тяжко на душі: героїзму Тушина ніхто не помітив, не слава чекала на нього, а сувора догана. Це було так не схоже на всі уявлення Болконського про славу і героїзм.

Ростов прибився до роти Тушина, погано розуміючи, що відбувається навколо,— у нього сильно боліла рука. Він почуває себе самотнім і покинутим, нікому не потрібним, згадує про життя вдома, де він був "сильний, веселий, улюблений".

Наступного дня французи не відновили атаки, і залишки загону Багратіона приєдналися до армії Кутузова.

Частина третя

Князь Василь ніколи не обмірковув своїх планів, але інстинктивно відчував, із якою людиною заради вигоди варто зблизитися, кому підлестити тощо, "бо він володів мистецтвом ловити саме ту хвилину, коли треба і можна було скористатися потрібними людьми". Він вирішує видати свою дочку Елен за розбагатілого П'єра Безухова, і таким чином поправити свої фінансові справи і позичити необхідні йому сорок тисяч. Князь Василь улаштовує призначення П'єра в камер-юнкери дипломатичного корпусу (що відповідало чину статського радника) і наполягає на тому, щоб цей такий необхідний йому молодик разом із ним поїхав у Петербург і зупинився в його домі. П'єр відчуває, що ставлення до нього після одержання величезної спадщини змінилося: усі стали з ним надзвичайно люб'язні, ласкаві та доброзичливі. Навіть старша княжна перепрошує за своє зневажливе ставлення. Коли П'єр виписує вексель у тридцять тисяч на її ім'я, княжна стає ще ласкавіша і навіть починає в'язати для П'єра смугастий шарф. П'єр наївно вірить у прихильність людей до нього, тим більше, що в глибині душі він завжди вважав себе дуже розумним і добрим, а тепер, на його думку, нарешті усі це оцінили. Поступово князь Василь береться керувати П'єром, змушує підписувати необхідні йому папери, відверто обкрадає його. Усі колишні друзі молодого Безухова роз'їхалися: Анатоль служить десь у провінції, Долохов, позбавлений офіцерського звання, перебуває у діючій армії, князь Андрій теж там, поруч із Кутузовим. Свій вільний час П'єр проводить тепер на обідах, балах і в князя Василя. Навіть Анна Павлівна Шерер змінилась у відношенні до П'єра, тепер вона відверто висловлює своє захоплення його розумом. Раніше він почував себе ніяково, бо йому давали зрозуміти, що його судження непристойні і безтактні, але тепер будь-яке його слово зустрічається прихильно, якщо не з захопленням. Анна Павлівна й інші починають натякати П'єру на шлюб з Елен. З одного боку, це лякає П'єра, з іншого — подобається, тому що Елен гарна. На однім із вечорів Анна Павлівна заводить із П'єром розмови про прекрасну дочку князя Василя, усіляко розхвалюючи Елен. Натяки стають занадто явними, до того ж сама Елен ніби демонструє претенденту в чоловіки свій скарб — свою вроду. П'єр змушений дещо по-іншому глянути на дівчину. Він звертає увагу на її постать, дивиться на її оголені плечі і почуває, як у ньому з'являється бажання. Він згадує тисячі натяків князя Василя й інших знайомих, і раптово його охоплює жах: можливо, він зв'язав уже себе якимись зобов'язанням. У листопаді князь Василь збирається їхати на ревізію в губернії, головна мета тієї поїздки була особиста — треба було навідатися до своїх маєтків, що приносили мало прибутку, а також заїхати за Анатолем на місце його служби, та й далі разом до старого князя Болконського, аби одружити сина з княжною Мар'єю. Перед від'їздом він "повинен, як батько, вирішити" долю Безухова і своєї дочки. Він щиро здивований тим, що П'єр, який "так йому зобов'язаний", поводиться стосовно Елен "не зовсім гарно" (тобто не освідчується їй). Іменини Елен стають для князя нагодою прискорити справу. Після вечора в Шерер пройшло півтора місяця і, незважаючи на впевненість П'єра в тому, що шлюб з Елен буде нещастям для нього і що йому треба якнайшвидше бігти від неї, він нікуди не переїжджає від князя Василя. Він із подивом усвідомлює, що в нього не вистачає рішучості розірвати ці стосунки, хоча рішучість завжди в ньому була. На іменини збираються гості. П'єр відчуває, що жарти і веселість розмови удавані, а вся увага гостей звернена тільки на них — П'єра та Елен, які сидять поруч за столом, і Безухов розуміє, чого саме чекають від нього, і почуває себе винним. Гості розходяться, П'єр залишається наодинці з Елен у маленькій вітальні. П'єр говорить про сторонні речі. У сусідній кімнаті "чекають" князь Василь і його дружина, що час від часу іде подивитись, чим займаються "наречені". Час іде, але не видно, щоб П'єр зважився освідчитися. Тоді князь Василь переходить до рішучих дій: він входить у вітальню, радісно говорить: "Дружина мені усе розповіла..." Плаче радісними сльозами. Князь і княгиня поздоровляють дочку і П'єра. Через деякий час їх знову залишають наодинці. П'єр відчуває полегшення, бо вже все скінчилося, але не знає, що говорити далі. Він мляво по-французькому освідчується у коханні. Елен підставляє губи для поцілунку, вказує на окуляри, говорячи "зніміть це".

Через півтора місяці П'єр та Елен вінчаються й оселяються у великому, наново облаштованому петербурзькому домі Безухових.

Старий князь Болконський одержує листа від князя Василя, у якому той сповіщає його, що, їдучи на ревізію, заїде до свого "стародавнього благодійника" разом із сином Анатолем. Болконський ніколи не був високої думки про князя Василя, а останні чутки і натяки "маленької княгині" (дружини Андрія) тільки підсилили його ворожість до Курагіна. Перед приїздом князя Василя Болконський у поганому гуморі, а довідавшись, що двірські розчистили дорогу "для міністра", обурюється і наказує "закидати її снігом". "Маленька княгиня" живе в Лисих Горах у постійному страху перед старим князем, підсвідомо відчуває до нього антипатію. Старий також недолюблює невістку. "Маленька княгиня" зближається з мадемуазель Бур'єн, розповідає тій усі свої таємниці, обговорює з нею свекра. Незабаром приїжджають князі Курагіни. Князь