Олексій Росіч - Джовані Трапатоні

остаточно урвався терпець від Ладиних наївних запитань. — Новий, щойно вироблений ґудзик не може вважатися справжнім! Адже чудово зрозуміло, що серед нових ґудзиків аж ніяк не може знайтися той потрібний справжній ґудзик, за допомогою якого ДДТ колись чаклував своє перенародження! Тільки відірваний, знайдений або викрадений ґудзик може вважатися справжнім! Хіба це не зрозуміло?!

— Зрозуміло. Але в такому разі навіщо ти збираєшся купувати нові ґудзики?

— Фух, як ти мене втомила… На будь-яке правило є виняток, це по-перше. А по-друге, у мене немає вибору. Тому я просто виваляю усі ґудзики у пилюці.

— А де це ти на Різдво, коли все засипано снігом, знайдеш пилюку?

— Треба знати місця, дівчинко, — стомлено відповів Джовані.

Лада навіть не встигла нічого мовити, як у двері її дитячої кімнати зненацька голосно постукали і почувся стурбований голос садівника Ши Бо:

— Панночко, відчиніть! Це я — Ши Бо, панночко!

Лада кинулася до дверей і швидко відчинила.

— Господи, пане Ши Бо, що сталася? — запускаючи до кімнати садівника, розгублено запитала вона.

— Ні-ні, нічого. Не турбуйтеся, панночко, все чудово, — садівник поправив на голові жовту хусточку. — Просто… Просто забарився. А мені страшенно не хотілося, аби ви мене так довго чекали.

І саме тоді, коли пан Ши Бо збирався приязно всміхнутись, як то він завжди робив, розмовляючи з кимсь, саме в цю мить у двері знову хтось постукав.

— Хто там? — Лада прислухалася до якогось дивного сопіння за дверима.

— Це я, панночко, Родман, — пробасив дворецький.

— Що сталося, Родмане? — навмисно намагаючись позіхати, сонним голосом запитала вона.

— Панночко, до вашої кімнати щойно залетіла ворона!

— Не ворона, а ворон… — обурено прошепотів Джовані. — Гидотний убивця не може відрізнити ворона від ворони. І то вже аж ніяк не щойно залетів, а добрячих півгодини тому.

— Що-що? — позіхаючи, перепитала Лада.

— Ворона, панночко, ворона, — лагідно пояснив дворецький. Буквально мить тому у ваші двері залетіла ворона з жовтою пов’язкою на голові. Я, панночко, звичайно, страшенно перепрошую за клопіт. Дуже вас прошу, дозвольте мені, будь ласка, оглянути вашу кімнату.

— О ні-i, тільки не це… — непритомно вигукнув Трапатоні та, одразу втративши свідомість, звалився під стіл.

Ши Бо здивовано провів поглядом незграбний політ Джовані зі столу та знову поправив жовту хустинку на своїй голові. Подивившись на Ладу, він заперечливо захитав головою:

— Не впускайте його, панночко… В жодному разі не впускайте…

— Я зрозуміла, — прошепотіла Лада у відповідь. — Допоможіть цьому воронові, пане Ши Бо. І, благаю вас, швидше, а я поки розберуся з цим занудою Родманом.

Садівник Ши Бо кинувся підіймати з-під столу бідолашного Джовані, а Лада, награно позіхнувши, знову підійшла до дверей.

— Родмане, як ви думаєте, якщо мій тато дізнається, що ви нахабно дозволили собі розбудити його улюблену доньку, що він може з вами зробити?

— Але ж, панночко, я намагаюся виконувати свою роботу якнайкраще… — винувато забубонів дворецький за дверима.

— Родмане, не треба якнайкраще, треба правильно, — вже строго мовила Лада. — Відчувши у голосі дворецького цілковиту розгубленість, вона мимоволі посміхнулася та ще впевненіше запитала:

— Ну, то як ви думаєте, коли тато довідається про нахабну поведінку свого дворецького, чи буде з цього щось добре для самого дворецького?

— Ні, панночко, нічого доброго із цього не буде, — здавленим голосом мовив за дверима Родман.

— Більше того! Я сподіваюся, Родмане, що ви не забули останнє попередження мого батька з приводу вашого хобі? По-моєму, він погрожував заборонити вам збирати вашу колекцію сувенірів. Саме через те, що ваше хобі відволікає вас від ретельного виконання обов’язків дворецького?

— Але ж, зрозумійте, панночко…

— Я все розумію, Родмане, — перебила вона його. — І саме з мого цілковитого розуміння випливає наступна пропозиція. Ви зараз же біжите на кухню та робите для мене свій фірмовий сирний пудинг. А я зі свого боку обіцяю вам, що мій тато нічогісінько не дізнається про те, що ви сьогодні таки спромоглися споганити ранок його улюбленій доньці. Як пропозиція, пане Родмане?

— Панночко, вже за п’ятнадцять хвилин усе буде зроблено, — щасливо озвався дворецький. — Куди накажете подати сніданок? До Дзеркальної зали?

— Ні, лишіть його на кухні. Я сьогодні маю добряче відіспатись. Та додивитись до кінця свій сон, який ви так необачно перервали своїм ґвалтом.

— Вибачте, панночко.

— Родмане, ви ще досі тут?!

— Ні-ні, панночко, мене вже немає! — перелякано вигукнув він, і коридором одразу пролунали його важкі кроки.

Лада прислухалась. Кроки стихли. За дверима панувала цілковита тиша. Вона одразу кинулася до письмового столу, на якому лежав непритомний Джовані.

— Пане Ши Бо, його ще можна врятувати?

— Не хвилюйтеся, панночко, все буде добре, — обтерши з чола піт, відповів садівник.

— Ця стріла, — Лада вказала на дротик, який Ши Бо намагався дістати з крила ворона, — вона отруєна. Родман змастив її страшною отрутою кураре.

— Ні-ні, панночко, — посміхнувся садівник, — це не отрута. Це звичайнісінька обліпиха.

— Що?!

— Обліпиха. Це сік із ягід садової обліпихи. І повірте моєму досвіду, ці