Олексій Росіч - Джовані Трапатоні

— Але звідки… Звідки вам це відомо? — затинаючись від хвилювання, запитала вона. — Чому ви думаєте, що це не отрута?

— Та тому, що пан Родман саме в мене замовляв її, цю кураре. А я, панночко, маю погану звичку — завжди думати перед тим, як щось зробити. Тож я і подумав… Ну навіщо у Львові, в самісінькому центрі Європи комусь здалася така жахлива отрута кураре? Для чого, для яких цілей вона буде використана? Найменша крапелька цієї отрути здатна вбити стадо велетенських африканських слонів. А хіба тут, у вашому Львові, водяться слони? Ні. Чи, може, тут водяться зграї страшних диких буйволів? Також ні. Тож для чого комусь здалась кураре? На кого з нею збираються полювати?

— Стривайте-стривайте, пане Ши Бо! — обірвала його Лада. — А чому саме вам Родман замовив цю кураре?

— Ну, в європейських аптеках, на щастя, не продають таку сильнодіючу отруту, як кураре, — лукаво посміхнувся Ши Бо і, розрізавши ножицями дротикову стрілу навпіл, обережно дістав її з воронового крила. — Цю гидоту просто неможливо купити у ваших аптеках. А в нас, у Китаї, все можливо. На моїй батьківщині лікарі здатні навіть лікувати отрутою.

— А-а-а… — жалібно застогнав Джовані, щойно Ши Бо почав змащувати різнокольоровими мазями його крило.

— Ой, пане Ши Бо, — прошепотіла Лада на вухо садівнику, — ви не повірите, але цей ворон вміє говорити справжнісінькою людською мовою.

— Ну, якраз у це мені не складно повірити, — загадково всміхнувся садівник і заходився вправно бинтувати воронове крило.

— Маріам… Добра дівчинко, врятуй мою Маріам… — марячи, белькотів Джовані. — Ні-ні, мені не можна помирати… Джовані, ти маєш жити… Ти маєш боротися… Ніколи не здавайся Джовані, ніколи, — сам до себе незв’язно шепотів він.

— Маріам — це його кохана, — розчулено пояснила Лада панові Ши Бо.

— Я знаю, — співчутливо відповів він. — Мені відома дивна історія цього кохання.

— Тобто? — здивувалась Лада. — Як вам може бути відома історія цього кохання?

— Ні-ні, панночко, ви мене неправильно зрозуміли… Або, краще сказати, я неправильно висловився, — розгубився садівник. — Я лишень хотів сказати, що мені відомо: справжнє кохання спроможне на справжнє диво, — він стомлено обтер піт, що рясно проступив на його чолі. — Ну, ось і все, — обережно вправивши перебинтоване крило, підсумував він.

Діставши зі свого саквояжа помаранчевий флакончик, пан Ши Бо підніс його до дзьобика Джовані. І як тільки-но ворон вдихнув випари цієї рідини, одразу ж прийшов до тями.

— Добра дівчинко, я зараз помру. Благаю тебе, врятуй мою Маріам… — прохрипів він, щойно розплющив очі. — Окрім мене ніхто не зможе викупити Маріам… А я помираю… Добра, найдобріша дівчинка у світі, молю тебе, врятуй мою Маріам…

— Джовані, спинися хоч на хвилинку! — скоромовкою прокричала Лада, аби встигнути вставити слово у його одноманітне скиглення.

— А ти дай слово, що коли я помру, ти врятуєш Маріам! — відчайдушно прокричав у відповідь Джовані.

— Даю тобі слово, я врятую її.

— Ні-ні, так не годиться, — одразу оживившись, по-діловому відповів він. — Скажи по-нормальному.

— Тобто? — не зрозуміла Лада. — Як це по-нормальному?

— А так це… — серйозно, але трохи кумедно прохрипів Джовані. — Я така-то, така-то, даю чесне, благородне слово, що після смерті Джовані Трапатоні я врятую Маріам…

— Значить, так, — строго перебила Лада ворона. — По-перше, стріла, якою тебе було поранено, зовсім не отруйна. І твоє крило загоїться швидше, ніж подряпинка на твоєму дзьобику. Це по-перше…

— Брехня! — перебив її Джовані. — Я сам чув, як Родман вихвалявся, що змастив стрілу кураре.

— По-друге, — знову обірвала його Лада, — якщо ти зможеш помовчати хоч хвилинку і не будеш перебивати мене, то ми встигнемо врятувати Маріам. Якщо ж ти скиглитимеш і далі…

— Я не скиглю! Я просто намагаюся розтлумачити тобі усю трагічність становища!

— По-третє… Куди саме і до котрої години ми маємо сплатити викуп?

— Сьогодні останній день. Сьогодні опівночі спливає останній термін. Усі ґудзики до початку балу мають бути здані до імператорської канцелярії.

— Ця канцелярія знаходиться у Львові?

— Звичайно, що у Львові. А де ж іще? Головна канцелярія міститься в головній резиденції ДДТ.

— А де знаходиться головна резиденція ДДТ?

— Ну як це де? — роздратувався Джовані. — Там, де й завжди — у старій водокачці!

— У тій старій водокачці, що біля костелу? — зацікавлено запитав Ши Бо, який усю розмову мовчки простояв за спиною Джовані.

— Та ні, у тій, що біля ринку, — автоматично відповів Трапатоні та одразу перелякано зойкнув.

Тільки зараз він помітив, що за його спиною стояв садівник Ши Бо.

— Ой, а хто це ви такий будете? — зніяковіло прошепотів ворон.

— Це пан Ши Бо, він справжній чарівник… — спробувала пояснити Лада. Але не встигла. Бо щойно Джовані почув слово чарівник, одразу ж утратив свідомість.

— Нічого не розумію. Пане Ши Бо, можливо, це все-таки дія якоїсь отрути? Адже він постійно непритомніє?

— Ні, панночко, це не отрута, — спокійно відповів садівник. — Просто у свідомості цього ворона слово чарівник невідривно пов’язано зі злом. На жаль, він у своєму житті не натрапляв на жодного доброго чарівника. Тож цілком зрозуміло, що за таких обставин йому складно усвідомити,