Валентин Лукіч Чемеріс - Анна Київська – королева Франції

(їм тільки-но виповнилося по тринадцять років), шлюб відклали на два роки. По весні 1122 року відбувся урочистий шлюб і коронація Олексія Комніна та Добродеї. Під час коронації їй дали ім’я Зоя, яке в перекладі з грецької означає «життя». Молоді жили дружно, але дітей у них чомусь довго не було. Чоловік слабував на здоров’я, і Добродея-Зоя відновила у Візантії свої заняття медициною в товаристві грецьких вчених та медиків. Згодом вона народить дочку, але син-спадкоємець, такий бажаний у монархів, так і не з’явився.

Року 1142-го під час походу проти турків Олексій Комнін захворів на пропасницю і в поході помер. Імператором Візантії став його родич Мануїл Комнін. Добродея-Зоя, навіть втративши титул імператриці, жила при візантійському дворі разом з дочкою, а пізніше – із зятем та двома онуками. До кінця життя не знімала траур по коханому чоловіку, лікувала хворих. Свої чималі медичні знання і багатолітній лікарський досвід Добродея Мстиславна узагальнила в написаному нею трактаті «Мазі». Праця її збереглася в бібліотеці Медичі у Флоренції.

Померла Добродея-Зоя в Константинополі, похована в імператорській усипальниці роду Комнінів, поруч з могилою чоловіка.

Першою руською святою стала преподобна Єфросинія Полоцька, в миру – Предслава Святославна. Народилася вона в Полоцьку і була дочкою полоцького князя Святослава і княгині Софії. Наділена була незвичайною вродою, тож до неї сватались молоді князі, але всім вона відмовляла і потай перебралася до монастиря, де постриглась під ім’ям Єфросинії. Заснувала жіночий Єфросинівський Спасо-Преображенський монастир у Полоцьку і стала його ігуменею. Там вона переписувала книги, щоб заснувати бібліотеку для школи, яку мріяла відкрити. В монастирі збирала «младых девиц», у тому числі й своїх молодших сестер Градиславу (в хрещенні Євдокію) і Звениславу (в хрещенні Євпраксію) і навчала їх грамоти та рукоділля.

Коли київський князь Мстислав Володимирович зіслав батька Єфросинії до Візантії, взяла на себе всю повноту влади по керуванню Полоцьким князівством. (Знайдені свинцеві печатки із зображенням монахині-княжни Єфросинії.) У 1150 році Єфросинія замовила хрест, що його подарувала собору. Півметровий хрест Єфросинії Полоцької був цінним витвором мистецтва. Він був окований золотими пластинами, прикрашений емалями, коштовним камінням і перлами. Цей хрест був викрадений у 1941 році німецько-фашистськими загарбниками.

Крім Спасо-Преображенського собору, Єфросинія збудувала другу кам’яну церкву на честь Пресвятої Богородиці і заснувала при ній чоловічий монастир.

Року 1173-го під час паломництва до Константинополя та Єрусалима Єфросинія захворіла і нагло померла. Тіло її поховали в Палестині. У 1187 році канонізована. На той час (їй уже поклонялися як святій) преподобна Єфросинія була перенесена на Русь, до Києва, де її мощі знаходяться і нині в печерах Києво-Печерського монастиря.

Марія Михайлівна народилася (1213) в Чернігові у родині князя Михайла Всеволодовича Чернігівського і княгині Феофанії. Старша її сестра пізніше стане однією з найвідоміших в православній церкві святою – Єфросинією Суздальською. Марія так само, як і її сестри, навчалася вдома «премудростям многим» і була «сведуща» в книгах філософа Аристотеля і Платона, поетів Вергілія і Гомера, медиків Галена та Ескулапа.

Року 1227-го чотирнадцятилітню Марію вибрав собі за жінку рано осиротілий сімнадцятилітній ростовський князь Василько Костянтинович, який об’їхав до цього в пошуках нареченої чи не всю Русь. Вінчалися в Чернігові. Невдовзі молоді прибули до Ростова Великого. У 1231 році у них народився син Борис, а згодом і син Гліб.

У 1238 році в битві з татаро-монгольськими ордами на річці Сіте Василько Костянтинович загинув. Ставши удовою і опікункою семилітнього сина Бориса, князя ростовського, Марія Михайлівна заснувала монастир Спаса-на-Пісках біля озера Неро, який у народі називався як «Княгинин монастир». Там за її вказівкою та участю було продовжено руське літописання (що до того припинилося в інших містах), складено звід Ростовського літопису. У ньому детально описується похід на Калку, в якому брав участь майбутній чоловік Марії, та висловлюється радість, що князь Василько тоді вцілів. Літопис княгині Марії описує найважливіші події мирного сімейного життя: урочистості з приводу народження сина-первістка Бориса, весілля брата Василька і синів великого князя Владимирського Георгія Всеволодовича, рідного дядька Василька. Детально описуються й похорон самого Василька в Ростові, і всенародна жалоба по «закатившейся светоносной звезде»…

У 1246 році княгиню Марію Михайлівну спіткало нове горе: разом з боярином Федором в Орді мучеником загинув її батько, князь чернігівський Михайло Всеволодович, на очах у його онука Бориса, котрий супроводжував діда. Повернувшись до Ростова, Борис розповів матері про тяжку смерть діда. Невдовзі за участю Марії Михайлівни було складено коротке «Сказание» про Михайла Чернігівського і його боярина Федора, що схвилювало всю Русь. Тож завдяки письменницькому таланту княгині Марії імена її батька і чоловіка стали символами патріотизму, мужності руських князів і воїнів.

Марія Михайлівна померла року 1272-го і похована в ростовському монастирі Спаса-на-Пісках. Звідтоді, як не стало Марії, систематичні записи ростовського літописця й урвалися.

Ходили чутки, що Генріх i двічі сватався до Анни Ярославни

Про перших трьох – княгиню Ольгу, Ярославну, теж княгиню, і султаншу Роксолану з турецьким ім’ям Хуррем, ми, здається, знаємо найбільше. А ось про четверту знамениту жінку Русі Київської, чий вклад у Європу і більший, і значніший, ми багато чого й досі не відаємо, а багато чого, мабуть, назавжди сховане од нас під завісою тайни-потайни, з її колоритного життя і загадкової смерті…

Отож мова піде про неї, про Анну Ярославну, або ще Анну Київську, дочку Ярослава Мудрого від його шлюбу з Інгігердою Шведською, і дружину французького короля Генріха I Капета.

Анна народилася в той період (як уже зазначалося, між 1024 і 1032 роками),