Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

насмілився (напрочуд делікатно) висловити за кавою свою думку з приводу цього питання, вони відповіли, що мені легко говорити, бо, бачте, в мене ж нема дітей, та й відвідувачів ніколи не було.

У цьому є частка правди. Майже кожне ім’я в моїй адресній книзі викреслене. Двох уже могло не бути серед живих. Інші мене не пам’ятали. Лишилися тільки Еферт та Анья. Греме, Едварда та Грітьє в тій книзі не було. Не надто вражаючий перелік друзів, чи не так? Хоча загалом вибір є у кожного: або померти молодим, або ж побувати на безлічі похоронів. Нині я маю сходити ще максимум на п’ять, якщо не брати до уваги ті, куди піду лише із ввічливості.

Субота, 19 січня

П’ятниця — день «Фітнесу для гарного самопочуття». Це коли ти маєш щастя спостерігати, як старі шкапи в найхимерніших «гімнастичних» костюмах квапляться коридорами до «спортивної зали». У жінок ні стиду, ні бриду, а тому переді мною постає сльозогінне видовище: рожеві лосини, що яро стискають як не маслакуваті коліна, то одутлі желеподібні клуби; приталені футболки, які безжально дочавлюють те, що колись називалося персами. Тілесний декаданс тут у тренді, тому всі принади демонструються славно-явно. У моєму віці такі демонстрації не надто сприяють гарному самопочуттю.

Місце зустрічі — рідко використовувана конференц-зала, де столи відсунуті вбік, а стільці розставлені колом. Зазвичай виконувати вправи потрібно сидячи, аби не засмучувати прикутих до інвалідних візків. Трохи помахів руками та ногами у ритмі якоїсь життєрадісної музики. Ну і стогони. І гучні лементи про недуги, що не дають виконати певні рухи. «Я не можу зробити цього з колостомою»[8].

Потім час для гри з перекиданням м’яча. Зізнаюся, м’яч не надто в цій грі і задіяний. Більшість вправ отримують вокальні хорди, коли учасники нагороджують схвальними відгуками найпростіші порухи, так, наче то справдешній подвиг. Так, бува, матері аплодують малюку, котрий із двадцятої спроби таки зумів упіймати м’яча: «Так! Ти зробив це! Ну що за розумник!»

Усі ми ще ті спортсмени, тому краще помовчимо.

Так-от, учора я ходив на заняття «Фітнесу для кращого самопочуття». То був мій перший візит. І останній. По закінченню тренерка «Називайте мене Тіна» наполягала, що мені точно варто прийти наступного тижня. На що я відразу ж їй відказав, що одного разу з мене задосить.

— О, і чому ж? — підозріливо запитала вона.

— Бо між такого букета вродливих жіночок я не можу належним чином зосередитися на вправах. Напружуюся, — випалив я, не подумавши.

А сказавши це, я відчув, що червонію. Значно більше, ніж під час заняття фітнесом.

Ти дивись, я навіть починаю висловлювати те, що думаю, ну чи десь так! Прямую семимильними кроками. Можливо, завдяки цьому щоденнику.

Тіна розгубилася. Сарказм був зрозумілий, але я не розвинув його, щоб їй не довелося доводити супротивне, принаймні не перед усіма тими нафарбованими хвойдами, які завмерли, наче вкопані. Більшість із них все ще вважали себе «доволі привабливими». Процес самоаналізу з віком поступово деградує. Щось на кшталт того, як у дітей він поглиблюється з кожним роком.

Неділя, 20 січня

Ми, пенсіонери, точно не потрапимо під удар економічної кризи. Згідно із прогнозами знаного дослідницького інституту, кожний пенсіонер, котрий живе за рахунок державної пенсії, щомісяця поточного року отримуватиме на два (два!) євро більше. Тож переполох, що його влаштував Хенк Кроль та його партія «50 Плюс», виявився марним. Більшість мешканців проголосували за нього на минулорічних виборах.

Люди з великими пенсіями, а також ті, хто вийшов на пенсію достроково, отримають трохи менше, однак вони й починали з більшого. У будь-якому разі тут не було таких.

Ощадливість тутешніх пожильців просто вражає. Навіть ті, хто живе на державну пенсію, щось та відкладають, хоча одному лише Господу Богу відомо, задля чого.

Минулого року кілька пожильців іншого притулку для немічних зірвали в лотереї джекпот. Проте нервове напруження, пов’язане з усією цією мільйонною веремією, не додало їм щастя навіть на цент, а радше навпаки.

Я ж схиляюся до того, що коли піду до праотців, то буду по вуха в боргах.

За допомогою календаря Діви Марії, виграного в бінґо у грудні, я вирахував, що від найкоротшого дня, 21 грудня, до сьогодні, тобто місяць опісля, сонце зійшло лише на 11 хвилин раніше, а зайшло на 37 хвилин пізніше. Цікаво, хіба ні?

Бачте, справа в тому, що останнім часом мене трохи мучити закрепи, а календар Діви Марії висить у вбиральні. Там є уривки з Біблії, а ще рецепти, цитати й анекдоти. Завтра, 21 січня, — день Святої Аґнеси[9], непорочної мучениці. Померла в 304 році. Ця інформація для того, щоб ви тепер жили з нею.

У газетах знову здійняли галас з приводу психічнохворого хлопчика, котрого знайшли у притулку прикутим до стіни. Причини не пояснювалися. Певно, він був схильний до насильства. Люди в тутешньому відділенні для