Дуглас Адамс - Довге темне передвечір'я душі

Там, серед складок нового чорного пластикового пакета для сміття лежали яйця, бекон, шоколадний крем і півфунта звичайного масла. Дві пляшки з-під молока стояли вимиті й акуратно вишикувані біля раковини, в яку, напевно, було вилито їхній вміст.

Вона все викинула.

Замість того, щоб відкрити двері холодильника, вона повикидала його їжу. Він повільно озирнувся на брудний кремезний білий моноліт, і саме тієї миті він без жодного сумніву зрозумів, що цей холодильник почав серйозно підстерігати.

Він заварив собі міцну каву й сів, злегка тремтячи. Хоча він і не дивився прямо на раковину, було зрозуміло, що скоріше за все він підсвідомо помітив дві вимиті пляшки з-під молока, що стояли там, і якусь працьовиту частину його розуму вони стривожили.

Наступного дня він усе собі пояснив. У нього був напад безпідставної параної. Це безперечно була ненавмисна помилка Елени через недбалість. Вона, напевно, розсіяно думала про те, що в її сина напад бронхіту, дратівливості, гомосексуальності, чи що там у нього регулярно траплялося й заважало їй вийти на роботу або залишити по собі в квартирі Дірка помітні зміни. Вона італійка, тож, напевно, через неуважність сплутала його їжу зі сміттям.

Але ця волосина все міняла. Вона не залишала жодного сумніву в тому, що жінка знала, що робила. Тепер вона ні за яких обставин не відчинить холодильник перша, доки цього не зробить він, а він ні за яких обставин не відкриє холодильник перший, доки цього не зробить вона.

Було очевидно, що його волосину вона не помітила, бо інакше з її боку було б найрозумнішим просто зірвати її, щоб він подумав, що вона відкривала холодильник. Напевно, йому тепер слід прибрати волосину Елени, сподіваючись провернути цей трюк з нею, але він розумів, що з якихось причин це ні до чого не призведе, що вони навіки зчепилися в спіралі не-відкривання-холодильника, яка зрештою приведе їх або до божевілля, або до загибелі.

Він подумав, чи не може він найняти когось, хто прийде й відчинить холодильник?

Ні. Він не міг собі дозволити найняти когось. Він не міг собі дозволити навіть сплатити Елені за останні три тижні. Єдиною причиною, чому він досі її не звільнив, було те, що після звільнення він мусив сплатити їй, а він не міг собі цього дозволити. Його секретарка Джаніс зрештою залишила його з власної ініціативи й пішла в туристичний бізнес займатися чимось вартим осуду. Дірк спробував дорікнути їй за те, що вона віддає перевагу монотонності платні замість… «Регулярній зарплатні», — спокійно виправила вона його…замість задоволення роботою. Вона мало не сказала «Замість чого?!», але тієї ж миті збагнула, що якщо вона це скаже, їй доведеться вислухати його відповідь, яка обов'язково розлютить її і змусить теж відповісти. Їй вперше спало на думку, що єдиним способом уникнути цього було просто не вплутуватися в ці суперечки. Якщо вона цього разу просто не відповість, вона зможе піти. Вона спробувала це. Вона відчула раптову свободу. Вона пішла. Тиждень по тому, приблизно в такому ж настрої вона одружилася зі стюардом на прізвище Сміт. Дірк копнув ногою її стіл, перевернувши його, але потім, коли вона не повернулася, був змушений підняти його сам.

Наразі детективний бізнес своєю жвавістю нагадував гробницю. Було таке враження, що ніхто не хотів, щоб йому або їй щось знайшли. Останнім часом, щоб якось звести кінці з кінцями, Дірк по четвергах виконував роль хіроманта, але почувався при цьому незручно. Він міг би це витримати — до ненависної жалюгідної принизливості цього він уже різними способами звик, до того ж він був досить безликий у своєму маленькому наметі в задньому садку паба — він міг би все це витерпіти, якби йому не вдавалося це робити так жахливо, до болю добре. Через це він вкривався потом огиди до себе. Він усіма способами намагався брехати, ошукувати, поводитися навмисно й цинічно погано, але хоч до якого б махлювання він не вдавався, зрештою він завжди неодмінно казав правду.

Найгірший випадок трапився тоді, коли одного вечора до його намету завітала бідолашна жінка з Оксфордширу. Маючи тоді дещо жартівливий настрій, він порадив їй не зводити очей зі свого чоловіка, бо той, судячи з її лінії заміжжя, пурхає наче пташка. Виявилося, що її чоловік був пілотом літака-винищувача, і що його літак лише два тижні тому зник над Північним морем.

Збентежений цим Дірк безглуздо намагався втішити жінку. Він сказав, що переконаний, що згодом її чоловік до неї повернеться, що все буде добре, що все в них складеться якнайкраще, тощо. Жінка відповіла, що це було малоймовірно, зважаючи на те, що рекорд тривалості виживання в Північному морі був менше одної години, і що оскільки жодного сліду її чоловіка не було знайдено впродовж двох тижнів, вважати, що він досі не помер — тішити себе уявою, і що вона намагається примиритися з утратою, дякую за співчуття. Останнє вона сказала досить їдко.

Тієї миті Дірк утратив самоконтроль і почав верзти казна-що. Він сказав, що з ліній на її долоні цілком очевидно, що та велика сума грошей, яку вона отримає, не втішить її після утрати коханого чоловіка, але що її може втішити те, що той відправився до великого як-його-там у небі, і тепер літає поміж пухнастими хмаринками, що чоловікові дуже личать його нові крильця, а йому, Діркові, жахливо шкода, що він верзе такі приголомшливі дурниці, але ж вона захопила його зненацька. Чи не хоче вона трохи чаю, або горілки, або супу?

Жінка відмовилася. Вона сказала, що забрела в його намет випадково, що насправді шукала туалет, і про які це гроші йдеться?

— То повна нісенітниця, — пояснив їй Дірк. Він зазнавав неабияких труднощів, намагаючись говорити фальцетом. — Я все це на ходу вигадував, — сказав він. — Будь ласка, вибачте мене за таке неоковирне втручання у ваш приватний траур і дозвольте мені провести вас до… гм, тобто, вказати вам дорогу до… ну, до того, що