Оксана Каліна - Про життя

здавалась. Та і зараз Руслану ціну знала, і не давала йому можливості утвердити над собою емоційний контроль. Але…

— На якого мені біса це потрібно? — раптом в слух подумала Світлана, — мине ще деякий час, і кожного кварталу я буду шукати цього козла по чужих городах. Та пішов він…

І, мугикаючи якусь пісеньку, Світлана попрямувала в кафе. Потрібно було випити кави. Негайно. Ось що було найважливішим в дану хвилину.

Куплене щастя

Сергій одружився з розрахунку. «Вийшов заміж», як жартували його недруги, правда, в голос це ніхто б не наважився сказати. Сергій мав репутацію хлопця, який спочатку дасть в щелепу, а потім буде розбиратися, що до чого.

Дружина була донькою заможних батьків. Красива, розумна, ділова, на сім років старша. Вийти з нею в «світ» було великим задоволенням: Неля уміла підтримати бесіду, розбиралась в багатьох речах, як то мистецтво, політика і т. д. А от жити з нею під одним дахом іноді було нестерпно. Вона вважала, підсвідомо, чи ні, що відтепер Сергій є її приватною власністю. Чому б ні, вона ж його, голого босого, фактично купила. Батечко, правда, грошенят підкинув, але яка різниця?

Сергій би зроду не одружився на цій «видрі» (саме так він подумки почав називати благовірну десь місяців через три після одруження), але йому хотілося розбагатіти. У Сергія були всі дані для того, щоб стати удачливим підприємцем: хватка, підприємливість, швидкий розум. Не було стартових можливостей. Зовсім ніяких. Звідки їм взятися, якщо виховувала його мати-одиначка і більшу половину свого дитинства і частину юності він провів в інтернаті.

Але достатку хотілося. І поваги від оточуючих. Тому Сергій не придумав нічого кращого, аніж вигідне одруження. Спосіб дивний, але в його випадку — найлегший. Бо жінки його полюбляли. Власне, полюбляли, не те слово, просто мліли від його синіх очей. Цим він і скористався.

Та от біда: гроші з’явились, своя, давно вимріяна справа з’явилась. Не стало свободи. Раніше він, як вільний вітер, відповідь ні перед ким не тримав і міг дозволити собі… Коротше кажучи, багато чого міг собі дозволити, в тому числі Таню, Машу, Ксюшу.

А тепер він ніби пес на ланцюгу: трохи рипнувся, повідок натягнувся і горлянку здавлює. А як думав? Куплене щастя вимагає точної бухгалтерської звітності.

Не суди…

Ірина тягла додому п'яного чоловіка…

Він їздив по селу на авто, заглядаючи в усі генделики, випиваючи з усіма зустрічними — знайомими і не дуже. Один із сусідів запримітив Андрія, коли той, ледве переставляючи ноги, заходив в черговий пітєйний заклад. Відчинена настіж машина, з якої репетувала голосна музика, стояла біля кафе. Сусід, якого всі звали Георгійович, господар кафе, дядько не слабкого десятку, хотів було запхати Андрія в машину та відвезти додому, але куди там! Мало сам в пику не отримав, тож вирішив пере телефонувати Ірині.

— Іринко, чуєш, їдь до мене та забери свого… — Георгійович красномовно промовчав, — а то він мені всіх клієнтів розлякає.

— Іду, — сказала Ірина. Вона враз зблідла, дихати стало важко.

Іра почала похапцем збиратися.

— За своїм ідеш? — спитала Іринина мати, дивлячись як донька задом наперед натягує кофтину, — давай-давай. Зовсім ти здуріла зі своїм йолопом. На чорта він тобі потрібен, алкоголік проклятий! Толку з нього — ні дитині батька, ні тобі чоловіка, ні хазяїна в домі.

— Мамо… Давай не будемо, бо знову посваримось, — відповіла Ірина вже в дверях.

— Кофтину хоч переодягни, на людях сором показатися. Нікуди твій алкан не подінеться, — кинула навздогін мати.

Ірина йшла по вулиці і сльози застилали очі. Андрій був у неї другим чоловіком. З першим вони розлучились. Чому? А спробуй тепер розберись. Сергій був зовсім не таким, як Андрій. Спокійний, стриманий, розважливий, надійний. Ірина його любила, звичайно. По-своєму. Але от дивина — їй було з ним сумно. Ірина нікому про це не розповідала, бо сказали б — з жиру біситься. Власне, так воно, мабуть, і було. Але — хоч ти трісни — щось у них з Сергієм не зросталося. І коли він сказав, що іде до іншої, Ірина з полегшенням зітхнула, хоча для годиться вдала, що сумує. А от її мама була просто в розпачі.

— Що ти твориш?! — плакала вона, — де такого ще знайдеш? Хіба тобі для прикладу мого життя мало?

Іринина мама теж двічі була заміжня. Вітчим — високий, гарний, наче картинка, як говориться, залив їм обом сала за шкіру. Він, як і Андрій, був питущим, його теж шукали по всіх усюдах, бо він місяцями не з'являвся вдома, а як з'являвся, то зчиняв такі бійки і скандали, що мала Ірина муcила тижнями ночувати по сусідам. А мама за ним бігала, мов собачка. Як же Іра ї засуджувала! Вона просто зненавиділа матір за свої спаскуджені дитинство і юність! І так же, як зараз мати їй, колись кричала:

— Навіщо тобі цей алкан?! А як же я?

А мама їй відповідала:

— Підростеш — зрозумієш, доню.

Ірина, мабуть тому і за Сергія заміж вийшла, що він був спокійним, як велика ріка. Вона поклалась собі нізащо не повторити долі матері…

Ірина вже майже дійшла до кафе, де знаходився Андрій. Ось і його машина. І раптом вона зупинилась, як вкопана.

Що ж вона робить? Як живе? Та точнісінько як мама! І що найгірше, Іра раптом усвідомила це з усією ясністю, вона не зможе відмовитись від Андрія, навіть такого: питущого, гулящого. Хай який є, аби поряд. Невже і їй донька Катя колись буде кричати у слід:

— Навіщо тобі цей алкан, мамо, а як же я?

Не суди, і не судимий будеш…

Волошки

Віталій йшов вздовж залізничного насипу, який метрів на два