Джонатан Сафран Фоєр - Все ясно

спальні — забився у ніздрі тих, котрі спали, І встиг зіпсувати їм сни, перш ніж вихлюпнутися з черговим храпом — і врешті влився у Брід.

Немовля, як і раніше, тихесенько собі лежало без жодного руху. Доброчесний Рабин поставив ковчег на землю, взяв перший-ліпший наскрізь промоклий папірець і проголосив: ДИТИНА ОБРАЛА СОБІ ЗА БАТЬКА ЯНКЕЛЯ!

Схоже, ми потрапили в добрі руки.

***

20 липня 1997

Дорогий Джонатан,

Палко жадаю, шоб цей лист вдався мені добре. Як ти вже зрозумів, я не є суперзнавцем англійської мови. Українською всі мої думки виглядають дуже навіть нічо, але моя друга мова не настільки досконала. Я вирішив використовувати ті речі, яких ти мене вчив, експлуатуючи подарований тобою словник, як ти і радив робити, коли мої слова будуть надто витонченими чи недоречними. Якшо ж тебе не задовільняє моя робота, то я дуже наполягаю мені її повернути. Я буду щосили трудитися над нею, доки вона тобі не почне подобатися.

Докладаю до конверта речі, про які ти просив, зокрема листівки з Луцька, перелік прізвищ на надгробних плитах часів війни в шести селах і фотографії, які ти дав мені на всякий пожарний. Все-таки краще, ніж нічого, правда? Я був справді сам не свій від хвилювань, через твої пригоди в поїзді. Знаю, яким важливим був для тебе, для нас обох, той ящик і шо його інгредієнти нічим замінити не вдасться. Крадіжка — штука неприємна, але вона постійно стається з тими, хто вертається поїздом з України. Оскільки ти не маєш інформації, хто з прикордонників викрав ящик, навряд чи вдасться його знайти, напевно то вже з кінцями, він зник назавжди. Але, будь ласка, не дозволяй цьому переживанню зіпсувати тобі враження про всю Україну, яка, напевно, є жахливим радянським пережитком.

Саме в цьому місці бажаю подякувати тобі за те, шо ти був таким терплячим і навіть стоїчним зі мною під час нашої подорожі. Ти, напевне, розраховував мати більш просунутого перекладача, але я думаю, шо все зробив па тверду трійку. Я дуже винен у тому, шо ми не знайшли Августини, але ж ти сам знаєш, яка це була непідйомна мета. Якби в нас було більше часу, ми б обов'язково її запеленгували. Ми обшарили б усі шість сіл і опитали всіх. Під кожен камінь заглянули б. Але ми вже багато про це говорили.

Дякую тобі за репродукцію фотографії Августини з її сім'єю. Я без кінця думав про те, шо ти казав про своє кохання до неї. Щиро кажучи, я не все зрозумів, коли ти говорив про це тут. Хоча тепер цілком собі все уявляю. Я досліджував фотокартку двічі — вранці, а потім перед тим, як завалитися спати — і кожен раз бачив шось нове, наприклад, як від її волосся падає тінь, а губи зводяться в кутиках.

Я дуже возрадувався твоїм спокоєм після прочитання моєї першої частини. Тобі тяжко буде уявити, шо я вніс всі поправки, на які ти вказав. Вибач, шо в останньому рядку назвав тебе дуже розбещеним євреєм. Я це змінив і тепер там написано: «Я не хочу трястися десять годин в якесь галіме місто, щоб догодити розбещеному євреєві». Я трохи розтягнув першу частину про себе, викреслив слово «нігери», як ти наказав, хоча це правда, у мене від них дах їде. Приємно, шо тобі сподобалось речення: «Колись і ти будеш робити для мене те, шо ненавидиш. Це й називається сім'я». Правда, мушу тебе спитати: шо таке трюїзм?

Я дуже довго розмірковував над тим, шоб зробити, як ти казав, розділ про мою бабку довшим. Оскільки для тебе це так важливо, я вирішив, о'кей, я вставлю туди те, шо ти мені надіслав. Не те шоб я над цим довго думав, але я б хотів бути людиною, яка сама це придумала. Те, шо ти написав, Джонатан, дуже красиво, і я відчув, шо все це правда.

І ше дякую, хоч мені й соромно, шо ти не зробив зауваження про брехню щодо мого зросту. Я просто подумав, шо було би суперово, якби я був високий.

Я докладав зусиль, шоб сотворити наступну частину, як ти мене вчив, вкладаючи у свої думки найперше те, про шо ти мені казав. Я також: намагався не бути таким, як ти казав, дуже зрозумілим і невиправдано чуттєвим. А ше про ту національну валюту, яку ти додав до листа, клянуся, шо я писав би і без неї. Я просто от чую в собі гігантську гордість, шо пишу для письменника, особливо якшо він американський письменник, ну як Ернест Хемінгуей чи ти.

Твоя частина «Початок світу настає часто» видалася мені дуже вже екзальтованою. Там є місця, яких я взагалі не вкурив, але припускаю, шо це шось просто дуже єврейське, шо може доглупа-ти тільки справжній єврей. Ви, певно, тому й думаєте, шо Бог вас вибрав, бо тільки ви розумієте свої власні приколи про вас же самих? У мене є ше одне маленьке питання про цю частину: чи знаєш ти, шо більшість імен, які ти використовуєш, в Україні не зустрічаються? Ну, Трохим — цеяше чув, і Ханна теж, але всі решта — дуже чудні. Ти їх сам видумав? І таких ляпсусів у тебе повно. Буду тебе про них інформувати. А ти взагалі гумористичний письменник чи нормальний?

Більше прозрінь у мене поки нема, для лицезріння нових речей мені треба глибше познайомитися з твоїм романом. Май на увазі, шо наразі я в екстазі. Повідомляю, шо навіть коли ти мені покажеш більше, я навряд чи пораджу шось розумне, але зможу стати в пригоді по-іншому. Якшо побачу шось не зовсім гумористичне, то так тобі і скажу, і ти зробиш це смішнішим. Ти мені так багато про все це нарозказував, шо я б дуже хотів прочитати решту твоєї книги і буду думати про тебе ще краще, якшо вийде. До речі, шо таке Куннілінгус?

А тепер про справи приватні. (Можеш вирішити не читати цю частину, якшо для тебе це занудно. Я зрозумію, але прошу мені про це не повідомляти.) Дєду не здоровиться. Він перебрався до нас назавжди. Тепер він дислокується разом із Семмі Дейвісом Молодшим-Молодшим на ліжку Ігорчика. А сам Ігорчик перекочував на диван. Ігорчика це не дістає, бо він добрий хлопець і розуміє набагато більше, ніж усі довкола думають. Я вважаю, шо причиною Дєдового нездоров'я стала його меланхолія, і сліпота в нього