Герберт Уеллс - У безодні

вдихнула свіжого повітря, і їй сяйнула блискуча ідея. Схопивши горщика, вона запустила ним у вікно в кінці оранжереї. Потім, трохи прочумавшись, заходилася з новою силою відтягувати нерухоме тіло Веддерберна і перекинула вазон з незвичайною орхідеєю на підлогу. З похмурою впертістю рослина чіплялася за свою жертву. А жінка безтямно тягла тіло разом з орхідеєю на свіже повітря.

Потім їй спало на думку відривати корінці, що поприсмоктувалися до Веддерберна, по одному, і вже за хвилину вона звільнила його від того страхіття.

Веддерберн був блідий як стіна; з десятка кругленьких ранок сочилася кров.

Поденний робітник, що саме проходив садом, почув брязкіт розбитого скла і нагодився в ту хвилину, коли економка закривавленими руками витягувала з оранжереї позбавлене життя тіло. На мить він уявив собі неймовірне.

— Принесіть води! — крикнула вона, і її голос розвіяв його видива.

Коли чоловік з незвичайною для нього спритністю повернувся й приніс води, він застав жінку всю в сльозах. Голова Веддерберна лежала в неї на колінах, вона витирала в нього на обличчі кров.

— Що сталося? — промовив Веддерберн, через силу розплющивши очі.

І відразу заплющив їх знов.

— Біжіть до Енні! Скажіть, нехай зараз же йде сюди. А тоді негайно приведіть лікаря Геддона! — наказала економка поденникові. І, побачивши, що той зволікає, додала: — Я про все розповім вам, коли повернетесь.

Невдовзі Веддерберн розплющив очі знов. Власна поза викликала в нього тривогу. Помітивши це, кузина пояснила:

— Ти зомлів в оранжереї.

— А орхідея?

— Я подивлюся за нею.

Веддерберн утратив багато крові, але загалом постраждав не дуже. Йому дали випити коньяку з якимсь рожевим м’ясним екстрактом, віднесли на другий поверх і поклали в ліжко. Економка коротко розповіла лікареві Геддену про все, що сталося.

— Підіть до оранжереї і подивіться самі, — сказала насамкінець вона.

Знадвору у відчинені двері залітало холодне повітря, і нудотний запах майже вивітрився. Більшість обірваних повітряних корінців валялися зів’ялі на цегляній підлозі, вкритій темними плямами. Стовбур розквітлої орхідеї зламався, коли вазон упав. Краї пелюсток зморщилися й потемніли. Лікар нахилився, потім побачив, що один із повітряних корінців все ще ледь помітно ворушиться, і передумав.

Другого дня вранці незвичайна орхідея так само лежала в оранжереї; вона почорніла, й від неї віяло гнилизною. Двері на вранішньому вітрі раз у раз грюкали, і десятки орхідей Веддерберна зів’яли й позморщувалися.

Зате сам Веддерберн, лежачи в ліжку на другому поверсі, не тямив себе від щастя й гордощів і все розповідав про свою незвичайну пригоду.

В ОБСЕРВАТОРІЇ АВУ

Обсерваторія Аву стоїть на одній із гірських вершин острова Борнео. На північ від тієї гори на тлі безоднього синього неба вночі бовваніє чорний потухлий вулкан. За невеликою круглою будівлею під опуклим, схожим на гриб дахом схили круто обриваються вниз до похмурих таємниць тропічного лісу. Будиночок, де живе сам астроном та його помічник, видніється за ярдів п’ятдесят від обсерваторії, а трохи далі — хатини їхніх слуг-тубільців.

Тедді, головний астроном, лежав у лихоманці, хоч температура в нього була й не висока. Його помічник Вудхауз трохи постояв, милуючись тропічною ніччю, перше ніж приступити до своєї самотньої вахти. Ніч видалась на диво тиха. Час від часу у хатинах тубільців чулися голоси й сміх або з таємничої глибин” пралісу долинав крик якогось невідомого звіра. З пітьми привидами випурхували нічні комахи й кружляли навколо ліхтаря. Вудхауз, мабуть, думав про те, скільки невідомого й нового ще чекає людей у чорних хащах там, унизу, бо для дослідника природи незаймані праліси Борнео — і досі країна чудес, сповнена дивовижних загадок і слідів майбутніх відкриттів. Вудхауз тримав у руці невеликого ліхтаря, і його жовтувате світло різко контрастувало з безмежною гамою кольорів — від лілово-блакитного до чорного, — в які був пофарбований пейзаж. Обличчя й руки у Вудхауза були змащені маззю від москітів.

Навіть тепер, коли люди навчилися фотографувати небо, дуже важко працювати в тимчасовій обсерваторії, де стоїть лише телескоп та кілька примітивних приладів, — адже спостерігати доводиться в незручній позі й годинами не рухатись. Отож Вудхауз зітхнув, подумавши про те, що його чекає стомлива ніч, потягся й попростував до обсерваторії.

Читач, певно, знає, як влаштована всередині звичайна астрономічна обсерваторія. Будівля має здебільшого форму циліндра з дуже легким сферичним дахом, що його знизу можна повертати. Сам телескоп стоїть у центрі на кам’яній підставці, а годинниковий механізм, що компенсує обертання земної кулі, дає змогу тримати в об’єктиві зірку, яку саме спостерігають. Крім того, телескоп має цілу систему коліщат та гвинтів, за допомогою яких астроном його наводить. А в рухомому дахові є, певна річ, отвір, який пересувається разом із об’єктивом телескопа. Спостерігач сидить або лежить на похилому дерев’яному ослоні й має змогу відкочувати його в будь-яке місце обсерваторії — залежно від положення телескопа. Щоб зірки здавалися яскравішими, в обсерваторії має бути якомога темніше.

Вудхауз увійшов до круглої будівлі, вогник у ліхтарі яскраво спалахнув, і довколишня пітьма відступила в чорні тіні за величезним телескопом, а потім, коли вогник почав тьмяніти, знов розлилася по всій обсерваторії. Крізь отвір у покрівлі виднілася бездонна прозора синь, у якій мерехтіли тропічним блиском шість зірок, і їхнє сяйво блідо відсвічувалося на чорній трубі приладу. Вудхауз перемістив дах, потім підійшов до телескопа й покрутив спочатку одне, а тоді ще одне коліща. Великий циліндр поволі хитнувся й трохи повернувсь. Після цього Вудхауз зазирнув у видошукач — невеличкий допоміжний телескоп, — перевів дах іще трохи, дещо поправив і пустив годинниковий механізм. Нарешті скинув куртку — ніч була дуже задушлива — й підкотив на місце незручний ослін, на якому йому судилося провести чотири наступні години. Потім зітхнув і покірно взявся спостерігати таємниці Всесвіту.

Тепер в обсерваторії стояла мертва тиша; вогник у ліхтарі помалу згасав. Десь у лісі часом кричав якийсь звір — може, від страху чи болю, а може, кликав свою самку. Біля хатин перемовлялися слуги — малайці й даяки. Ось один із них завів якусь дивну пісню, і час від часу її підхоплювала решта. Згодом тубільці, видно, пішли спати, бо голоси з того боку вже не долинали.

Шепітлива тиша ставала все глибшою і глибшою. Розмірено цокав годинниковий механізм. Надокучливо дзижчав москіт, облітаючи всі кутки; тицьнувшись у намазане обличчя Вудхауза, він загудів іще лютіше. Потім ліхтар погас, і обсерваторію поглинула пітьма.

Вудхауз перемінив позу — телескоп тим часом трохи повернувсь, і дивитися в нього стало незручно.

Він спостерігав невеличку групу