Василь Степанович Кук - Генерал-хорунжий Роман Шухевич: Головний Командир Української Повстанської Армії

Визволяти рідний край!

Вже не буде ворог лютий

Розпинати на хресті батьків.

Ні! Не влиє він отрути

В чисті душі юнаків.

Хто живий, хто живий,

В ряд ставай, в ряд ставай,

Визволяти рідний край!

З тодішніх друзів Шухевича найбільше виділявся його ровесник і шкільний товариш Юрко Лопатинський — “Калина”, який за характером був майже цілковитою протилежністю Романові. Душевно прекрасна людина, добродушна, бойова, але на все дивився він зі смішного боку. Часто навіть у найсерйознішому, трагічному умів знаходити комічне.

Саме він на початку 1945 р. прибув в Україну до Головного Командира УПА ген. “Тараса Чупринки” як кур’єр із поштою від Закордонного Представництва УГВР та членів ОУН, а в 1946 р. провів успішні переговори з польською підпільною організацією Армія Крайова (АК) у справі перемир’я.

З краківського періоду варто ще й згадати про те, що багато членів ОУН ретельно опановували шоферську справу. На одних таких курсах навчався і я з Романом Шухевичем, інколи в одній машині з інструктором виїздили за місто й там навчались управляти кермом автомашини. Тоді Роман Шухевич вже добре керував машиною і був з цього виразно вдоволений.

Йшов 1941 рік. Сумнівів щодо виникнення німецько-совєтської війни у нас майже не було. Військова підготовка членів Організації стала першою необхідністю. Тому Провід ОУН Бандери вступив у переговори з представником німецького Вищого командування Збройних сил (OKW) про військову підготовку членів та прихильників ОУН. Німецьке військове командування погодилось на вишкіл такої військової частини, батальйону або, як тоді його звали, легіону. Очолив легіон Роман Шухевич, який мав тоді чин сотника. Це була українська формація. Вояки присягали на вірність Україні й зобов’язувались воювати проти московсько-більшовицьких окупантів України за відновлення Української держави. У поході на схід легіон дійшов лише до Вінниці. Після того, як німецький уряд вороже поставився до Акта відновлення Української державності, проголошеного у Львові 30 червня 1941 р., та після арешту Провідника ОУН Степана Бандери, Голови Державного Правління Ярослава Стецька і провідних членів Організації, легіон відмовився від участі у війні спільно з німцями. Тому у серпні 1941 р. його знято з фронтової лінії, відправлено в глиб Німеччини і як військову частину розформовано. Щоб не потрапити до концтабору, члени легіону погодились підписати індивідуальні договори на однорічну службу у відділах боротьби з московсько-більшовицькими партизанами на території Білорусії.

На початку січня 1943 р. Роман Шухевич, щоб не попасти в німецьку тюрму, таємно перейшов у підпілля. Разом з ним перейшли в підпілля і вступили в ряди УПА інші старшини легіону і майже всі підстаршини та вояки, що дуже зміцнило сили повстанських загонів УПА. З 1943 р. починається новий і найважливіший етап революційної діяльності Романа Шухевича, що увійде в історію як національно— визвольна боротьба під керівництвом генерал-хорунжого Романа Шухевича.

З переходом у підпілля Роман Шухевич відразу стає членом Проводу ОУН і активно включається у революційно-повстанську боротьбу. Становище визвольного руху у 1943 р. було надзвичайно складне. Усе ясніше ставало, що Німеччина війну програє, а на Україні відновиться московсько-більшовицька окупація. У зв’язку з цим необхідно було цілковито перебудувати дотеперішню діяльність ОУН, УПА та їхніх допоміжних служб, пристосувавши визвольну боротьбу до нових умов.

Волинь, листопад 1943 р.

Волинь, листопад 1943 р.

На той час ОУН поширила підпільну мережу на всі українські землі, в її рядах було вже багато осіб зі східних та південних областей України, вона зросла кількісно й якісно. Майже вся лісова смуга України, зокрема Полісся і Карпати, були опановані повстанськими загонами УПА й творили своєрідні повстанські республіки. Однією з ключових проблем повстанської боротьби була справа переведення багатотисячних відділів УПА в тили совєтської армії, для чого необхідно було пробратися через два фронти: німецький та совєтський. Частину кадрів потрібно було відправити в країни Західної Європи для пропаганди й поширення інформації про нашу боротьбу. Було ще й багато інших проблем, які вимагали негайних рішень. Збирати усіх членів Проводу для нарад було важко у зв’язку з фронтовими діями та вимогами конспірації.

Також назріла потреба замінити тимчасове становище виконуючого обов’язки Провідника ОУН відповідним постійним керівництвом. Усе це зумовило те, що весною 1943 р. на розширеній нараді Проводу ОУН посаду Провідника ОУН замінено тричленним Бюро Проводу ОУН у складі Миколи Лебедя, Романа Шухевича і Дмитра Маївського. Після відмови М. Лебедя входити до складу членів Бюро на його місце було обрано Зеновія Матлу. Таку форму керівництва згодом узаконив III Надзвичайний великий збір ОУН, що відбувся у серпні 1943 р. На ньому Головою Бюро Проводу одноголосно обрано Романа Шухевича, а членами — Дмитра Маївського і Ростислава Волошина.

Роман Шухевич (перший зліва) на Конференції поневолених народів, с. Будераж Рівненської обл., листопад 1943 р.

Роман Шухевич (перший зліва) на Конференції поневолених народів, с. Будераж Рівненської обл., листопад 1943 р.

Роман Шухевич справді-таки був єдиною особою, хто міг це відповідальне становище зайняти. У нього були і ясність думки, і тверда віра у визвольну справу, і рішучість у діях і, врешті, моральна чесність та правдивість у словах і ділах — прикмети, які завжди характеризують справжніх лідерів-провідників. Саме таким і був Роман Шухевич. Тому зрозумілим і цілком закономірним було те, що у липні 1944 р. його було обрано Головою Генерального Секретаріату УГВР та призначено Головним Командиром УПА.

Проводові ОУН були тоді підзвітні чотири проводи земель: Західно-Українських (ЗУЗ) — очолював Роман Кравчук, Північно-Західних (ПЗУЗ) — Дмитро Клячківський, Південно-Східних (ПдСУЗ) — Василь Кук та Західно-Окраїнних Земель (Закерзоння) — Ярослав Старух. Усі провідники Земель входили до складу Проводу ОУН, були його членами. У відповідності до організаційної структури ОУН була створена структура УПА. УПА — Захід — командир полку Василь Сидор — “Шелест”, УПА — Північ — командир полку Дмитро Клячківський — “Клим Савур”, УПА — Південь — командир полку Василь Кук — “Коваль”; відділи УПА на Закерзонні очолював сотник Мирослав Онишкевич — “Орест”. Найвищим керівним органом національно-визвольної боротьби з липня 1944 р. була Українська Визвольна Рада (УГВР), очолена Президентом Кирилом Осьмаком. УГВР об’єднувала всі діючі тоді партії, політичні організації та окремих політичних діячів.

Великою заслугою Романа Шухевича був особистий вклад у справу консолідації усіх національно-визвольних сил у боротьбі проти московсько-більшовицьких поневолювачів України та поширення цієї боротьби поза межі нашого краю.

Результатом цих зусиль було скликання з ініціативи ОУН і УПА у листопаді 1943 р. Конференції поневолених народів сходу Європи та Азії, у якій взяло участь 39 делегатів від 13 народів.

Роман Шухевич з охоронцем

Роман Шухевич з