Колін Маккалоу - Дотик

у Елізабет її валізи, а тим часом Александр повів її не до сходів, а до якоїсь конструкції, схожої на гігантську кліть з мідного мережива, де на них чекав іще один слуга в лівреї — рукою в елегантній рукавичці він розчахнув двері дивовижної конструкції. Щойно всі вони опинилися всередині кліті, вона смикнулася, затремтіла — і почала підніматися! Наполовину спантеличена, наполовину перелякана, Елізабет дивилася, як від неї віддаляється вестибюль, потім побачила поперечний розріз підлоги, а ще за мить — коридор у темно-червоних тонах. Попискуючи та поскрипуючи, пташина клітка піднімалася далі. Чотири, п’ять, шість поверхів угору! Нарешті кліть затремтіла, зупинилася і випустила своїх пасажирів.

— Ти що — жодного разу ліфта не бачила, Елізабет? — здивовано спитав Александр.

— Ліфта? Якого ліфта?

— Ну, підйомника — по-американськи. Їх рухає гідравліка, тобто тиск рідини. Ліфти — абсолютно новий винахід. Оцей — поки що єдиний у Сіднеї, але невдовзі всі комерційні будівлі ставатимуть дедалі вищими і завдяки ліфтам людям не доведеться ходити вгору сотнями сходинок. Я користуюся цим готелем саме через ліфт. Найкращі номери — на верхньому поверсі, бо там більше свіжого повітря, менше шуму і гарна панорама. — Витягнувши з кишені ключ, Александр відімкнув двері і розчинив їх. — Це твій номер, Елізабет. — Потім він витягнув з кишені годинника, подивився час і вказав на великий годинник, що цокав на полиці над каміном. — Невдовзі з’явиться покоївка, щоб розпакувати твої речі. Тобі до восьмої треба прийняти ванну, відпочити і перевдягнутися для вечері. І надягни, будь ласка, вечірню сукню.

І з цими словами Александр зник у коридорі.

У Елізабет підігнулися коліна, але зовсім не через чарівну посмішку Александра Кінроса. Яка пишна й розкішна кімната! Уся у блідо-зелених тонах, широченне ліжко з балдахіном, поруч — стіл та крісла, а межи ліжком і диваном — щось схоже на хрест. Високі засклені двері вели на невеличкий балкон — Александр і справді мав рацію: з балкона розлягалася велична й прекрасна панорама! Ніколи в житті Елізабет не доводилося бувати вище другого поверху. От якби побачити і озеро Лох-Левен, і все графство Кінрос із такої висоти! Перед нею лежав увесь східний Сідней: канонерки в гавані, численні ряди будинків, а далі — ліси на пагорбах та вздовж берегів бухти, яка і справді видавалася найвеличнішою у світі. Що ж до свіжого повітря… Тільки не для чутливого носа Елізабет, який і на шостому поверсі відчував отой сморід, що стояв у бухті.

У двері постукали. Увійшла служниця і принесла тацю з чаєм, бутербродами та тістечками.

— Ви б спочатку прийняли ванну, міс Драмонд. Покоївка підігріє чай, коли ви будете готові, — мовила служниця поважним тоном.

Елізабет виявила, що за дверима біля ліжка є величезна ванна, а також, за словами служниці, гардеробна кімната з дзеркалами, комодами та шафками.

Напевне, Александр пояснив служниці, що нічого подібного його нареченій іще не доводилося бачити, бо ця жінка, не змінюючи підкреслено байдужого виразу обличчя, взяла ініціативу в свої руки і показала Елізабет, як користуватися унітазом, а потім усадовила її у масивну ванну і вимила брудну голову та солону від поту шкіру з такою невимушеністю, наче їй кожного дня доводилося бачити оголених жінок.

«Отже, Александр Кінрос», — подумала Елізабет, сьорбаючи чай. Перші враження бувають оманливими; вони часто формуються під впливом пліток, якогось випадку, незнання та упередженості. Александрові Кінросу вкрай не поталанило: він був дуже схожий на зображення Диявола, яке доктор Маррі навмисне повісив на стіні кімнати, де діти студіювали Біблію. Метою цього заходу було налякати дітей його прихожан, і цієї мети було досягнуто: тонкі губи, викривлені у презирливій усмішечці, моторошні чорні провалля очей, злостивість, що зачаїлася у хитро вигнутих бровах та куточках рота. Для повної схожості з Дияволом Александру Кінросу бракувало лише рогів.

Здоровий глузд підказував Елізабет, що то лише випадковий збіг, але вона і досі була більше дитиною, аніж жінкою. Отаким чином, абсолютно ненавмисне Александр Кінрос з’явився у її житті з карбом невиправної вади, і вона відразу ж відчула до нього відразу. Її жахала сама лише думка про одруження з цим чоловіком. Коли ж це станеться? Дай, Боже, щоб не скоро!

«Як же мені, дивлячись у ці бісівські очі, сказати їх власнику, що не такого чоловіка я для себе прагнула? — мучилася Елізабет запитанням. — Мері вже розповіла мені, чого слід очікувати в ліжку, і, судячи з її розповіді, нічого радісного та приємного у цьому немає. Доктор Маррі чітко дав зрозуміти, що жінка, якій подобається статевий акт, — однаково що повія. Господь Бог зробив так, що лише чоловіки отримують від цього задоволення. Жінки є джерелом зла та спокуси, тому саме вони винуваті в тому, що чоловіки стають жертвами плотської пристрасті. Саме Єва спокусила Адама, саме Єва увійшла у змову зі Змієм, під чиєю маскою крився Диявол. Єдине задоволення, дозволене жінкам, — це діти. Мері сказала мені, що, коли дружина є надто чутливою, вона схильна відокремлювати те, що відбувається у ліжку, від особи свого чоловіка, який у всьому іншому є її товаришем. Але ж я не можу уявити Александра своїм товаришем! Він лякає мене навіть більше, ніж доктор Маррі».

Як зауважила міс МакТавіш, обручі вже вийшли з моди, але об’ємисті спідниці і досі були в ходу. Під ними ховалися численні нижні спідниці — шар за шаром. Нижні спідниці Елізабет були надзвичайно непрезентабельними: пошиті з небіленої бавовни, та ще й без прикрас. Лише одна вечірня сукня, змайстрована міс МакТавіш, але навіть вона нічим особливим не вирізнялася. Це Елізабет збагнула, коли служниця допомагала їй вдягнутися.

На щастя, газові пальники у холі горіли тьмяно; Александр ковзнув по ній поглядом і схвально кивнув. На ньому були фрак і біла краватка. Таке модне вбрання Елізабет доводилося бачити лише на сторінках журналів. Чорно-біле тло іще сильніше відтіняло мефістофельські риси Александра, та Елізабет узяла його під руку і дозволила провести себе до ліфта, який уже чекав на них.

Коли вони спустилися до вестибюля, Елізабет, убрана в темно-синє клітчасте плаття, іще більше усвідомила провінційну обмеженість сільської Шотландії та швацького вміння міс МакТавіш: вигляд жінок, які походжали під ручку з поважними панами, зменшив її самооцінку мало не до нуля. Руки та плечі цих жінок були оголені, їхні стани оповивав або пишний шовк, або пінисте мереживо; їхні талії були тонкі; спідниці збиралися ззаду у великі жмути, що каскадами спадали на підлогу; їхні тугі рукавички піднімалися вище ліктів, широкі зачіски пишними копицями здіймалися угору,