Ерік-Емманюель Шмітт - Мрійниця з Остенде
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А скеля більше, ніж скеля.
— Атож! Саме через це, між іншим, я не просив вас пошукати моє авто за дюнами, бо не знав, де воно.
— Ви такий легковажний?
— Потяг поплавати в морі оголеним був такий непереборний. Це був поклик простору.
— Розумію.
Це була правда: я його розуміла. Здогадувалася, що він, як і я, самітник, бо переживав такі самі інтенсивні відчуття екзальтації серед природи. Втім, одразу ж промайнув сумнів.
— Чи ви збиралися повернутись?
— Заходячи в море, так. Коли плив — ні. Мені не хотілося, щоби цьому настав край.
Він уважно на мене глянув і повільно додав:
— Я не самогубець, якщо в цьому полягає суть вашого запитання.
— Полягала.
— Я фліртую з небезпекою, я вібрую, коли моє життя під загрозою, колись я, поза сумнівом, учиню щось остаточно небезпечне, але вмирати жодного бажання не маю.
— Радше бажання жити?
— Саме так.
— І кудись утекти…
Діткнутий моїм зауваженням, він підняв плед трохи вище, наче намірявся захиститись від моєї проникливості, що ставила його в незручне становище.
— Хто ви? — запитав він.
— А ви як гадаєте?
— Моя рятівниця, — прошепотів він з усмішкою.
— А ще? Ну ж бо, погляньмо, чи у вас також є уява.
— О, боюсь, що мені підвладний лише алфавіт, але не уява.
— Хіба так важливо, хто ми такі? Ви, власне, є чудовою живою статуєю, яку я підібрала на пляжі, тепер розморожую, а потім одягну, щоби незабаром повернути дружині.
Він нахмурився.
— Чому ви говорите про дружину? Я неодружений.
— Даруйте, але ви щойно згадували про…
— Про родину. Я перебуваю тут із родиною. Батьками, дядьками, кузенами.
Яка ідіотка! Я кинула йому, що він неймовірний, тільки тому, що вважала його одруженим, і ось тепер настала моя черга ніяковіти, немовби наразі безсоромною була я, поставши перед ним оголеною. Він розглядав мене, схиливши голову набік.
— А ви… Ваш чоловік не вдома?
— Ні. Зараз ні.
Він очікував на більш розгорнуту відповідь. Аби мати час подумати, я кинулася підживити вогонь… Я була збентежена тим, наскільки цей чоловік мені подобався. Мені не хотілось, аби він якомога швидше зник. Водночас не могла зважитись і зізнатися, що живу в цьому домі одна… А якщо він цим скористається… А, власне, для чого? Щоб мене спокусити — я була не проти. Щоб мене обікрасти? З огляду на його вбрання, він виглядав радше тим, кого обікрали, а не злодієм. Аби брутально до мене поставитись? Він не був грубіяном, ні, малоймовірно.
Обернувшись, я різко й вимогливо запитала:
— А ви небезпечні?
— Залежно для кого… Для риб, зайців і фазанів — так, бо ходжу на риболовлю та на полювання. Поза цим…
— Я ненавиджу мисливців.
— Значить, мене ви також ненавидите.
Він з усмішкою кинув мені виклик. Я знову сіла перед ним.
— Я змушу вас змінити думку.
— Ми знаємо один одного кілька хвилин, а ви вже хочете мене змінити.
— Ми зовсім не знаємо один одного.
Він поправив плед на плечах і повів далі стомленим голосом:
— Відповідаючи на ваше запитання, скажу: вам нічого мене боятися. Я вам дуже вдячний, що ви мене виручили і, не вагаючись, відчинили свої двері. Однак, я зловживаю вашим часом… Чи від вас можна зателефонувати, щоб за мною приїхали?
— Звісна річ. Чи не хотіли б ви прийняти ванну? Просто щоби зігрітися?
— Я не наважувався цього вимагати.
Ми підвелися.
— І ще, якби у вас знайшовся якийсь одяг…
— Одяг?
— Так, сорочка, штани. Звісно, я пришлю їх випраними й випрасуваними, зобов’язуюсь.
— Бачите… у мене немає чоловічого одягу.
— А одяг вашого чоловіка?
— Бачите… у мене немає чоловіка.
Між нами запала тиша. Він усміхнувся. Я також. Я впала на крісло, немов безвільна маріонетка.
— Мені прикро, що в мене немає чоловіка, аби вас виручити, але досі я ніяк собі не уявляла, що чоловік може бути мені корисним.
Він засміявся і знову сів на канапу.
— Взагалі то чоловік може бути дуже корисним.
— О, відчуваю, що не дуже шалітиму від того, що ви мені розкажете! Зрештою, спробуйте… І в чому мені може придатися чоловік? Ну ж бо, кажіть…
— Може бути вам супутником.
— У мене є книги.
— Водити вас на пляж.
— Я туди ходжу з Боббі, моїм спанієлем.
— Притримати двері й відсторонитися, коли ви кудись заходитимете.
— У мене немає жодних проблем із дверима, і я не оціню чоловіка, який відсторонюватиметься. Ні, цього не досить, в чому ще він може мені прислужитися?
— Він міг би вас пригортати, пестити вашу шийку, цілувати.
— О, це вже краще. Що ще?
— Іще він може покласти вас у ліжко, де зробить вас щасливою.
— Невже?
— Він вас кохатиме.
— Чи зуміє?
— Кохати вас — не повинно бути чимось складним.
— Чому?
— Бо ви люб’язні.
Не усвідомлюючи цього, ми невідворотно наближались одне до одного.
— Чи ж мені потрібно вийти заміж, щоб усього цього домогтися? Чи ж цю роль не зміг би зіграти залицяльник?
— Зміг би, — ствердно видихнув він.
Раптом його обличчя нахмурилося. Він відкинувся назад, щільніше закутався у тканину, підвівся, обвів занепокоєним поглядом стіни довкіл і заговорив, повністю змінивши тон і манеру висловлюватися.
— Перепрошую, мадемуазель, я негідно веду себе з вами. У вас стільки шарму, мадемуазель, що я забув про ситуацію, яка змушує вас мене слухати, і дозволив собі неприпустимі речі. Прошу мене вибачити і забути про мою поведінку. Чи не могли би ви показати, де ваша ванна кімната?
Нова владність забриніла в його голосі, а я, не вагаючись, одразу ж їй підкорилась.
Щойно він зайшов до ванної, я пообіцяла, що одяг лежатиме на табуретці за дверима, і кинулась до своєї кімнати.
Відкриваючи з розмаху шухляди й шафи, я передумувала всю сцену. Що зі мною трапилось? Я вела себе наче авантюристка, я йому лестила, його провокувала, розпалила, авжеж, змусила залицятися… У мене виник смак подобатися, він наповнював мої слова іншим змістом, насичував мої жести, увиразнював мої погляди, словом, підштовхував мене перетворити наш обмін фразами на флірт. Сама того не бажаючи, я створила між нами еротичну напругу. Давши йому образ легковажної жінки, я спонукала б його бути надто підприємливим, якби в останню мить він не вхопився за своє виховання.
Мої шафи привели мене у відчай. У них не тільки не можна було знайти щось підхоже для чоловіка, а й нічого, що відповідало б його росту. Раптом мене осяяло: я піднялася на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мрійниця з Остенде», після закриття браузера.