Дарина Гнатко - Проклята краса

сіней у ще більш темну ніч. Тяжкі, темні хмари повисли над самою хатою, а в долині, коло Дніпра, спалахували блискавки. Павло вдихнув жадібно свіжого повітря, відчуваючи, як світлішає від того голова. Хата Кравецьких виднілась за тином чорною примарою, і, кинувши у її бік сумний погляд, Павло зітхнув і поволі поплентався до комори. Там, на горищі, він кинув на суху солому якусь ряднину та вклався зверху в найкращій своїй сорочці з тонкого білого сатину, котру вдягав лиш на свята. Полежав так хвильку, слухаючи далеке гуркотіння грому, та й заснув, насолоджуючись тишею.

Вранішній промінь сонця, просковзнувши поміж щілиною в занавісках, торкнувся сонного лиця Ганнусі теплим своїм дотиком, ледь відчутно полоскотавши ніжну шкіру. Дівчина ворухнула бровами, нахмурила гладеньке чоло, а потім розплющила очі. Зо хвильку полежала так, приходячи до тями, слухала звичні, майже непомітні звуки сільського ранку: оглушливе, навіть надривне кукурікання півнів, цвірінчання горобців та глухе мукання корів, яких вели на випас. Було також чутно, як обережно дзвенить посудом мама, готуючи сніданок.

Сонячний промінчик, награвшись, сковзнув далі, торкнувшись Ганнусиних рук, і вона знову заплющила очі, все ще залишаючись у полоні вранішньої дрімоти. І, напевно, знову б заснула, якби не рудий з чорним їхній півень, що, вистрибнувши на лаву біля вікна, прокукурікав так голосно, що Ганнуся навіть кинулась на своєму ліжку. Невдоволено забурчавши, вона припала до шибки і пригрозила розбійнику кулаком.

— Ну, шибенику, ти в мене доспіваєшся! У борщ укину.

Півень скосив на неї вологе темне око, подумав, а потім, немов насміхаючись, заспівав ще голосніше.

Ганнуся роздратовано засичала.

— Заріжу! — пообіцяла вона і відкинула ковдру. Все одно рудий розбійник заснути не дасть, а там скоро вже й на ланку. Краще встати та допомогти мамі зварити борщ, нема чого подушку давити, хоч мама завше її шкодувала, наполягаючи, щоб добре відпочивала.

— Уже прокинулась, доню?

Ганнуся звела на маму ще сонний погляд, усміхнулась, а потім повільно звелася на ноги.

— Та з отим паскудником, що горланить під вікном кожного ранку, не схочеш, а прокинешся, — весело відповіла вона, поглядаючи на маму.

Ярослава тільки посміхнулась.

— Не сердься на нього, доню. Він же у нас такий красень!

Ганнуся потягнулась.

— Доспівається в мене той красень, що в борщ утрапить, — пробурмотіла вона, розплітаючи свою довгу чорну косу, заплетену на ніч, та торкаючись волосся товстим гребінцем.

— А як ти спала, Ганнусю?

Ганнуся згадала, як крутилась, намагаючись заснути, слухала буркотіння грози за вікном і думала про Гребенка, але мамі того не сказала, тільки знизала плечима та всміхнулась.

— Добре, мамо. А що?

— Вигляд у тебе втомлений.

— То тобі здалось, мамо.

Ярослава промовчала, пильно вдивляючись у спокійне лице Ганнусі, зітхнула та пішла до сіней. У хаті стояла тиша, порушувана тільки оглушливим співом півня за вікном та цокотінням курей під хатою. Ганнуся все чекала, що мама ось-ось знову заговорить за Павла, але та мовчала, не наважуючись торкатись цієї болісної теми.

Сонце підіймалось усе вище, ранок поволі минав, і вже зовсім скоро біля двору зупинилась вантажівка, набита, мов стручок горохом, дівчатами та жінками. Митько оглушливо загудів, і Ганнуся, поцілувавши маму, вискочила стрімко у хвірточку. Та так і застигла на місці.

Біля машини, ледь помітно посміхаючись, стояв Гребенко.

Ганнуся ледь не спіткнулась на рівному місці, зустрівшись очима з його пильним та гострим поглядом, і мимоволі задивилась на нього, такого ставного та вродливого, у сяйві золотистого вранішнього сонця. Їй перехопило подих, загупало серце. Відчуваючи, як важко забилось серце, вона пішла до вантажівки. А Гребенко стояв у неї прямо на дорозі, зовсім не звертаючи уваги на жіноче товариство, котре з жадібною увагою пильнувало кожен рух Ганнусі й кожен подих агронома.

Нарешті Ганнуся зупинилась на відстані кроку від його високої постаті, з неймовірним зусиллям намагаючись зберегти спокійний вираз обличчя, не видати перед оцими пліткарками свого хвилювання.

Гребенко посміхнувся.

— Доброго ранку, Ганнусю!

Вона кинула на нього швидкий погляд, у якому не було нічого, окрім байдужості, потім пробурмотіла:

— Доброго ранку.

Дерев’яними руками взявшись за драбинку, вона занесла ногу, аби залізти на машину, й ледь не звалилась назад, коли її тонкого дівочого стану торкнулись гарячі та широкі долоні Гребенка, а поряд пролунав його голос.

— Я допоможу!

Ганнуся змовчала, тільки сердито блимнула на нього своїми ясними очима і хутко полізла наверх, туди, де її чекали притихлі дівчата. Гордовито закинувши темноволосу голівку, намагаючись не зустрічатися поглядом з іншими, вона примостилась скраєчку, краєм ока з жахом спостерігаючи, як Павло лізе за нею. Він ледве встиг перекинути ноги через перекладину, коли Митько рвучко зірвався з місця та погнав машину вниз по дорозі. Дівчата дзвінко та дружно зареготали.

— Що це ви, товаришу агрономе, вирішили приєднатися до нашого жіночого товариства? — зблиснувши білими зубами на засмаглій шкірі, насмішкувато запитала Надія Карпенкова, стрельнувши на Ганнусю швидким поглядом. — Чи то вам пішки набридло швендяти?

Гребенко посміхнувся.

— Набридло.

— Ой, то глядіть, — обізвалась Настуся Климиха, огрядна рудоволоса дівка з веселими зеленими очима на заквітчаному веснянками широкому обличчі. — Дізнається ваша дружина, то ще коси нам повидирає.

— Або Митька відлупцює, аби агронома не возив, — додала Карпенкова, і всі дівчата та молодиці так і скорчились від сміху, що голосним відлунням прокотився тихим вранішнім берегом, сколихнувши спокійні річкові води та наполохавши зграйку качок, які повагом походжали біля води. Не сміялись тільки двоє: Павло, якому жарти про ревнивість Галини завжди діяли на нерви, та Ганнуся, яка вбачала в тому сміхові кпини над собою, недобрі та неприємні. Вона вперто уникала відкритих поглядів Гребенка, відчуваючи їх на собі, але не повертаючи голови. Той погляд його тепло торкався її шкіри, примушуючи червоніти лице. Але вона жодним чином не виказала перед жадібно-допитливими поглядами дівчат свого неспокою, удаючи, ніби її цікавлять безмежні зелені поля, що вільно розкинулись за річкою, широкі схилені верби та пронизливо-синє небо, на котрому не зосталось навіть сліду нічної негоди. Тільки одного разу не втрималась вона, кинула на нього крадькома погляд, коли Митько з веселим гудінням оббризкав сварливу бабу Наталку, що випасала кіз за фермою. Вона замахала услід скарлюченим пальцем, вигукуючи щось неприємним, пронизливим голосом. Дівчата відволіклись, а Ганнуся тієї ж миті поглянула на Павла, замилувавшись несподівано його вродливим обличчям під густою шапкою світлого волосся, котре зухвало ворушив зустрічний вітер. А Гребенко відразу ж перехопив той її погляд, перехопив з посмішкою, від якої Ганнусі зробилось важко у грудях. Вона відразу ж відвернулась, занімілими пальцями вчепившись у темне дерево машини. Так і проїхала решту