Грегорі Девід Робертс - Шантарам

Він сягнув до телеграфного стовпа поряд з яткою і зняв димучу конопляну мотузку, що висіла на гачку. Здувши з кінця мотузки попіл, він прикурив.

— А що це таке він загортає в листя, яке всі жують?

— Це називається паан[13]. Чудовий смак, і жування теж. Всі в Бомбеї жують його і плюють, жують і знову плюють без проблем, удень і вночі. Це для здоров’я дуже добре, багато жувати і рясно плювати. Хочеш спробувати? Я дістану для тебе.

Я кивнув — не тому, що мені кортіло скуштувати цього паану, а щоб побути ще якийсь час біля Карли. Вона трималася дуже природно і почувалась як удома на цій вулиці з її незбагненними порядками. Те, що дивувало мене, для неї було, мабуть, звичайною справою. Вона змусила мене пригадати чоловіка-іноземця в нетрищах, якого я бачив з вікна автобуса. Здавалося, вона теж перебуває у цілковитій злагоді з цим світом. Я позаздрив тому, як приязно і ласкаво ставляться до неї друзі.

Але це було не головне. Я не міг відвести очей від її досконалої краси. Я дивився на неї, і зітхання виривалися у мене з грудей. Серце моє немов лещатами здавило. Голос крові підказував: «Так, так, так». У стародавніх санскритських легендах мовиться про любов, зумовлену кармою, про існування зв’язку між душами, яким призначено зустрітися і покохати одна одну. Згідно з легендами, наречену впізнаєш з першого погляду, тому що твоя любов до неї проглядає в кожному її жесті, кожній думці, кожному русі й кожному почутті, що світиться в її очах. Ті ж легенди попереджують, що кохання може оволодіти тільки одною з цих двох душ. Але мудрість долі в такому разі протилежна любові. Любов не вмирає в нас саме тому, що вона не мудра.

— А, ти дивишся на цю дівчину! — вигукнув Прабакер, простеживши за моїм поглядом.— Ти думаєш, що вона вродлива, на[14]? Її звуть Карла.

— Ти знаєш її?!

— О так! Карла,— її всі знають,— відповів він таким гучним театральним шепотом, що я злякався, аби вона його не почула.— Ти хочеш познайомитися з нею?

— Познайомитися?

— Я можу поговорити з нею. Ти хочеш, щоб вона була твоїм другом?

— Що?!

— О так! Карла мій друг, і буде твоїм другом теж, мені здається. Можливо, ти навіть здобудеш багато грошей для своєї благородної особи в бізнесі з Карлою. Можливо, ви будете такими хорошими і тісними друзями, що робитимете разом багато сексу і створите повне задоволення своїм тілам. Я упевнений, що у вас буде дружнє задоволення.

Він вже потирав долоні в передчутті цієї перспективи. Бетель забарвив його широку усмішку в червоний колір. Мені довелося схопити його за руку, щоб перешкодити йому звернутися до неї з цими пропозиціями просто на вулиці.

— Ні! Не треба! Ради всього святого, говори тихіше, Прабакере. Якщо я захочу поговорити з нею, то підійду до неї сам.

— О, я зрозумів,— мовив Прабакер зі збентеженим виглядом.— Ви, іноземці, називаєте це еротичним стимулюванням, так?

— Ні. Еротичне стимулювання — це інше. Це... але менше з тим, забудь про це.

— Добре! Я завжди забуваю про еротичне стимулювання. Я індійський хлопець, а ми, індійські хлопці, ніколи не турбуємося про еротичне стимулювання. Ми відразу ж запихаємо і починаємо стрибати, еге ж!

Він схопив уявну жінку і почав ритмічно гойдати назад-уперед вузькими стегнами, оголивши зуби в криваво-червоній усмішці.

— Будь ласка, припини! — кинув я, перелякано озирнувшись на Карлу і її друзів.

— О’кей, містере Ліндсею,— зітхнув він.— Але я все ж таки можу зробити міс Карлі хорошу пропозицію твоєї дружби, якщо ти хочеш.

— Ні! Спасибі, звісно, але не треба ніяких пропозицій. Я... о Господи, облишмо це. Скажи мені краще, якою мовою говорить зараз он той чоловік?

— Він говорить на хінді, містере Ліндсею. Почекай хвилину, я скажу тобі, що він каже.

Він без жодного збентеження підійшов до гурту чоловіків, що оточували Карлу, і затесався в їх товариство, дослухаючись до розмови. Ніхто не звернув на нього ніякої уваги. Прабакер кивав, сміявся разом з усіма і за декілька хвилин повернувся до мене.

— Він розповідає одну дуже смішну історію про інспектора бомбейської поліції, дуже велику і сильну персону в своєму районі. Цей інспектор замкнув у себе у в’язниці одного дуже хитрого хлопця, але цей хитрий хлопець умовив цього інспектора відпустити його, тому що він сказав цьому інспекторові, що у нього є золото і коштовні камені. А коли цей інспектор відпустив цього хитрого хлопця, він продав йому трохи золота і коштовних каменів. Але це було несправжнє золото і несправжні коштовні камені. Це були підробки, дуже дешеві несправжні речі. І найбільше шахрайство, що цей хитрий хлопець прожив у будинку цього інспектора цілий тиждень до того, як продав йому несправжні коштовності. І ходять великі чутки, що у цього хитрого хлопця були сексуальні справи з дружиною інспектора. І тепер цей інспектор такий лютий і такий сердитий, що всі тікають, коли бачать його.

— Слухай, звідки ти її знаєш? Вона живе тут?

— Дружина інспектора?

— Та ні ж! Я кажу про цю дівчину, про Карлу.

— Знаєш,— протягнув він, вперше спохмурнівши,— у нас в Бомбеї дуже багато дівчат. Ми тільки п’ять хвилин йдемо від твого готелю, і вже бачили сотні різних дівчат. А ще через п’ять хвилин побачимо ще кількасот. Що п’ять хвилин нові сотні дівчат. А коли підемо гуляти далі, будуть ще сотні, сотні і сотні.

— Сотні дівчат, чудово! — саркастично урвав я його, вигукнувши це трохи голосніше, ніж хотів. Декілька перехожих озирнулися на мене з відвертим обуренням. Я збавив тон.— Мене не цікавлять сотні дівчат, Прабакере. Мене цікавить... ця дівчина, розумієш?

— Добре, містере Ліндсею. Я розповім тобі про неї все. Карла — дуже відома бізнесменка в Бомбеї. Вона тут дуже давно. П’ять років, можливо. У неї є невеликий будинок недалеко. Всі знають Карлу.

— А звідки вона приїхала?

— Напевно, з Німеччини, або звідкись поряд.

— Але, судячи з вимови, вона повинна бути американкою.

— Так, повинна бути, але натомість вона німкеня. А зараз, напевне, вже й індійка. Ти хочеш їсти свій обід?

— Так, тільки почекай ще хвилину.

Гурт молодих людей розпрощався зі знайомими і змішався з натовпом. Карла пішла разом з ними, випроставши