Урсула К. Ле Гуїн - На інших вітрах

боюся своїх снів про мерців, він умовив мене сісти на корабель і доплисти до острова Еа, щоб порадитися там з одним чарівником в сірому плащі. — Було ясно, що Олдер має на увазі чарівника, який здобув освіту в Школі на острові Рок. — І, ледь почувши мою розповідь, той чарівник звелів мені негайно вирушати на Рок.

— Яке його ім'я?

— Берил. Він служить князю Еа, який також є правителем острова Таон.

Яструб розуміюче кивнув.

— Він нічим не міг допомогти мені, - продовжував Олдер. — Однак допоміг мені сісти на корабель; його слово для шкіпера виявилося на вагу золота. Так що я знову поплив по морю. Це була довга подорож. Спершу ми попливли навколо острова Хавнор, потім на південь по Внутрішньому морю, і я сподівався, що, можливо, на морі, далеко від мого рідного острова, я зможу забути свій сон, залишити його позаду. Той чарівник з острова Еа називав той пагорб з мого сну «суха земля», і я вважав, що, відпливаючи все далі в море, віддалюся і від цієї «сухої землі», але щоночі знову опинявся на схилі проклятого пагорба! А іноді і не один раз за ніч. Двічі, тричі — стільки разів, скільки я засинав. Варто було моїм очам закритися, і я бачив кам'яну стіну, що зникає в темряву, і чув голоси, які кличуть мене… На відміну від людей, які страждають від болю і можуть знайти спокій тільки уві сні, для мене мучителем є саме сон, він приносить біль і тугу. І страх перед мерцями, які товпляться біля стіни й чекають на мене…

Моряки, за словами Олдера, незабаром стали уникати його — по ночах він голосно кричав і будив їх, а вдень був так задуманий і сумний, що здавалося, на ньому лежить якесь прокляття або ж його переслідують злі духи.

— І на Рокові ти ніякого полегшення не знайшов? — запитав Яструб.

— Тільки в Гаю, — зізнався Олдер. Все його обличчя освітилося, коли він вимовив слово «Гай».

І у Яструба на мить теж спалахнули очі.

— Майстер Путівник відвів мене туди, і під цими деревами я нарешті зміг спокійно заснути. Навіть вночі! А днем, якщо сонячні промені падали прямо на мене — як вчора тут, коли я заснув на траві біля будинку, — якщо я відчував усім тілом сонячне тепло, якщо світло сонця просвічувало крізь мої повіки червоним, мене не лякали навіть сни. Там, в Гаю, я взагалі ніякого страху не відчував. Там я знову полюбив красуню-ніч.

— Розкажи мені докладніше, що сталося, коли ти прибув на Рок.

І Олдер, хоча і був придавлений багатоденною тугою, страхом і вимушеним безсонням, почав розповідати. Володіючи чудовою вимовою свого рідного острова, він говорив про Рок так жваво і так поетично, що, навіть якщо він щось і упустив в своїй розповіді, побоюючись говорити занадто довго або мимоволі розповісти Верховному Магу те, що той вже і так знає, Яструбові нічого не вартувало додумати деталі, бо він добре пам'ятав, як сам вперше потрапив на Острів Мудрих у віці п'ятнадцяти років.

Коли Олдер зійшов з корабля в гавані Твіла, один з моряків накреслив руну замкнених дверей на верхній планці сходинок, щоб перешкодити цьому пасажиру коли-небудь знову ступити на борт судна. Олдер помітив це, але вирішив, що у команди корабля є всі підстави його побоюватися. Він відчував себе проклятим, осіненим якимось поганим знаменням, зачарованим і поглинутим мертвою темрявою. Все це змушувало його цуратися людей, а в незнайомих містах і селищах триматися ще більш сором'язливо, ніж зазвичай. До того ж Твіл було не просто незнайоме, але і дуже ДИВНЕ місто.

— Ти маєш рацію, — сказав Яструб. — Від вулиць Твіла часом починає крутитися голова.

— Точно, пане мій!.. Ви вже вибачте, що я так плутано розповідаю, але моя мова підпорядковується серцю, а не…

— Не звертай на мене уваги. Я можу бути «лордом козопасом», якщо тобі так буде простіше. Продовжуй.

Ті, у кого Олдер питав дорогу, вказували її йому неправильно, а може, він сам неправильно розумів їх роз'яснення, тому він волочився по горбистому крихітному Твілу страшно довго і при цьому, як не дивно, весь час бачив десь неподалік Будинок Школи, але ніяк не міг знайти вхід туди, поки в повному розпачі не зупинився біля якихось простеньких дверей в абсолютно голій стіні, що виходили на невелику нудну площу. Олдер деякий час тупо дивився на цю стіну і раптом упізнав її: це була та сама стіна, за яку він так хотів потрапити! Він постукав, і йому відкрив якийсь чоловік зі спокійним обличчям і дуже спокійними очима. Олдер був уже готовий сказати йому, що його послав сюди чарівник Берил з острова Еа, який навіть написав Майстру Заклинань спеціального листа, але не встиг він і рота відкрити, як Майстер Воріт, пильно подивившись на нього, тихо промовив:

— Ти не можеш привести їх у цей будинок, дружок.

Олдер не спитав, кого це «їх». Він і так все розумів. Минулої ночі він практично не стулив очей, намагаючись заснути і тут же з жахом прокидаючись, а коли починав куняти при світлі дня, то відразу бачив, як суха сіра трава розповзається по залитій сонцем палубі і кам'яна стіна виникає прямо над хвилями моря… Навіть коли він не спав, цей сон переслідував його, і країна мертвих весь час була з ним, навколо нього, хоча і була оповита слабким серпанком, і він міг чути крізь шум вітру і хвиль голоси тих, що вигукували його ім'я. І вже не знав, спить він чи божеволіє від горя, страху і втоми.

— А ви не пускайте їх сюди! — сказав він воротареві. — Але молю тебе, пане мій: впусти мене, зглянься! Дозволь мені одному увійти!

— Добре. Почекай тут, — ласкаво сказав йому Сторож. — Он лава. — І він, вказавши йому на кам'яну лаву, закрив двері.

Олдер сів і почав чекати. Це він ще пам'ятав. І пам'ятав, що кілька хлопчаків-підлітків з цікавістю подивилися на нього і зникли за тими самими дверима, за які він увійти не міг. Але що було з ним далі, він вже міг згадати тільки уривками.

Сторож повернувся в супроводі досить молодого чарівника з посохом і в сірому плащі. Потім Олдер якимось невідомим чином опинився в незнайомій кімнаті, яка, як він здогадався, була однією з кімнат у Великому Домі. Через деякий час туди прийшов Майстер Заклинатель і спробував з ним