Олександр Сергійович Подерв'янський - Множення в умі, або Плинність часу

Я ніби чув його останній подих

І крик: «Банзай тено!», між тим біля стіни

Вже дітвора цинічно бавилась його кишками:

Що ж – він жив хуйово,

Помер – я к герой.

Нам звична жизнь, як старий геморой,

А смерть незвична нам, і це – буття закони,

Бо всяка жизнь – слабенькі виєбони,

У порівнянні з смертю кожен з нас

Всього лиш мєлкій ітруслівий підарас.

Але і тут, в місцях цих пасторальних

Нам спокою нема, я чув, шо репортери

Шось про нас пронюхали, то, мабуть,

Цей недоносок напиздів, що хвастається

Всім, який він є успішний,

А ми його з Петром їбали вдвох —

Він тільки верещав,

І нам з Петром на пам'ять

Подарував по кепочці.

Під час цього пафосного монологу красівий і дурнуватий Петро видерся на дах ізбушкі і закукурікав. Дивитись на Петра приємно, він гарний і ніжний. Одягнутий Петро в червоні калготки і червоні чоботи. На голові Петра стирчить червоний пещений «ірокез». Всі інші неодягнені частини Петра переобтяжені різноманітним металобрухтом: каблучками, ланцюгами, сережками, мобільниками, стразами, грайливим татуюванням, пірсінгом та іншими педерастичними прибамбасами.

Петро.

Кукаріку! Кукаріку!

Василь.

Прокинувся дружок мій інфантільний

І криками Аврору зустрічає!

Микита (з кущів).

Того не знає він, що замість Еос

Рожевоперстої – зустріне він мене!

Щоправда, пальчиків рожевих я не маю,

Натомість маю ніж і м'ясорубку.

Якщо сюди додати гострі зуби

І голоду стабільне почуття,

Отримаєте ви портрет маньяка…

Но я не є статевим павіаном,

Тбаться зовсім щось не хочеться мені,

Натомість жерти хочеться. Ділєма

Ця Фрейда не стосується, скоріше

Природний це протест, шо всі худі пиздять,

Що жерти нє прєстіжно, а прєстіжно

Бути стільним і замість «Блядь!»

Казати «Bay!» чи «О-о!»

Це «О-о!» особенно мене заябує.

Тупо їбатись – тоже нєпрєстіжно, а прєстіжно

Дружить з красівим парікмахєром

І разом з ним удвох ходить на «паті»

К стілістам крєатівним…

Тут не хочеш стати людожером —

Мусиш! – щоб зжерти все це падло…

Говорячи це все, Микита дрібно, по-собачому чухає собі яйця і те місце, де у людини хуй прикріпляється к тулубу.

Микита.

От кляті мандавошки боляче кусають!

Колись попробував я їх порахувати:

Світив ліхтариком на хуй, дивився в лупу,

І склалося переконання в мене,

Що їх там не багато – може, двійко…

Одне маненьке, миршаве й гуняве,

А друге із такой товстою пикой.

Я їх назвав Марат і Глеб.

Спитаєте – для чого?

І я вам відповім, що завжди треба

Персоніфікувати те зло, з яким

Боротися ви хочете; канкрєтно

По іменам назвати всіх пройдисвітів,

Аж потім карасіном їх труїти.

Або казали опитниє люді,

Шо серной маззю харашо помазать,

Бо я спочатку кулаком їх пиздив,

Та тільки синяки набив на яйцях.

Петро.

Кукаріку! Кукаріку!

Входить Заїбуня. Вона голосно пиздить по мобілці, істерично милується природою і бавиться всім, що попадає їй під ноги. Зляканий Петро сповзає з даху і тікає.

Микита.

От, курва мать, злякала мені здобич!

Сьогодні день у мене дуже нещасливий,

До того ж ще Марат і Глеб кусаються…

Я думаю, що, мабуть, буде дощ…

Заїбуня (помічає хатинку підарасів).

Bay! Який чудовий таунхаус із бек'ярдом!

Я чула, що живуть тут геї симпатичні,

Шо протестують проти шовінізму чоловічого,

Вони прес-конференцію збирають…

Як тільки я про них дізналася, одразу

Я зустрічі свої сканселювала

І драйвувала каром на забаву.

Я сексу захотіла по дорозі

І в піхву файні кульчики запхала,

Але того мені було замало:

Я з'їхала з хайвею на леваду

І там займалась сексом із стік-шифтом,

Бо всі чоловіки – то є тварюки,

їм тільки факу хочеться від жінки,

А в мене є душа, і я люблю співати,

Ще вірші я пишу про Україну…

Заібуня істерично сміється, виймає з пизди кульчики, застромлює їх собі у вуха, а потім гепається на газончик і викочується на ньому із дикими завиваннями. Людяний і дещо наївний Василь підбігає до Заїбуні, щоб допомогти.

Василь.

Дама, якщо у вас болить живіт, то я січас зганяю в аптеку за актівірованим угльом. А так ви мені тут всіх мурав'йов подавите.

Микита.

Цій суці не угля треба, а хуя!

Я б задушив її із задоволенням,

Але у мене принципи