Ірина Заблоцька - Еліксир помсти, Ірина Заблоцька

Глава 8. Самотність нового початку

Тримаючи в руках свій новий паспорт на ім'я Вероніки Кравченко, жінка відчула дивний коктейль емоцій. З одного боку – звільнення. Тетяни більше не існувало, її минуле було надійно поховане під шаром пластичних операцій та офіційних паперів. З іншого боку – глибока самотність. Вона була абсолютно одна в чужій країні, без друзів, без підтримки, лише з примарною метою помсти, що палала в її серці.

Перші дні в новому місті були схожі на блукання в лабіринті. Вона шукала недороге житло, розглядаючи сотні оголошень, намагаючись зрозуміти місцеві звичаї та вимоги. Кожна розмова з незнайомцями давалася їй важко, адже вона боялася видати свою справжню особистість, зробити помилку в мові, привернути зайву увагу.

Знявши нарешті маленьку квартиру на околиці, Вероніка відчула полегшення, але воно було гірким присмаком самотності. Чотири стіни стали її першим притулком у новому житті, але вони ж нагадували про її повну ізоляцію.

Наступним кроком став пошук роботи. Її попередній досвід у бізнесі був цінним, але без знання мови на високому рівні та без місцевих зв'язків знайти гідну роботу виявилося непросто. Вона розсилала резюме, ходила на співбесіди на низькооплачувані посади, відчуваючи приниження після того, як керувала власною успішною компанією.

Вечорами, повертаючись до своєї порожньої квартири, Вероніка часто дивилася на своє відображення в дзеркалі. Нове обличчя здавалося їй чужим, відстороненим. Деколи вона ледь впізнавала в ньому себе. Чи вартувала ця фізична зміна такої емоційної порожнечі? Чи зможе вона колись знову відчути справжню радість, справжню близькість з іншою людиною, коли її серце було сповнене лише холодною рішучістю помститися?

Сумніви часом підкрадалися до її свідомості, намагаючись похитнути її рішучість. Можливо, варто було все залишити? Почати нове життя, забути про минуле? Але образи зради Олександра та Ірини, жах втрати дитини миттєво повертали її до тями, розпалюючи згаслий було гнів.

Вероніка розуміла, що її емоційний стан нестабільний. Вона намагалася контролювати свої почуття, ховати біль та розчарування глибоко всередині, щоб вони не завадили її головній меті. Але часом самотність та відчуженість ставали нестерпними.

Одного вечора, сидячи у своїй темній квартирі, вона не витримала і набрала номер Каріни. Голос подруги став для неї ковтком свіжого повітря, нагадуванням про її минуле, про те, що вона не зовсім одна у цьому світі.

"Як ти?" – запитала Каріна з тривогою в голосі.

Вероніка на мить завагалася. "Важко, Каріно. Дуже самотньо."

"Я знаю, мила. Але ти сильна. Ти впораєшся. Пам'ятай, навіщо ти це робиш. Твоя мета виправдовує всі ці труднощі."

Слова Каріни підтримали її, надали нових сил. Вероніка розуміла, що цей період самотності – лише тимчасовий етап на її шляху. Вона мусить пройти через нього, щоб стати сильнішою, щоб підготуватися до свого повернення.

Поступово життя Вероніки почало налагоджуватися. Вона знайшла роботу, яка дозволяла їй зводити кінці з кінцями, почала вивчати мову, знайомитися з новими людьми, хоча й тримала дистанцію, не дозволяючи нікому наблизитися занадто сильно. Кожен її крок був спрямований на майбутнє, на той день, коли вона зможе повернутися і здійснити свій план помсти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍