Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

– Вітаю чарівну панну Гортензію! – ласкаво мовив Повелитель. Сьогодні препоганий вечір, чи не так?

– Так, – ледь чутно писнула Гортензія.

– Препоганий вечір, препоганий! – загуділо товариство.

– Нехай так буде надалі!

– Нехай буде!

– Ну, що ж, бачу, всі зібралися... Тільки наш шановний чаклун Сілентіус, напевно, знову програв костюм у карти і посоромився прийти.

– Повелитель усе знає! – захоплено вигукнула Матримонія, спеціаліст зі шлюбів.

– Ну, не все... Наприклад, я не знаю, що в цій червоній книжечці, яку пані так ніжно тулить до себе.

– Я. Повелителю, – поважно розтягуючи слова, мовила Матримонія, – позичила її у начальника автоінспекції. У нього десять таких книжечок. Тепер буде дев'ять...

Усі заплескали в долоні.

– Ну, що ж, подивимось....

Повелитель галантно взяв із рук Матримонії книжку і поніс її до головного, по суті, єдиного експерта – старої відьми, що зручно витягла ноги перед каміном, у якому вже розпалив вогонь Лукаш. Посеред німої тиші вона витягла з кишені чоловічого картатого носовика, гучно висякалась і понюхала книжку. Усі зацікавлено повитягували шиї.

– Кримінальний роман, Матримоніє! Можеш повернути назад.

– Я думала, щось класичне, – розчарувалась Матримонія.

– Класики завжди виглядають новенькими, а цю читали за сніданком. Яєчня і канапки з ковбасою.

– Ох, як мені прикро! – вигукнула Матримонія.

– Згідно Статуту, той, хто принесе для експертизи шість нешкідливих книжок підряд, буде виключений із Клубу на рік.

Двоє довгомудів внесли брудну шматяну торбу, напхану книжками.

– Бібліотечні! – сказав старший із них.

Вкрадені в бібліотеці книжки вважались найпрестижнішою здобиччю.

– Давайте сюди! – наказала стара.

Вона неквапливо понюхала першу.

– Це часом не з пункту прийому макулатури? Щось дуже пліснявою тхне...

– То вони набрались у нас вдома стухлості.

Довгомуди жили, здебільшого, по підвалах, де можна було влаштувати цілий склад вкрадених речей. Продавали вони їх лише, щоб звільнити місце для нової здобичі. Із десяти книжок вісім виявились чогось вартими.

Стара довго гладила два томи «Дон Кіхота» Сервантеса в гарних шкіряних палітурках із золотим тисненням, ніжно промовляючи:

– Іще на дві менше... Рідкісне, дуже рідкісне видання... – і з силою, гідною подиву, шурнула обидві книги у вогонь.

– Браво! – сказав Повелитель, і всі заплескали.

А старший довгомуд подав відьмі кочергу, аби грубі сторінки швидше горіли. У полум'ї, побільшеному закляттям, книги перегортались востаннє. Сторінки з текстом спочатку руділи, а потім чорніли, але навіть на чорноті ще деякий час проступали літери. Не в одного читача, який відмовляє собі в усьому, щоб купити омріяну книжку, заболіло б серце від такого видовища!

– Мадам дуже перебірлива, – говорив один респектабельний опир іншому, що шанобливо наставив вуха. – Вона охоче спалює шедеври світової літератури, які й так тримають вдома задля краси, а тим часом є книжки набагато шкідливіші...

Він не зміг уточнити, які саме, і вдав, що біля каміна відбувається щось цікаве. Насправді там ставало просто гарячіше. Після Сервантеса до вогню потрапило ще багато книг. Волосся в старої геть розпатлалось, лице вимазалось сажею; ніс її натхненно працював, безпомильно визначаючи усе, що могло облагородити, а отже, зіпсувати людський рід. Стара відьма була дуже шанованим експертом, вона могла б підготувати собі наступника, але то була б лише її бліда копія. Тільки в момент смерті відьмак чи відьма здатні віддати свою силу, і тільки тому, хто візьме їх за руку. Це не буде щось випадкове: за таких обставин кожен знаходиться на місці, визначеному йому долею. Втім, старій відьмі усе ще було цікаво жити, бурмочучи під ніс прокляття. Вона залюбки пустила б червоного півня до сусідської бібліотеки, якби не бабуся Люцини. Небіжка оточила квартиру невидимим бар'єром, через який не могло проникнути зло, доки самі мешканці залишатимуться вірними добру.

Коли старій потрапляла під ніс книжка з чорної чи білої магії, його наче пір'їнкою лоскотало. Вона добре знала, що правдивих книжок про те, як стати чаклуном, не існує. Така книга ніколи не дозволить написати себе на папері. Магію не можна передати словами, як не можна побачити вітер, а тільки його дію. Ці книжечки вона палила з особливою втіхою. Вони нібито слугували темним справам, а насправді лише збивали талановитих чаклунів із пуття. Жодна відьма не принесла б старій чаклунської книжки, бо, хоча і не вміла читати, тримала таку літературу на видноті, щоб клієнти бачили, яка вона розумна.

Ще від самого початку існування Клубу книголюбів точилася жвава дискусія на тему: палити чорні книги чи ні. Бо раніше у вогні спалювали чаклунів і відьом, а опирям заганяли осиковий кілок у серце. Рівень тогочасних книжок з магії був досить поважним, чого не скажеш про новомодні побрехеньки. Врешті дійшли до такої згоди: старі книжки ховати під замок, а нові нищити без докорів сумління. Хоча члени Клубу й не вміли читати, але могли звернутись за консультацією до бібліофілів, служників темних сил.

Цього вечора Гортензія так і не насмілилась витягти книжечку з сумки. Та й книжка поводила себе досить чемно, не викликала навіть алергії, одним словом, зачаїлась. Інші книжки, потрапивши до вогню, сичали, обурювались, кричали. За триста двадцять чотири роки було спалено шістсот примірників «Молоту відьом», книги, яка навчала, як захищатись від відьом та чаклунів, і принесла стільки смертей. Так от, кожна з цих потвор верещала як недорізана й плювалась сажею.

Стара відьма втомилась. Одна з книжок вирвалась у неї з рук і пробувала втекти. Лукаш спіймав її довгою волохатою лапою й шпурнув у вогонь. Власне, на сьогодні було вже досить. Настав час приємної розрядки. Повелитель привітав усіх із вдалим полюванням і наказав подати чоловікам чорне пиво «Троль», жінкам шампанське «Відьма з Блер». На закуску принесли канапки з жаб'ячою ікрою та коржики з перцем. Повелитель виголосив традиційний тост:

– За ніч, хай вона буде вічною!

Ніщо не віщувало несподіванок цього приємного вечора. Жінки обмінювалися плітками, а чоловіки обговорювали майбутній матч із бейсболу між командами «Кривава рукавиця» та «Одноокі дятли». Значно рідше влаштовувалися вовкулацькі бої, де перевертні у вовчій подобі билися до першої крові, яка для когось могла виявитись і останньою.

Візок, запряжений чорними цапами, був на півдорозі до Кульбабової вулиці, бо пані відьма втомилася. Вона забрала з собою і Гортензію, як маленьку дівчинку. Якраз тоді, коли візок перетинав дорогу на червоне світло, у Клубі книголюбів почувся легенький тріск,