Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Розділ 3. Зал Рад

Хто ти?

Хто ти, я не знаю.

Хто ти, я не знаю тебе.

Тебе…

Твоя усмішка така знайома…

Твої очі… Вони такі рідні…

Мій…

-Ой…

Рубі прокинулася на світанку. За вікном ледь сіріло, крізь відчинені двері балкону долинав щебет ранніх пташок впереміш із ароматом Міста – такий аромат воно мало тільки на світанку. Вітерець ледь ворушив завіси.

Дівчина лежала в ліжку, прислухаючись до своїх відчуттів. Незважаючи на те, що додому вона прийшла тільки о другій, а зараз, якщо вірити годиннику, була п’ята, вона зовсім не відчувала втоми.

Їй щойно снився сон – одне з тих дивних видив, які запам’ятовуються на все життя. Нічого конкретного, втім, у ньому не було – лише дивовижне відчуття легкості, затишку і чиїсь уста, що так трепетно цілували її.

Дівчина застогнала, зарившись обличчям у подушку. Що вона собі надумала? Що це за сни? Ох, не варто було вчора пити…

Рубі відкинула ковдру і підставила тіло свіжому вітерцю. Торкнулась пальцями підлоги. Темно-каштанове волосся розсипалось по спині. Вставати не хотілося, сьогодні лише бойове, але аж в полудень, а зараз тільки п’ята ранку. Але щось змусило дівчину піднятися і поволеньки поплентатися на кухню.

У невеликому приміщенні недавно був зроблений ремонт у стилі «прованс»: світлі стіни, дерев’яні меблі, пофарбовані в пастельні кольори, лляні завіси. Рубі підійшла до каво-машини: лате з ванільним сиропом зараз було би дуже доречним.

Поки кава готувалася, дівчина підійшла до вікна. Щось не давало їй спокою, якась ледь помітна нотка в цьому умиротворенні була фальшивою.

З повним горнятком запашного напою Рубі пройшла в «кабінет» - невелику кімнату, де стояло кілька шаф із книжками та письмовий стіл. Через стандартне планування квартири втілити свою мрію про величезну залу з книгами не вдалося, але і цю кімнату Рубі любила. Катрін, інколи забігаючи сюди, називала її «склепом» через темні породи дерева, з якого були виготовлені меблі.

Дівчина з ногами залізла в глибоке шкіряне крісло і сьорбнула кави.

Що це вчора за маячня творилася? Спершу Харпер зі своїми дуркуватими приятелями, тоді ця тріщина на стіні, темні постаті…

Рубі здригнулася.

…Вона дивилася на Професора з розумінням. Але і з жалістю теж. Він набагато частіше бачив цю нечисть, яка так прагнула вийти, вирватися з Дзеркала, знайти якийсь лаз, якусь шпаринку, пролізти сюди, до них… В ту мить, коли вона, ще недосвідчена тринадцятирічна дівчинка, стояла перед Кордоном, вона бачила їх. Усіх. Але на неї дивилося три пари очей.

Три демони.

Ніхто не замислювався, чи було це забагато чи замало.

Були випадки, коли на когось дивилося цілих п’ять, шість демонів.

Але бувало й таке, що лише один…

…Телефон, що дзвонив на столику в передпокої, змусив її підстрибнути.

-Ти вже чула новину? – затріщала у вухо Катрін.

-Яку? Він зробив тобі пропозицію? – не могла не покпити Рубі.

-Ха. Ха. Ха. Як смішно, – в слухавці почувся дзенькіт. Схоже, Катрін трощила посуд. – Чорт забирай!

-Ага, отже, зробив пропозицію комусь іншому? – не замовкала Рубі.

-Тю на тебе! – вилаялась кузина. – Ні!

-То що ж підняло тебе з ліжка о… – Рубі звірилася з годинником – сьомій годині?

-Можна, я до тебе зайду? – питанням на питання відповіла Катрін.

-Ем… Та можна, звичайно. Тільки навіщо? Ми ж завжди можемо порозмовляти на вікні.

-Ага, і нехай це чують чи бачать усі довкола, – резонно заперечила Катрін. – Я ж тому і телефоную. І зауваж, я вже заходжу в твій під’їзд.
-Чай будеш?

-Звісно, буду, я ще й ріски в роті не мала.

Коли чайник закипів, Рубі налила чашку зеленого чаю, поставила її перед Катрін і очікувально на неї глянула.

-І чого ти на мене витріщилася? – люб’язно запитала дорога сестричка. – Краще б їсти дала.

-Я сама ще нічого не їла!

-То хто заважає?

І справді. Рубі дістала з холодильника варене куряче філе, салат із томатів, маслин, сиру та зелені, чорний хліб, який одразу закинула в тостер.

-А ти не мовчи, говори щось, поки я тут готую.

-Гаразд, – Катрін сьорбнула чаю. – Ти знаєш, що сьогодні трапилось у Місті?

Рубі відчула, як зграйка холодних мурашок попрямувала від вух до попереку.

-Та звідки?

-Чула про клуб «Стоянка»?

-Авжеж.

-Він розвалився.

Рубі зосереджено дивилася на м’ясо, яке вона підігрівала на пару. Окрім Брі та тепер і Харпера, ніхто на світі не знав про її візити в той заклад. Вона була впевнена в кузині на всі 100 відсотків, проте що менше людей поінформовано, то краще.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍