Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Зітхнувши, Рубі вмостилася на диванчику і налила собі перший келих. Не встигла вона зробити ковток, як світло лазерних прожекторів затулила чиясь тінь. Дівчина ліниво підвела очі.

-Що, Рокована, розважаємось? – як і слід було чекати, Харпер навис над її столиком в оточенні своєї тупуватої компанії.

-Харпере, до тебе з першого разу не дійшло? – «Кого я питаю, і так все зрозуміло – не дійшло і не дійде». – Застромити олівець іще кудись?

-Спробуй, – загарчав той, стискаючи величезні кулаки.

-У, я вже боюсь, - скривилася Рубі, підводячись з-за столу. Схоже, настрій вже був похований під хвилею агресії. – А, може, вправити тобі мозок? Чи щелепу? Я на розтяжку не жаліюся.

-А ти не забула, якої довжини твоя сукня? Не задирай ноги занадто високо, інакше ми побачимо багато цікавого, – заіржав якийсь йолоп з-за спини Харпера. Рубі кинула на нього погляд, наче ніж:

-О, Квіле, не переживай, з тобою я впораюся навіть у цій сукні. Краще згиньте, від гріха подалі.

Оглушливо зареготавши, Харпер обернувся і зник у натовпі.

Рубі голосно видихнула і впала на стілець.

-Дістав!.. – ігноруючи наповнений келих, Рубі хильнула просто з пляшки. По тілу розкотилась гаряча хвиля, на щоках виступив рум’янець – скільки себе пам’ятала, вона любила це відчуття, відчуття легкого сп’яніння, коли все навколо злегка погойдувалося, обличчя наче німіло, а тіло віддавалося приємній втомі.

Ще ковток. Усмішка Севена. Погляд його ясно-блакитних очей. Його голос… Рубі заплющила очі і відкинулась на спинку дивана, шкірою відчуваючи оксамит під своєю спиною. Його голос казав... Казав…

«Я завжди упевнений в тому, що мені подобається».

Її нігті встромилися в оббивку дивана з такою силою, що вона відчула, як тканина розлазиться на шматки.

…Мені подобається…

Ривок.

Рубі розплющила очі і вирівняла спину.

Танцювали люди, гриміла музика, але… Щось було не так.

Раптом вона відчула. Відчула і перестала дихати.

Просто перед нею на танцполі матеріалізувалася темна фігура, немов зіткана з густого чорного диму. Ще одна. І ще…

Дівчині стало зле. Вона встала, похитуючись від випитого алкоголю. Сягнула рукою під сукню з правого боку – на спідниці з виворітної сторони була кишенька, де вона носила дзеркало. Але, перш, ніж вона витягла його, почувся голос.

Він нагадував скрипіння металу по склі. А, може, булькання трясовини десь у лісових хащах. Він був одночасно гарчанням собаки і криком нічного птаха. Він лунав, невідворотний, наче сама смерть.

-Я…тебе…бач-ч-чу…

Рубі відчула запаморочення. Голос продовжував угвинчуватися в її вуха, наче гігантська бурова установка.

-Ти…тут…

Ніхто не чув. Дівчина зрозуміла, що для людей у клубі, можливо, лише трішки змінилася тональність музичного супроводу.

-Знищ-щити…

І раптом почувся крик.

Рубі рвучко розвернулася – саме вчасно, щоби побачити, як по стіні повзе величезна тріщина. Вона ставала все ширшою, а підлога клубу починала тремтіти, наче при землетрусі, все швидше і все сильніше.

В тиші, що раптом настала, вона почула голос Брі:

-Чого ви стали? Біжіть!

Цей крик неначе зняв заціпеніння. Зчинилася колотнеча – кожен квапився вийти першим і мало зважав на інших. Біля виходу згрупувалася така сила людей, що вийти тепер не видавалося можливим. А, тим не менш, варто було: зі стелі почало падати каміння, раптом відірвалася розкішна люстра, мало не вбивши якогось хирлявого юнака. Стояв крик.

Страж розгублено озиралася. Їй не дійти до дверей.

-Брі! – на ходу накидаючи куртку, вона намагалася знайти його. – Браяне!

-Я тут, – він махав їй рукою з іншого боку. Рубі підбігла до нього, він відчинив якісь малопримітні двері: – Біжи! Швидше, зараз я крикну, що є ще цей вихід, тебе затопчуть!

-Дякую! – Вже зачиняючи за собою двері, вона почула, як Браян горлав про запасний вихід, намагаючись перекричати той шарварок.

На вулиці її обійняла нічна прохолода і паніка: усі, кому вже вдалося вибратися, стояли навколо. Дехто з дівчат плакав, байкери лаялися… Рубі відступила в тінь. Таке не залишається поза увагою Університету. Не варто тут світитися.

На одній із вулиць Міста розвалювався клуб. Навряд, чи за цим усім хтось звернув увагу на тендітну постать у темно-синій сукні, що швидко йшла геть.