Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

волосся, розвіявшись, затріпотіло довкола обличчя. Сантид був на місці. І як він примудрявся не відставати? Адже плавців було не видно…

Дівчина озирнулася на Ялба, який тримав линву й широко усміхався.

— Ох, Ваше Світлосте! Це що — відплата за те, що я бовкнув Безнку про ваші сідниці? Та я ж просто пожартував! Але ви мене добряче провчили! Мені… — Аж тут він глянув їй у вічі і раптом змовк. — Буря забирай! То ви це серйозно?

— Такої нагоди мені більше не трапиться. Наладан ганялася за цими істотами більшість життя, але так ніколи до пуття й не роздивилася!

— Це божевілля!

— Ні, це наука! Не знаю, чи вийде в мене розгледіти щось у воді, але я маю спробувати.

Ялб зітхнув.

— У нас є маски з черепахового панцира із заскленими отворами спереду й ущільнювальними манжетами по краях, щоб усередину не потрапляла вода. Можете надягти одну перед зануренням. Ми використовуємо їх у доку, коли оглядаємо днище.

— Чудово!

— Але без капітанового дозволу мені її, звісно, не роздобути…

Шаллан схрестила руки на грудях.

— Ах ти хитрун! Гаразд, іди питай.

Скидалося на те, що їй у кожному разі не здійснити замисленого потай від капітана.

Ялб широко всміхнувся:

— Та що ж із вами трапилося в Харбранті? Під час нашої першої подорожі ви були така полохлива, що, здавалося, от-от зомлієте від думки про відплиття від рідних берегів!

Шаллан не знала, що відповісти, і раптом відчула, як її заливає барва.

— Мій намір дещо необачний, так?

— Стромити голову під воду, звисаючи із судна, що рухається? Еге. Зовсім трішечки, — відказав на це Ялб.

— Як ти гадаєш… ми могли б спинити корабель?..

Той засміявся, але кинувся до капітана по дозвіл, сприйнявши її запитання як ознаку того, що вона й досі сповнена рішучості втілити свій план у життя, — і в цьому мав рацію.

«А й справді: що зі мною трапилося?» — запитала себе подумки Шаллан.

Відповідь була проста: вона втратила все. Обікрала Ясну Холін — одну з наймогутніших жінок у світі — і тим не лише змарнувала свій шанс навчатися в неї, про що завжди мріяла, а ще й прирекла на загибель Дім Давар і братів. Зазнала цілковитої, розгромної поразки.

Але не здалася.

Не обійшлося без втрат: довіру наставниці було серйозно підірвано, а родину вона, фактично, покинула напризволяще. А все-таки, спочатку вкравши в Ясни Душезаклинач — який, щоправда, виявився фальшивим — а потім мало не загинувши від рук чоловіка, котрий її, здавалося б, кохав…

Словом, нині вона ліпше розуміла, до чого погано все може бути, й почувалася так… наче раніше боялася темряви, а тепер опинилася в ній і встигла зіткнутися з деякими страхіттями, що там таїлися. Вона пережила жахливі речі, але тепер принаймні знала які.

«Ти завжди це знала, — прошепотів голос глибоко всередині. — Ти зростала із жахіттями, Шаллан, — просто заборонила собі згадувати про них».

— У чім річ? — запитав Тозбек, підійшовши до неї. Капітана супроводжувала дружина, Ашлв, — неговірка мініатюрна жіночка, яка вбиралася в яскраво-жовті блузку та спідницю, а волосся покривала наміткою, залишаючи напоказ лише білі завиті брови, що звисали вздовж щік. — Скупатися хочете, панночко? Не можете дочекатися, доки ми зайдемо в порт? Я знаю місцини, де вода і близько не така холодна.

— Я не купатимуся, — відказала Шаллан, спаленівши навіть сильніше. Та що ж вона вдягне, щоб скупатися, коли довкола чоловіки? Невже хтось справді так чинить? — Мені треба роздивитися нашого супутника зблизька.

На цих словах вона зробила жест у бік морської істоти.

— Знаєте, панночко, це надто небезпечно. Я не можу такого дозволити, навіть якщо ми зупинимо корабель. А що як ця тварина завдасть вам шкоди?

— Кажуть, що сантиди нешкідливі.

— Вони такі рідкісні, що звідки нам знати напевне? А до того ж у цих водах є й інші небезпечні істоти. Тут, поза сумнівом, рискають червоноводці, а ще може виявитися досить мілко, і в цьому разі слід непокоїтися через хорнаків. — Тозбек похитав головою. — Мені шкода, але я ніяк не можу такого дозволити.

Шаллан закусила губу й відчула, як по-зрадницькому забилося серце. Дівчині кортіло піднатиснути на нього, але рішучий вираз капітанових очей остудив її запал.

— Гаразд.

Тозбек широко всміхнувся.

— Коли ми зробимо зупинку в порту Амідлатна, я зводжу вас подивитися на сантидові панцирі. У них там, панночко, ціла колекція!

Шаллан не знала де це, але, висновуючи з нагромадження приголосних, ішлося начебто про тайленський берег. Більшість далеких південних міст саме там і лежала. На Тайлені було ненабагато тепліше, ніж у Морозних землях, проте місцевим це, здавалося, нітрохи не заважало.

А втім, усі тайлени були трішки несповна розуму. Бо чим же ще пояснити, що, попри холодний вітер, Ялб і решта ходили без сорочок?

«От тільки не вони ладналися пірнути в океан», — нагадала собі Шаллан. Вона знову глянула через борт, як об панцир спокійного сантида розбиваються хвилі. Який він був зісподу? Скидався на великопанцирників, як-от страхітливих прірводемонів Розколотих рівнин? Чи радше нагадував рибу або черепаху? Сантиди були такі рідкісні — а нагоди, коли вчені спостерігали їх особисто, такі нечисленні — що всі теорії суперечили одна одній.

Зітхнувши, дівчина відкрила портфель і заходилася впорядковувати етюди, що здебільшого зображували екіпаж за роботою: матроси в різних позах вибирають шкоти, переносячи вітрила на інший борт, коли судно виконує поворот оверштаг. Батько нізащо не дозволив би їй просидіти цілий день, спостерігаючи за гуртом напівголих темнооких. Як же сильно змінилося її життя за такий короткий проміжок часу!

Вона саме замальовувала панцир сантида, коли на палубу піднялася наставниця.

На ній, як і на Шаллан, була хава — воринська сукня прикметного крою, чий нижній край сягав щиколоток, а верхній — замало не підборіддя. Дехто з тайленів — коли дівчина, як вони гадали, не чула — називали такий одяг святенницьким. Проте Шаллан була з ними не згодна: хава мала не пуританський, а елегантний вигляд. Адже облипчастий шовк, навпаки, підкреслював форми, а надто груди, — і те, як витріщалися на Ясну моряки, красномовно свідчило про принадність побаченого.

Її наставниця була справді вродлива: пишнотіла й фігуриста, зі смаглявою шкірою, бездоганними бровами, темно-червоною помадою на вустах і зібраним догори волоссям, заплетеним у вишукану косу. Ясна була вдвічі старша за Шаллан, проте її зрілій красі можна було подивуватися й навіть позаздрити. І чому ця жінка мала бути аж такою досконалою?

Принцеса не зважала на погляди моряків. Не те щоб вона їх не помічала — Ясна помічала все і вся. Просто їй, здавалося, було байдуже, що за вигляд вона мала в чоловічих очах.

«Ні, неправда, — заперечила собі подумки підопічна, доки її наставниця наближалася. — Якби їй було байдуже, вона б не завдала собі клопоту зробити зачіску й накласти макіяж». У цьому сенсі Ясна була загадковою жінкою: з одного боку, вона справляла враження вченої, яку цікавлять тільки дослідження, а з другого боку, культивувала в собі самовладання та гідність принцеси (які подекуди пускала в хід замість кийка).

— А, осьде ти, — сказала наставниця, підходячи до Шаллан. Аж раптом фонтан бризок із-за борту,