Fill - Артефакт Провідника: Печать Темряви, Fill

Розділ 7. Плани на майбутнє

Сильва спостерігав за Ноелем, який стояв посеред приміщення, обмірковуючи все, що сталося. Це було не те місце, де він мав би почати розглядати книги чи сувої. Зараз вони обидва знаходилися в безпечному укритті, але час на роздуми закінчувався.

— "Що тепер?" — запитав Ноель, не знаючи, що ще можна зробити. Його серце ще не встигло заспокоїтися після всіх подій, що відбулися, але він відчував, що це лише початок.

Сильва спокійно поклав руку на стіл і обвів поглядом навколишнє приміщення, якби це було не важливо, але сам він виглядав зосередженим і повним намірів.

— "Ти готовий йти далі?" — його голос був спокійним, але важким, як тінь.

— "Куди ми йдемо?" — запитав Ноель, хоча розумів, що Сильва не має на увазі просто втечу. Це було більше, ніж просто план дій.

Сильва зробив крок вперед, злегка усміхаючись.

— "Нам потрібно потрапити в бібліотеку."

Ноель здивовано підняв брови.

— "Бібліотека?" — запитав він, не зовсім розуміючи, про що йдеться.

Сильва посміхнувся трохи ширше, з якоюсь дивною іронією, але в його словах не було ні жалю, ні поблажливості.

— "Це не просто бібліотека. Це місце, де приховані знання, які можуть допомогти нам перемогти Саймона і Кастельга. Всі ці артефакти, магія, якої вони володіють, — вони не випадкові. У тій бібліотеці зберігаються всі ці секрети. І ми знайдемо їх."

Ноель спробував осмислити сказане. Бібліотека? Він не був упевнений, чи це насправді виглядає так просто, але слова Сильви звучали впевнено. І якщо цей чоловік, який все ще виглядав дивно та загадково, казав, що це потрібно, значить, це мало велике значення.

— "І як ми туди потрапимо?" — запитав Ноель, відчуваючи, що вже вступає у новий, невідомий етап своєї подорожі.

— "Це місце, яке важко знайти, навіть для таких, як я. Але з твоєю допомогою, малий, ми маємо шанс. Ти не уявляєш, скільки сили в тобі, і скільки може змінити цей момент."

Сильва знову став спокійним, повертаючись спиною до Ноеля і зауваживши, що від цього рішення залежатиме їхній наступний крок.

— "Але ми повинні бути готові. Ні Кастельг, ні Саймон не дозволять нам просто так проникнути в це місце. Тому нам треба бути готовими до боротьби, до стратегії."

Ноель відчував, що це вже не просто питання сили чи відваги — йшлося про те, щоб проникнути в місце, яке було важко знайти і, ймовірно, ще важче вийти з нього без небезпеки. І він не був певен, чи насправді готовий до того, що чекатиме попереду.

— "Що далі?" — запитав він, намагаючись залишити страх позаду. Це було важливо. Він вже не міг відступити.

Сильва підійшов ближче, посміхнувся, але цей сміх не був доброзичливим — він звучав так, як якщо б він уже знав, що їх чекає:

— "Завтра ми вже маємо закінчити подорож до бібліотеки. Ми повинні дістатися туди, поки Саймон не встиг укріпити свої позиції. Ти готовий, малий?"

Ноель зажмурив очі на мить, усвідомлюючи, що вже не можна повернутися назад.

— "Я готовий."

Сильва тільки кивнув.

— "Тоді ми йдемо далі."

Ранок наступного дня був ще туманним, коли Сильва та Ноель вирушили в напрямку бібліотеки. Ліс навколо був тихий, лише хрускіт листя під ногами і звук їхніх кроків порушували мовчання. Ноель йшов поруч із Сильвою, намагаючись тримати спокій, але його думки все ще металися. Це було незвично: все, що відбувалося з ним останнім часом, мало звучати як страшний сон, але ні — це була реальність. І найгірше, що він не розумів, що саме має робити далі.

— "Ти чуєш цей ліс?" — запитав Сильва, не обертаючись. — "Це місце як глибока тиша. Ідеальне для того, щоб зробити щось цікаве."

Ноель не зовсім зрозумів, що мав на увазі Сильва, але, ймовірно, він просто не здогадувався, що може бути настільки зануреним у свої думки, що навіть не помітив, як темрява почала забирати останні промені світла.

— "Але ми йдемо не на прогулянку, чи не так?" — запитав Ноель, розуміючи, що є більш важливіші справи.

Сильва посміхнувся:

— "Звісно. Але час від часу варто насолоджуватись тими моментами, коли можна просто йти і не думати про проблему, яка тебе чекає попереду."

Ноель відчував незручність у його словах, але не став питати більше. Вони продовжили рухатись через ліс, і зовсім скоро перед ними з’явилася велика, похмура споруда. Вона не мала вигляд звичайної будівлі, її кам'яні стіни виглядали забутими, майже похованими під мохом і рослинністю, як ніби цей об'єкт не належав цьому світу.

— "Ось і воно," — сказав Сильва, зупиняючись перед величезними дверима, що, здавалось, вели в темряву. — "Ми на місці."

Ноель, хоч і не був впевнений, що саме відбувається, стояв поруч, нервово поглядаючи на величезні двері. Щось у цьому місці справді лякало його.

— "Як ми потрапимо всередину?" — запитав він, намагаючись контролювати своє хвилювання.

Сильва лише подивився на нього з дивною посмішкою, ніби знав, що всі ці питання будуть скоро не важливими.

— "Ти побачиш, як ми потрапимо всередину." — сказав він. — "Але ти готовий до того, що нас чекає?"

Ноель не відповів. Йому було важко обдумати всю важливість моменту, але він не міг залишити всі ці питання невирішеними. Щось підказувало йому, що вони були на порозі чогось значного.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍