Talina Kov - Тіні її гордості, Talina Kov

Глава 6.1 Олег

Той, хто бачив (монолог Олега,  записаний у щоденнику)

Я помітив її на першому курсі. 

Вона стояла в коридорі,  притулившись до підвіконня,  і читала щось у старій книзі в чорній палітурці. Сонце  падало на сторінки,  а вона,  здавалося,  навіть не помічала нікого навколо. Я  тоді подумав: “Вона  наче з іншої реальності”.

Мені  стало цікаво. Не  тому,  що вона була красивою ( хоча так і було),  а тому,  що в неї був той самий ПОГЛЯД. Той,  що був і у мене в дзеркалі  після того,  як загинули батьки.

 

Правила гри

Я почав фіксувати деталі: 

Вона  ніколи не їла на людях. Перший  раз я  побачив,  як вона їсть,  лише через півроку. Вона  сиділа на лавці в дальньому кутку університетського подвір'я,  розгорнула паперовий пакет, і швидко з'їла бутерброд,  ніби чекала,  що хтось відбере його.  Вона завжди сиділа спиною до стіни.  У кафе,  в аудиторії,  навіть у бібліотеці. Вона носила довгі рукави навіть влітку.  Одного разу я побачив, як вітер зачепив її рукав, і на мить, виблиснув тонкий білий шрам на її зап'ястку.

Я почав вести щоденник. Назвав  його “Дослідження Айрин Веснянки”.

 

Ніч у бібліотеці

Я не планував стати свідком її сліз.

Я просто залишився пізно, бо готувався до іспиту. Коли  почув тихі звуки,  подумав,  що це миша. Але потім побачив її.

Вона сиділа на підлозі, притулившись до полиці, і плакала. Не схлипувала,  не прикривала обличчя – просто плакала. Я завмер.

А потім вона підняла очі.

Я чекав гніву, сорому. Але в її погляді було щось інше –  виклик.  Ніби вона говорила: “Ну  що,  ти довів?  Тепер що?”

Я не знав,  що відповісти…

 

Фото

Коли фото з'явилася на сайті, я одразу зрозумів –  це вона.

Не тому,  що побачив її сльози (хоч і це теж), а тому,  що підпис був надто схожий на ті цитати, які вона виписувала в блокнот на лекціях.

Я почав аналізувати:  

Фото було зроблено в бібліотеці. Там же,  де я її побачив. Кут знімання.  Вона дивилася прямо в камеру. Свідомо. Підпис.  “Найсильніші стіни будують ті,  хто найбільше боїться падіння”.

Це не була випадковість.  Це був меседж.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍