Олександр Ремша - Між рядками наших днів, Олександр Ремша

Розділ 5. Знайомство з долею

Майже рік минув із того вечора, коли Алекс і Ханна вперше зрозуміли, що між ними щось більше, ніж просто симпатія. Рік, який усе змінив.
За цей час Алекс подорослішав. Він більше не був тим хлопцем, який тільки звикає до нового життя у великому місті. Його світогляд змінився, він навчився приймати рішення, брати відповідальність за себе та тих, хто йому дорогий.
Університет, що спочатку здавався таким чужим, тепер був другою домівкою. Місто, яке колись лякало своєю величчю, стало знайомим і рідним. Але головне — люди, які були поруч.
Ітан, який раніше був сором’язливим, тепер виглядав упевненішим у собі. Його стосунки з Крісті ставали дедалі міцнішими, і хоча він усе ще ніяковів від романтичних тем, усі бачили, як поруч із нею він змінився.
Дерек і Хелен, як завжди, тримали всіх у напрузі своїми жартівливими суперечками, але кожен розумів: між ними справжні почуття.
Лукас залишався тим самим хлопцем, якого ніколи не можна було впіймати на чомусь серйозному. Але всі знали: якщо він закохається, це буде щось неймовірне.
Проте найбільші зміни відчував саме Алекс.
Попереду були літні канікули. Кожен планував провести їх по-своєму, але для Алекса цей період мав особливе значення.
Він не просто повертався додому.
Весілля його сестри Мії мало стати важливою подією для всієї родини. Але ще важливішим було те, що цього разу він їхав не сам. Він збирався познайомити Ханну зі своєю сім’єю, із людьми, які були найважливішими для нього.
Він знав, що це величезний крок. Але глибоко в душі відчував: це правильне рішення.
Алекс сидів на ліжку, крутячи телефон у руках. Його думки металися між хвилюванням і очікуванням. Він не сумнівався у своєму рішенні, але все одно всередині було якесь незрозуміле хвилювання.
— Ти ще довго збираєшся витріщатися на телефон? — запитав Дерек, підкидаючи подушку в повітрі.
— Просто… обдумую, як краще це сказати, — зітхнув Алекс.
— “Привіт, Міє, я приїду на весілля з дівчиною”, — голосом диктора повторив Лукас. — Ось так! Просто і зрозуміло.
— Вам легко казати, — пробурмотів Алекс. — Це ж важливий момент.
— Слухай, твоя сім’я не з тих, хто влаштує допит на детекторі брехні, — підбадьорив Ітан. — Тим більше, це ж Ханна. Вона їм точно сподобається.
— Та знаю… Просто хочу, щоб усе було ідеально.
— А ти впевнений, що ідеальність існує? — запитав Дерек.
— Ні, але хочу спробувати її досягти, — зітхнув Алекс і нарешті натиснув кнопку виклику.
— Ну, привіт-привіт, братику! — одразу ж почулася енергійна відповідь Мії.
— Привіт, — він мимоволі усміхнувся.
— Ти взагалі пам’ятаєш, що скоро має відбутися подія, важливіша за всі твої навчальні справи разом узяті?
— Хмм… Дай-но вгадаю, — Алекс удавано задумався. — О, точно! У нас із Дереком чемпіонат із настільного футболу!
— Алекс! — Мія обурено фиркнула, але він чув у її голосі усмішку.
— Гаразд, гаразд, я пам’ятаю. Весілля. Великий день. Я, звісно, приїду.
— О, дякую, що удостоїв увагою! — пожартувала вона. — І, сподіваюся, ти не збираєшся з’явитися в старій футболці й кедах?
— Чесно кажучи, думав про це, але якщо ти наполягаєш, можу щось придумати.
— Ох, ти просто мій головний біль… — Мія зітхнула. — Добре, а ти точно будеш?
Алекс на секунду затримав подих.
— Так. І я буду не сам.
— Що? — Мія різко замовкла.
— Я приїду з дівчиною.
Знову тиша.
— Ти жартуєш? — нарешті озвалася вона.
— Ні.
— Дівчина… Як це взагалі сталося? — в її голосі прозвучав щирий шок.
— Ем, ну, як у всіх: зустрілися, познайомилися, закохалися…
— І ти мені не сказав?!
— Хотів зробити сюрприз.
— Алекс! — Мія вигукнула так, ніби він щойно оголосив про те, що виграв у лотерею, але віддав гроші комусь іншому. — І ти тільки зараз про це говориш?!
— Ну, ти ж мене знаєш, — Алекс спробував зберігати спокій.
— Це ж серйозно, так?
Алекс усміхнувся.
— Серйозніше не буває.
Мія кілька секунд мовчала, потім глибоко вдихнула.
— Окей. Я все ще шокована, але… я рада.
— От і чудово, — Алекс відчув, як напруга трохи спала.
— Але май на увазі: на весіллі я розпитаю її про все, чого ти мені не розповів.
— Навіть не сумніваюся.
— Тоді до зустрічі, братику. І передай привіт своїй… дівчині.
— Обов’язково.
Алекс поклав телефон і повільно видихнув.
— Ну? — нетерпляче запитав Дерек.
— Вона спочатку офігіла, а потім сказала, що рада.
— Ну от, — Лукас плеснув його по плечу. — Один крок зроблено.
Алекс кивнув, але десь у глибині душі знав — попереду ще багато важливих кроків.
Алекс пройшовся кімнатою, кілька разів перевіряючи телефон. Він не хвилювався настільки, як перед розмовою з Мією, але все одно відчував легку напругу.
Зрештою, це був важливий момент.
Він відкрив список контактів, знайшов ім’я “Ханна ” і натиснув кнопку виклику.
— Привіт, Алекс, — голос Ханни пролунав тепло і якось навіть заспокійливо.
— Привіт, красуне, — усміхнувся він, одразу відчувши, як серце стало битися трохи спокійніше.
— Що ти там задумав? — вона відразу помітила щось у його голосі.
— Є серйозна розмова. Але краще поговоримо за чашечкою кави.
— Оу, звучить інтригуюче, — вона засміялася. — Коли і де?
— Через півгодини в тій самій кав’ярні, де ми познайомилися.
— Добре. Сподіваюся, ти мене не лякатимеш?
— Ні, навпаки, — Алекс на секунду замовк, а потім додав: — Думаю, тобі сподобається.
— Гаразд, тоді не змушуй мене чекати.
— І не подумаю, — усміхнувся він.
Він поклав телефон і вдихнув глибше.
Тепер залишалося лише знайти правильні слова.
Алекс прийшов трохи раніше. Йому потрібно було зібратися з думками, переварити хвилювання, яке ніяк не відпускало. Він замовив каву й сів за столик біля вікна, спостерігаючи, як вечірні вогні віддзеркалюються на склі.
Він мав сказати щось важливе.
Його родина завжди була його опорою, і тепер він вперше мав представити їм когось, хто став частиною його серця.
Дзвін дзвіночка на дверях привернув його увагу.
Ханна.
Вона озирнулася, шукаючи його очима, і, зустрівши його погляд, ніжно усміхнулася. Алекс навіть не встиг нічого сказати, як вона підійшла до нього й легко торкнулася його губ коротким, теплим поцілунком.
— Привіт, — прошепотіла вона.
Від цього простого жесту хвилювання, що накопичувалося в Алекса, трохи розчинилося. Він відчув, як у грудях стало легше.
— Привіт, красуне, — відповів він, намагаючись не видати, що ще кілька хвилин тому його нерви були натягнуті, як струна.
Ханна сіла навпроти нього, поклавши лікті на стіл.
— Щось ти надто серйозний. Все гаразд?
Алекс усміхнувся, але вона добре його знала.
— Так, просто… хочу обговорити з тобою дещо важливе.
— Оу, — вона лукаво звела брови. — Мені вже боятися?
— Ні, але якщо після цієї розмови ти вирішиш тікати від мене в іншу країну, хоча б попередь заздалегідь.
Ханна тихенько засміялася, і Алекс відчув, як напруга трохи спала.
Офіціантка принесла її каву, і поки Ханна брала чашку в руки, він глибоко вдихнув.
— Я хочу, щоб ти поїхала зі мною додому.
Ханна завмерла, її пальці мимоволі стиснули чашку. Вона уважно вдивлялася в Алекса, ніби намагаючись зрозуміти, що він має на увазі.
— Додому?
— Так. На весілля моєї сестри.
Її очі на мить розширилися від несподіванки, але потім на губах з’явилася легка усмішка.
— Ох… Так ось у чому справа.
— Це важливо для мене, — Алекс провів пальцями по чашці. — Я хочу, щоб ти була там.
Ханна не відповідала одразу. Вона уважно дивилася на нього, ніби намагаючись вловити всі його думки, всі підтексти цього запрошення.
Він не просто кликав її на родинне свято. Він кликав її в свій світ.
— Алекс… — вона ледь помітно усміхнулася. — Це дуже серйозний крок.
— Знаю.
— Ти справді цього хочеш?
Він кивнув.
— Більше за все.
Між ними зависла секунда тиші, але в цій тиші було щось особливе.
Ханна легко провела пальцем по краю чашки, задумливо дивлячись на нього.
— Якщо чесно, я трохи хвилююся, — зізналася вона.
— Я теж, — Алекс тихо засміявся.
Вона підняла на нього погляд.
— Але ти мене вже знаєш. Я ніколи не відступаю перед чимось новим.
Він усміхнувся.
— То це “так”?
— Це “так”, — підтвердила вона.
Алекс полегшено видихнув. Він не знав, що більше: хвилювався чи хотів почути цю відповідь. Але тепер, коли вона була озвучена, всередині розлилося якесь тепло.
Ханна відкинулася на спинку стільця, узяла чашку і, підносячи її до губ, знову загадково усміхнулася.
— Але є одне питання.
— Яке?
Вона лукаво нахилила голову.
— А ти готовий до цього?
Алекс зустрів її погляд, відчуваючи, як на губах з’являється усмішка.
— Тепер точно так.
Вони дивилися одне на одного, розуміючи без слів, що цей момент змінює все.
Коли Алекс повернувся до гуртожитку, він уже знав, що його чекає.
Щойно він відчинив двері, троє друзів миттєво повернули голови в його бік.
— Ну?! — Дерек схрестив руки, дивлячись на нього з підозрою.
— Яка ж була її відповідь? — Ітан відставив чашку чаю.
— Вона відмовилася? Чи ти вже шукаєш квиток у один бік, бо сором повернутися після такого провалу? — Лукас хитро усміхнувся.
Алекс важко зітхнув, але в куточках його губ з’явилася усмішка.
— Вона погодилася.
— Ооо, ну все! — Дерек театрально плеснув у долоні. — Ви чуєте це?! Вона погодилася!
— Чудово, — Ітан кивнув. — Але це означає, що тепер ти остаточно приречений.
— На що? — скептично запитав Алекс.
— На весільні допити від рідних, — пояснив Лукас. — Дивись, твоя мама запитає: «А це серйозно?»
— Мія одразу почне знайомити Ханну з усіма родичами й дивитися, як вона впорається з натиском, — підхопив Дерек.
— А твій брат, напевно, подивиться на неї так, ніби оцінює твоє рішення на серйозність, — додав Ітан.
— А ще всі бабусі та тітки будуть дивитися на вас і казати «Ой, які молоді, які гарні…», — Лукас зробив жіночий голос.
Алекс закотив очі.
— Ви мені дуже допомагаєте, хлопці, дякую.
— Завжди раді! — Дерек підморгнув.
— А якщо серйозно, — Ітан підняв голову, — ти справді готовий?
Алекс на секунду замислився.
— Так.
Він не сумнівався в цьому. Так, у нього були хвилювання, так, знайомство Ханни з його родиною було великим кроком, але він знав, що це правильно.
— Ну що ж, — Дерек театрально поклав руку йому на плече, — тоді залишилося тільки одне…
— Що?
— Офіційне прощання.
— Ви що, мене проводжаєте, як в армію?
— Майже. Тільки з більшим ризиком для психіки, — засміявся Лукас.
Алекс лише похитав головою, розуміючи, що ці жарти — їхній спосіб показати підтримку.
Він востаннє перевірив речі й відчув, як хвилювання змішалося з приємним передчуттям.
Попереду було щось важливе. І він був до цього готовий.
Поки Алекс розповідав друзям про поїздку, Ханна увійшла до кімнати, грюкнувши дверима, й одразу ж впала на диван, притиснувши руки до грудей.
— Дівчата! — її голос лунав так, ніби вона щойно виграла в лотерею, але водночас не знала, що з цим робити.
Крісті, яка саме перегортала сторінки журналу, підняла на неї здивований погляд.
— Ого, які емоції! Що сталося?
— Тільки не кажи, що ти виграла безкоштовну каву на місяць у вашій кав’ярні, — підколола Хелен, не відриваючись від фарбування нігтів.
— Алекс хоче познайомити мене зі своєю родиною!
Мить тиші.
— ЩО?! — Крісті ледь не впустила журнал.
— Оце так поворот, — Хелен підняла брови й усміхнулася. — І що ж це означає?
— Це означає, що я їду з ним на весілля його сестри! — Ханна піднялася на лікті, а потім різко сіла, махаючи руками. — Ви розумієте? Це ж… це…
— Це офіційне визнання тебе його дівчиною перед сім’єю, — догадливо закінчила Крісті.
— Це перехід на новий рівень, — Хелен грайливо підморгнула.
— Це… — Ханна завмерла й провела руками по обличчю. — Це прекрасно! Але одночасно так страшно!
— Чому страшно? — Крісті нахилилася ближче.
— Ну, бо це його родина! А раптом я їм не сподобаюся? А якщо його мама уявляла для нього когось іншого? А якщо я скажу щось не те?
— А якщо на весіллі ти випадково перекинеш весільний торт? — додала Хелен, ледве стримуючи сміх.
— О Боже! — Ханна схопилася за голову.
— Гаразд, заспокойся, я жартую! — засміялася Хелен.
Крісті взяла її за руки.
— Ханно, Алекс тебе любить. Якщо ти важлива для нього, значить, будеш важлива і для його родини.
— До того ж, — додала Хелен, — ти ж чарівна. Як тобі можуть не зрадіти?
Ханна видихнула, але на губах уже з’явилася усмішка.
— Ви праві.
— Звісно! — Крісті підморгнула. — А тепер інше важливе питання…
— Яке?
— Що ти одягнеш?!
Ханна розсміялася, а Хелен уже потягнула її до шафи, жваво обговорюючи варіанти.
Так, хвилювання нікуди не зникло.
Але тепер у ньому було більше радості, ніж страху.
Два дні пролетіли швидко. Алекс встиг вислухати ще десятки жартів від друзів, Ханна провела кілька годин перед дзеркалом, вибираючи, що вдягнути на знайомство з його родиною, а Крісті й Хелен не переставали повторювати, що вона хвилюється даремно.
І ось вони вже сиділи в автобусі, що мчав їх назустріч новому етапу в житті.
Ханна дивилася у вікно, спостерігаючи, як місто поступово віддаляється, змінюючись на широкі поля й лісові насадження. Алекс же сидів поруч, закинувши руку на спинку її сидіння, і посміхався, ніби читаючи її думки.
— Щось ти підозріло мовчазна, — він злегка нахилився ближче.
— Просто думаю, — відповіла вона, не відводячи погляду від дороги.
— Якщо ти зараз прокручуєш у голові можливі сценарії нашої зустрічі з мамою, то даремно.
— Ой, та ні, — вона повернулася до нього. — Я просто складаю список того, що може піти не так.
Алекс засміявся.
— І який він у тебе зараз за розміром?
— Ну, десь сторінок двадцять, — вона підняла брови.
— Ага, значить, скорочуємо до нуля, — він обережно взяв її руку у свою. — Ти неймовірна.
— А якщо…
— Ніяких “якщо”. Просто насолоджуйся дорогою.
— Добре, тоді інше питання, — вона сіла зручніше й хитро посміхнулася. — А твій брат дуже суворий?
— Скотт? О, він спеціально буде робити вигляд, що оцінює тебе, як на суді, — Алекс підняв брови.
— Ой, чудово! — саркастично вигукнула вона.
— Не хвилюйся, як тільки він зрозуміє, що ти не боїшся його серйозного погляду, він здасться.
— А якщо я не витримаю й запитаю, чи це конкурс на “Міс майбутня невістка року”?
— Тоді ти точно переможеш!
Вони обоє засміялися.
Ханна поклала голову йому на плече.
— Знаєш… А тут непогано.
— Що саме?
— Дорога, ти, відчуття, що щось змінюється, — вона заплющила очі.
Алекс поцілував її в маківку.
— Все змінюється. Але головне, що ми змінюємося разом.
Вона усміхнулася, не відкриваючи очей, і просто насолоджувалася моментом.
Поїздка обіцяла бути довгою.
Але їм обом це зовсім не заважало.
Автобус плавно звернув з траси на меншу дорогу, і перед очима почали відкриватися знайомі для Алекса краєвиди. Поля, густі ліси, а потім і перші будинки села. Він усміхнувся, вдихаючи знайомий запах свіжого повітря, змішаного з ароматом дерев і свіжоскошеної трави.
Ханна, яка до цього задрімала в нього на плечі, підняла голову, розгублено кліпнула очима, а потім визирнула у вікно.
— Ми вже тут?
— Так, — Алекс усміхнувся, — ласкаво просимо до мого дитинства.
Вона з цікавістю розглядала маленькі хатинки з червоними дахами, садки, що рясніли яблунями, й вузькі вулички, якими бігали діти.
— Ого… Так тихо й спокійно, — сказала вона, вдивляючись у пейзаж.
— Саме так. А ще тут кожен знає кожного, тому будь готова до того, що через п’ять хвилин уже все село знатиме, що я приїхав не сам, — Алекс підморгнув.
— Ой, тепер мені страшно, — засміялася Ханна.
Автобус під’їхав до невеличкої зупинки. Вони взяли свої сумки й вийшли. Сонце повільно хилиться до заходу, і золотаве світло падає на дорогу, роблячи все навколо теплим і затишним.
— Ну що ж, — Алекс озирнувся навколо, — раз ми тут, варто провести тобі невеличку екскурсію.
Він узяв її за руку й повів уперед.
— Бачиш он той пагорб?
— Ага.
— Там ми з друзями будували халабуди й грали у “втечу з острова”.
— І хто найчастіше програвав?
— Ітан. Він постійно плутав правила.
— О, то це історія про твою банду дитинства?
— Саме так, — Алекс кивнув. — А он там, за тією фермою, є озеро. Ми з хлопцями іноді йшли туди рибалити.
— О, я знаю цю історію, — засміялася Ханна. — Ви ловили рибу й зустріли…
— Кумедного звіра, — Алекс скривився. — Давай не згадувати.
— Ні, давай! — вона глянула на нього з хитрою усмішкою.
— Ні.
— Ну будь ласка!
— Ох, гаразд, якось розповім ще раз.
Вони повільно йшли дорогою, і Алекс показував їй місця, де колись ганяв м’яча, де вперше з друзями катався на велосипеді, де їли морозиво біля магазину, доки не починали мерзнути руки.
— А ось тут… — він зупинився біля великого дуба. — Тут ми з хлопцями вирізали свої ініціали.
Ханна нахилилася ближче й побачила старі, трохи потемнілі від часу літери.
— Ого… «А, Д, І» — Алекс, Дерек, Ітан?
— Ага. Це було дуже серйозно для нас у ті роки.
— А тепер?
— Тепер ми просто посміхаємося, дивлячись на це.
Ханна подивилася на нього.
— У тебе було чудове дитинство.
— І зараз не гірше, — Алекс злегка стиснув її руку.
Вони ще трохи йшли мовчки, просто насолоджуючись моментом, а потім перед ними з’явився знайомий двір.
— Ну ось ми й вдома, — Алекс зупинився перед хвірткою, відчуваючи, як серце починає битися трохи швидше.
— Готовий? — тихо запитала Ханна.
— А ти?
Вона усміхнулася й ледь помітно кивнула.
— Тоді ходімо, — сказав він, відкриваючи хвіртку.
Алекс і Ханна увійшли у двір, і хоча над селом вже повільно опускалися сутінки, атмосфера тут була теплою й затишною. Його серце калатало
трохи швидше, ніж зазвичай, але коли він відчув легке стиснення пальців Ханни, хвилювання трохи відступило.
Двері різко відчинилися, і на порозі з’явилася Мія.
— Ну нарешті! — її очі засяяли, коли вона побачила брата.
Вона навіть не дала Алексу часу щось сказати, одразу ж притиснувши його до себе в обіймах.
— Ну привіт, братику, — вона трохи відсторонилася й уважно глянула на нього. — Ти виглядаєш… по-іншому.
— У хорошому сенсі? — Алекс підняв брову.
— О, ще й який хороший. І думаю, що знаю, чия це заслуга, — вона перевела погляд на Ханну.
Ханна тільки відкрила рот, щоб щось сказати, але Мія її випередила — замість того, щоб потиснути руку, вона просто обійняла її.
— Я так чекала, коли нарешті побачу тебе вживу!
— Чекали? — Ханна здивувалася.
— О, повір, як тільки Алекс сказав, що приїде не сам, я вже знала, що ти для нього особлива, — Мія підморгнула.
— Міє! — Алекс простогнав.
— Що? Кажу, як є.
— Тобто ти тут головна у вітальному комітеті? — пролунав глибокий голос.
Алекс повернув голову й побачив Скотта, який стояв, схрестивши руки на грудях.
— Отже, ти та сама Ханна?
— Саме так, — вона не відвела погляду, хоча серце від хвилювання стукотіло трохи швидше.
Скотт глянув на Алекса, потім знову на неї.
— Хм.
— Хм? — перепитала вона.
— Просто перевіряю, чи ти така, як він описував.
— І?
Мія затамувала подих.
— Думаю, Алекс цього разу не помилився, — нарешті сказав він.
— О, це комплімент, — пробурмотів Алекс, закочуючи очі.
Ханна полегшено видихнула, а Мія тихенько шепнула їй:
— О, ти його підкорила.
Але напруга знову повернулася, коли з дому пролунав голос:
— Ви плануєте стояти там весь вечір?
Алекс миттєво впізнав його й відчув, як у нього піднялася температура.
— Мамо…
Жінка стояла у дверях, склавши руки на грудях. Її погляд одразу ж ковзнув до Ханни, оцінюючи її уважним, але не холодним поглядом.
Ханна проковтнула клубок у горлі, набравшись сміливості.
— Доброго вечора, — вона зробила крок вперед і простягнула руку. — Я Ханна.
Мама Алекса спочатку на неї подивилася, а потім, замість того щоб просто потиснути руку, м’яко взяла її в свої долоні.
— Ханно, ти красуня, — сказала вона з легкою усмішкою. — Алекс зробив правильний вибір.
Ханна застигла, не знаючи, як правильно відреагувати, але відчула, як у грудях розлилося тепло.
Алекс теж здивувався, але водночас відчув полегшення.
— Ну що ж, досить стояти, ходімо до столу, — мама жестом запросила їх усередину.
Ханна кинула швидкий погляд на Алекса, і він ледь помітно усміхнувся.
Здається, все йшло краще, ніж вони очікували.
У будинку було тепло й затишно, запах домашньої випічки й спецій наповнював простір, створюючи атмосферу справжнього сімейного свята.
Алекс і Ханна сіли за великий дерев’яний стіл разом із родиною. Біля них вмостилася Мія, навпроти — Скотт, а поруч — кілька інших родичів, включаючи їхню тітку Мері, яка славилася своєю допитливістю.
— Ну що ж, — мама Алекса поставила на стіл миску зі свіжим хлібом, — сподіваюся, ти голодна, Ханно?
— О, так! — усміхнулася вона. — Все виглядає просто чудово.
— У нас неможливо залишитися голодним, — хмикнув Скотт.
— Особливо, якщо тітка Мері вирішила, що ти надто худа і треба тебе нагодувати, — додала Мія.
— Так, так! — втрутилася тітка Мері, оцінююче поглянувши на Ханну. — Дітонько, ти ж добре їси, правда?
— Ем… так, я люблю домашню їжу, — відповіла Ханна, трохи розгубившись.
— Ну, це добре, бо Алекс теж любить, — втрутилася ще одна тітка. — Ти ж готуєш, правда?
Алекс поморщився.
— Тітко…
— Що? Я просто питаю!
— Ну, я не шеф-кухар, але дещо вмію, — Ханна підняла підборіддя, не даючи себе збентежити.
— Дещо? — підняв брову Скотт.
— Вона готує чудові млинці, — поспішив втрутитися Алекс.
— О, ну тоді завтра сніданок за нею, — пожартувала Мія.
— Не бійся, у нас є план “Б”, — тихо прошепотіла мама Алекса, підморгнувши Ханні.
Усі засміялися, і напруга, яку Ханна ще відчувала, почала поступово зникати.
Під час вечері розмови не вщухали. Мія згадувала дитячі історії про Алекса, від яких він лише закочував очі, а тітка Мері весь час натякала, що “такі гарні молоді люди не мають затягувати з весіллям”.
— Ну, ми ж усі розуміємо, до чого все йде? — промовила вона, грайливо поглядаючи на Алекса й Ханну.
— До того, що ви нас усіх засоромите, якщо не зміните тему, — швидко відповів Алекс.
— А чому? Весілля — це чудово! — вигукнула інша родичка.
— Дякую за підтримку, — прошепотіла Ханна, стискаючи руку Алекса під столом.
— Тримайся, вони ще навіть не почали, — відповів він, ледь стримуючи сміх.
Але попри всі жарти й легкі підколи, Ханна відчувала — ця сім’я її приймає.
Коли всі вже доїдали, мама Алекса глянула на Ханну й м’яко сказала:
— Давай підемо зробимо чай, трохи відпочинеш від розпитувань.
— О, було б чудово, — усміхнулася Ханна, хоча всередині знову відчула легке хвилювання.
На кухні було затишно й тепло. М’яке світло лампи лягало на дерев’яний стіл, а повітря було наповнене запахом чаю з корицею. Ханна сіла на стілець, дивлячись, як мама Алекса спокійно заварює чай, не поспішаючи й ніби обдумуючи щось у своїх думках.
— Я знаю, що така зустріч — це завжди хвилююче, — нарешті сказала жінка, не відводячи погляду від чашок. — Нова сім’я, нове середовище… Це завжди виклик.
Ханна нервово стиснула пальці.
— Я дуже хотіла, щоб все пройшло добре.
— І воно пройшло, — мама Алекса нарешті глянула на неї. — Я бачила, як ти хвилювалася, але ти поводилася гідно.
— Дякую, — Ханна зітхнула з полегшенням.
Жінка поставила перед нею чашку чаю й сама сіла навпроти. Кілька секунд вона просто дивилася на Ханну, а потім сказала:
— Я давно не бачила Алекса таким щасливим.
Ханна здивовано підняла голову.
— Справді?
— Так, — вона злегка усміхнулася, але її очі стали задумливими. — Алекс завжди був сильним, добрим, але водночас дуже чутливим.
Вона зробила ковток чаю й продовжила:
— Думаю, ти знаєш, що він дуже важко пережив втрату батька.
Ханна кивнула.
— Він розповідав мені… Але, якщо чесно, не надто багато.
Мама Алекса ледь помітно зітхнула, опускаючи погляд.
— Це була складна втрата для всіх нас. Але найбільше вона вплинула на нього. Він тоді ще був підлітком, і хоча намагався триматися, я бачила, як він мучився всередині.
Ханна слухала уважно, намагаючись не перебивати.
— Він не дозволяв собі плакати при мені чи перед братом і сестрою. Але я знала, що ночами він сидів біля вікна й просто мовчав, — жінка провела рукою по чашці. — Він змінився. Дорослішав занадто швидко, бо відчував, що тепер має стати опорою для мене, для Мії, для Скотта.
Ханна відчула, як серце боляче стиснулося.
— Мені так шкода…
— Мені теж. Але знаєш, що було найважливішим у всьому цьому?
Ханна похитала головою.
— Він не зламався.
Жінка підняла на неї погляд, у якому була гордість і ніжність.
— Він продовжував жити. Навчився знаходити радість у простих речах. І він виріс у сильного чоловіка.
Ханна кивнула, і раптом сказала тихо, майже пошепки:
— Я люблю його.
Мама Алекса дивилася на неї кілька секунд, а потім легка усмішка з’явилася на її губах.
— Я це бачу.
Вона простягнула руку й м’яко накрила долоню Ханни своєю.
— І я бачу, що він любить тебе.
Ханна на секунду затримала подих, відчуваючи, як тепло розливається в грудях.
— Дякую, — сказала вона щиро.
— Нема за що, — мама усміхнулася. — Головне, завжди пам’ятай, що для нього важливо відчувати підтримку.
Ханна кивнула, і в цей момент вона відчула — цей вечір став для неї чимось більше, ніж просто знайомство.
Після вечері, коли шумні розмови за столом почали стихати, а родичі розходилися хто куди — хтось допомагав прибирати зі столу, хтось ще щось жваво обговорював у вітальні, — Алекс і Ханна тихо вийшли на подвір’я.
Ніч огортала село м’якою тишею. Лише легкий вітерець колихав листя на деревах, а десь у полі перегукувалися цвіркуни. Повітря було прохолодним, насиченим ароматом свіжої трави й теплої землі після довгого дня.
Вони зупинилися біля старої дерев’яної лавки під грушею, яку Алекс ще в дитинстві використовував як сховок.
— Тут завжди так тихо? — прошепотіла Ханна, дивлячись на нього.
— Уночі — завжди, — Алекс провів поглядом по знайомих силуетах будинків. — Колись ця тиша лякала мене.
Вона уважно глянула на нього.
— Коли ти втратив батька?
Він не одразу відповів.
— Так… — його голос став тихішим. — Уперше після того я вийшов на вулицю, і ця тиша була оглушливою. Ніби світ зупинився, а я залишився в ньому один.
Ханна дивилася на нього з болем у очах.
— Мені так шкода…
— Не треба, — Алекс усміхнувся краєчком губ. — Мені знадобилося багато часу, щоб це прийняти. Але я навчився жити далі.
Вона підійшла ближче й доторкнулася до його руки.
— Я хочу, щоб ти знав… ти не один.
Алекс перевів на неї погляд, і в її очах побачив той самий теплий, рідний блиск, який він так полюбив.
— Я завжди буду поруч, у будь-які моменти. Добрі, складні, болючі… Я завжди буду твоєю підтримкою.
Він не знайшов слів, щоб відповісти. Просто м’яко обійняв її, відчуваючи її тепло й те, як вона щиро тримає його міцно, ніби хоче розділити з ним кожен біль.
— Дякую, — прошепотів він біля її вуха.
Ханна відкинула голову назад, глянувши на нього.
— Просто запам’ятай це, добре?
Алекс усміхнувся й провів пальцями по її щоці.
— Запам’ятаю.
Вона відповіла йому поглядом, у якому було стільки ніжності, що він більше не міг чекати. Алекс нахилився й поцілував її — глибоко, ніжно, так, ніби хотів передати їй усе, що відчував у цей момент.
Ханна відповіла, запустивши пальці в його волосся, ще ближче притискаючись до нього.
Навколо була нічна тиша, далекі вогники села, легкий вітерець… Але для них у цю мить існував лише цей поцілунок.
Коли вони відірвалися один від одного, Ханна м’яко посміхнулася.
— Ходімо всередину?
— Ще хвилинку, — Алекс не відпустив її, а просто обійняв, вперше за довгий час відчуваючи абсолютний спокій.
Вони стояли так ще кілька хвилин під зоряним небом, просто насолоджуючись теплом і відчуттям того, що вони поруч. І цього було достатньо.
Ранкове сонце лише почало пробиватися крізь легку серпанкову завісу, коли Алекс прокинувся. У будинку вже панувала метушня — у коридорах лунав сміх, хтось поспіхом розмовляв телефоном, а на кухні аромат свіжої випічки змішувався з нотками кави та спецій.
Алекс провів рукою по обличчю, ще не до кінця усвідомлюючи, що цей день нарешті настав. Він почув, як Мія метушливо пробігла коридором, щось вигукуючи мамі, і зрозумів — настав передвесільний хаос.
— Алекс, вставай, ти ж не хочеш запізнитися на весілля! — гукнув Скотт, просовуючи голову в двері.
— Ти поводишся так, ніби я наречений, — Алекс закотив очі, встаючи з ліжка.
— Ну, дивлячись на те, як ти дивишся на Ханну, цей день не за горами, — підколов брат і зник у коридорі.
Алекс лише похитав головою й узяв телефон. На екрані висвітилося повідомлення від Ханни:
“Добрий ранок, мій герой. Сподіваюся, ти добре спав, бо сьогодні доведеться витримати натиск родичів. До зустрічі ”
Алекс усміхнувся.
Тим часом у сусідньому будинку, де зупинилася Ханна, атмосфера була не менш хвилюючою. Вона стояла перед дзеркалом, намагаючись приборкати хвилювання, поки всі інші метушилися поруч.
— Сонечко, ти виглядаєш неймовірно! —тітка Мері захоплено оглянула її. — Алекс знепритомніє, коли тебе побачить.
— Ви думаєте? — Ханна нервово поправила пасмо волосся.
— О, я навіть у цьому не сумніваюся, — підморгнула тітка Мері.
Ханна вдихнула глибше, намагаючись заспокоїти серце, яке билося сильніше, ніж вона очікувала.
На іншому кінці будинку панувала зовсім інша атмосфера.
У кімнаті Мії стояло велике дзеркало, перед яким вона сиділа, поки мама поправляла останні деталі її зачіски. Світло м’яко падало на біле весільне плаття, яке висіло на вішаку поруч, і створювало ефект справжньої казки.
— Боже, не віриться, що цей день настав, — зітхнула Мія, дивлячись на своє відображення.
— Ти виглядаєш приголомшливо, — сказала мама, проводячи пальцями по її волоссю.
— А якщо щось піде не так? — Мія нервово стиснула руки.
— Все буде чудово. І навіть якщо щось піде не за планом, ти цього не помітиш, бо будеш щаслива.
Мія усміхнулася й перевела погляд на весільне плаття.
— Я навіть не вірю, що це моє.
Плаття було витонченим і ніжним, прикрашене мереживними деталями, які спадали хвилями. Легкий блиск камінчиків відбивав світло, створюючи ефект справжньої магії.
— Це найкраще плаття, яке я коли-небудь бачила, — зізналася вона, торкаючись тканини.
— Бо воно твоє, — сказала мама з ніжністю.
Мія зробила глибокий вдих і повільно видихнула.
— Гаразд. Я готова.
І хоча хвилювання нікуди не зникло, у її очах з’явилася впевненість.
Алекс стояв біля арки, прикрашеної білими трояндами, спостерігаючи, як гості збираються у весільному саду. Повітря було наповнене ароматом свіжих квітів і легким хвилюванням, що витало між людьми.
Його серце раптом застукало швидше, коли він побачив знайому фігуру, що виходила з дому.
Ханна.
Вона повільно йшла по доріжці, сонячні промені грали у хвилях її волосся, а світле елегантне плаття ідеально підкреслювало її фігуру. Легка усмішка торкалася її губ, а в очах відбивалося щось тепле й рідне.
Алекс завмер на кілька секунд, не в силах відвести погляд.
Ханна помітила його погляд і, трохи опустивши очі, підійшла ближче.
— Я правильно розумію, що ти розглядаєш мене вже хвилину?
Алекс усміхнувся, але його голос звучав трохи хрипло:
— Можливо, але хіба можна інакше?
Ханна ледь помітно зашарілася, але зробила вигляд, що не звертає на це уваги.
— Ти теж виглядаєш непогано, — вона провела пальцями по лацкану його піджака.
— Непогано? — Алекс підняв брови. — Це все, на що я заслуговую після всіх зусиль?
— Добре… Дуже добре, — вона усміхнулася, піднімаючи погляд.
Їхня тиха, майже інтимна розмова була раптово перервана знайомим голосом:
— Так, так, все дуже романтично, але у нас тут весілля!
Алекс закотив очі, коли Скотт із хитрою усмішкою підійшов до них.
— Ви ще встигнете надивитися одне на одного, а зараз пора займати свої місця.
Ханна тихо засміялася, а Алекс лише зітхнув.
— Ну що ж, — він простягнув їй руку, — готова?
— Як ніколи, — відповіла вона, поклавши свою долоню в його.
І вони разом зробили крок уперед — у новий, незабутній день.
Садок, у якому мала відбутися церемонія, виглядав, ніби ожив із найкращих романтичних фільмів. Білі тканини елегантно спадали з дерев’яної арки, яку рясно вкривали живі троянди й жасмин. Гірлянди зі світлячками мерехтіли у ще яскравому денному світлі, додаючи чарівності цьому особливому місцю.
Аромат свіжих квітів змішувався із легким вітром, який лагідно колихав гілки дерев. Ряди білих стільців були охайно розставлені на ідеально підстриженій траві, а між ними вели доріжки, всипані пелюстками троянд.
Гості вже зайняли свої місця, і в повітрі витало легке хвилювання. Було чути шепіт, короткі смішки, радісні вигуки, коли хтось помічав знайомих.
Алекс стояв серед гостей, його погляд мимоволі ковзав по всьому цьому дійству, але справжнє хвилювання він відчув, коли поглянув на нареченого. Джек стояв біля арки, нервово перебираючи пальцями манжети піджака. Його очі час від часу бігали в бік будинку, з якого от-от мала з’явитися Мія.
— Він виглядає так, ніби зараз втратить свідомість, — тихо прошепотіла Ханна, нахилившись до Алекса.
— Зате ти виглядаєш так, ніби вже знаєш, як уникнути подібного стану, — підколов він.
Ханна лише ледь помітно усміхнулася, стискаючи його руку.
Мелодія повільно змінилася, і всі миттєво замовкли.
Від будинку повільно крокувала Мія.
Вона була прекрасна. Її весільна сукня, з ніжним мереживом, що спускалося хвилями, здавалася, світилася в променях сонця. Волосся м’якими локонами спадало на плечі, а в очах блищали сльози щастя.
Алекс не зміг стримати усмішки. Його сестра виглядала по-справжньому щасливою.
Джек, побачивши її, зробив глибокий вдих, ніби намагався усвідомити, що ця чарівна жінка справді йде до нього.
Гості зворушено зітхнули, коли Мія ступила на доріжку, всипану пелюстками, тримаючи батьківську каблучку у вигляді підвіски на ланцюжку.
Ця деталь була важливою для всієї родини.
Алекс відчув, як Ханна стиснула його руку ще сильніше, ніби розуміючи, які емоції переповнюють його.
Коли Мія дійшла до арки, її очі блищали від хвилювання, а Джек м’яко взяв її за руку.
— Я чекала цього моменту все життя, — прошепотіла вона, і в її голосі було стільки ніжності, що навіть найстриманіші гості не змогли приховати посмішок.
Священник почав церемонію, і з кожним словом напруга розчинялася, залишаючи місце лише щирому щастю.
— І тепер, — урочисто сказав він, — ви можете сказати свої обітниці.
Джек перехопив подих, на секунду закрив очі, збираючись із думками, а потім глянув на Мію.
— Я люблю тебе більше за все на світі. Ти — мій дім, моє серце, моя душа. Я обіцяю завжди бути поруч, у радощах і труднощах, підтримувати тебе, любити і берегти, скільки б часу нам не було дано.
Очі Мії наповнилися сльозами, коли вона прошепотіла:
— А я обіцяю завжди сміятися з тобою, йти поруч у будь-які моменти життя і любити тебе більше, ніж будь-що інше у цьому світі.
Алекс ковтнув клубок у горлі. Він не був сентиментальним, але цей момент зачепив навіть його.
Коли вони обмінялися обручками, священник усміхнувся.
— Тепер можете поцілувати наречену.
Мія не стала чекати, просто обвила руками шию свого коханого й поцілувала його під схвальні оплески та радісні вигуки гостей.
Алекс подивився на Ханну. Вона теж усміхалася, але в її очах було щось особливе. Щось більше, ніж просто радість за інших.
Її погляд затримався на ньому на мить довше, ніж зазвичай.
— Це було неймовірно, — тихо промовила вона.
— Так, — відповів Алекс, не відводячи від неї очей.
Святкування було у самому розпалі, коли ведучий узяв до рук мікрофон і привернув увагу гостей.
— Дами та панове, настав момент, якого всі чекали! Перший танець наречених!
Гості вибухнули оплесками, а Мія й Джек, тримаючись за руки, вийшли на середину майданчика. Музика почала звучати м’яко й ніжно, а вони, дивлячись лише одне на одного, зробили перші рухи.
Світло гірлянд відбивалося в її сукні, а Джек вів її легко, ніби вони робили це все життя. У кожному русі відчувалася любов, відданість і щастя, яким вони хотіли поділитися з усіма навколо.
— Вони такі прекрасні, — прошепотіла Ханна, спостерігаючи за ними.
Алекс дивився не тільки на Мію, але й на Ханну. Її очі блищали від захоплення, а усмішка була такою ніжною, що він більше не міг чекати.
— Хочеш також? — запитав він, нахиляючись ближче.
Вона здивовано підняла погляд.
— Що?
— Потанцювати зі мною, — Алекс простягнув руку.
Ханна на секунду затримала подих, а потім усміхнулася й поклала свою долоню в його руку.
Коли основний танець завершився, ведучий запросив усіх приєднатися до танцю, і Алекс, не відводячи погляду від Ханни, повів її на середину майданчика.
Він обережно поклав руку їй на талію, а вона поклала свою на його плече, і вони почали рухатися в такт повільній, чарівній мелодії.
Світ довкола ніби розчинився. Було лише м’яке світло ліхтариків, тиха музика і їхнє рівномірне дихання. Алекс вдивлявся в її очі, у яких відбивалися всі ті почуття, які він відчував.
— Знаєш, — прошепотів він, притягуючи її ближче, — я ніколи не думав, що звичайний танець може бути таким важливим.
— Це не просто танець, — відповіла Ханна, її голос був теплим, наповненим ніжністю.
Він нахилився ближче, їхні губи майже торкалися одне одного.
— Тоді що це?
— Це ще одна наша історія, — усміхнулася вона.
І цього разу Алекс не стримався. Він зупинився, щоб подивитися на неї, а потім м’яко нахилився й поцілував її — повільно, глибоко, ніби в цьому поцілунку було все, що він хотів їй сказати.
Навколо них продовжували кружляти пари, сміх гостей лунав у повітрі, але для них цього не існувало. У цю мить вони належали тільки одне одному.
Святкування було гучним і радісним. Гості танцювали, сміялися, піднімали келихи за молодят, і вечір наповнювався теплом та щирістю. Весілля видалося саме таким, яким його уявляли Мія та Джек — родинним, затишним і сповненим любові.
Але серед цього святкового хаосу Алекс і Ханна поступово відійшли трохи вбік, туди, де було тихіше.
Ніч уже накрила село темно-синім покривалом, а зорі світилися яскраво, ніби святкували разом із ними. Ліхтарики на деревах відкидали м’яке світло, що робило цю мить ще більш чарівною.
Алекс провів рукою по потилиці, трохи хвилюючись.
— Важкий день? — запитала Ханна, стиха усміхаючись.
— Не важкий, але емоційний, — він глянув на неї. — Я радий, що ти була поруч.
Вона м’яко доторкнулася до його руки.
— Я завжди буду поруч.
Алекс вдихнув глибше, ніби зважуючись на щось важливе.
— Ханно… — його голос був теплим, але серйозним.
— Так? — вона трохи нахилила голову, чекаючи продовження.
Він узяв її руки в свої й глибоко вдивився в її очі.
— Це був не просто день весілля Мії. Це був день, коли я ще раз зрозумів, що не уявляю свого життя без тебе.
Ханна затримала подих.
— Я хочу, щоб кожен наш день був таким — разом. Щоб ми мали свої традиції, свої моменти, свої свята.
Вона дивилася на нього, і в її очах відбивалася вся глибина почуттів, які вона відчувала в цей момент.
Алекс усміхнувся і прошепотів:
— Ханно, я кохаю тебе.
Її губи розкрилися, ніби вона хотіла щось сказати, але він не дав їй шансу — нахилився й ніжно, глибоко поцілував її.
Цей поцілунок був іншим — не просто пристрасним чи романтичним. У ньому було щось більше. Обіцянка. Впевненість. Кохання.
Коли вони повільно відірвалися один від одного, Ханна торкнулася його обличчя, м’яко усміхаючись.
— І я кохаю тебе.
Алекс відчув, як усередині розливається спокій, якого він не відчував ніколи раніше.
Будинок уже затих після гучного святкування. Лише подекуди світилися вікна, а на подвір’ї миготіли останні ліхтарики, відкидаючи м’які відблиски на стіни. Алекс і Ханна повільно піднімалися сходами до його кімнати, тримаючись за руки.
Двері зачинилися, і між ними зависла тиша — але не напружена, а наповнена очікуванням.
Алекс стояв перед нею, уважно вдивляючись у її обличчя, ніби намагаючись запам’ятати кожну деталь.
— Ханно… — його голос був хрипким.
Вона не відповіла словами — лише зробила крок ближче, піднялася навшпиньки й поцілувала його. Її губи були м’якими, теплими, і Алекс одразу відповів їй, поглиблюючи поцілунок. Його руки повільно ковзнули вниз її спини, стискаючи її ближче.
Їхній одяг повільно зникав, падаючи на підлогу. Алекс провів пальцями по лінії її плечей, його дотики були водночас легкими й твердими, ніби він намагався вивчити кожен її вигин.
Вона знову поцілувала його, але цього разу сміливіше, притискаючись до нього всім тілом. Її гаряче дихання обпікало його шкіру, викликаючи неконтрольовану хвилю бажання.
Алекс підхопив її на руки й обережно опустив на ліжко. Їхні тіла злилися в один ритм, у кожному русі було не просто бажання, а щось більше — відданість, довіра, кохання.
Ханна зімкнула пальці на його спині, її губи знаходили кожен новий дотик, кожне його слово, що розчинялося між ними.
Коли вони нарешті зупинилися, лежачи поряд, Алекс провів рукою по її щоці й ніжно поцілував у лоб.
— Я кохаю тебе, — прошепотів він, вдивляючись у її очі.
Ханна усміхнулася й притиснулася до нього.
— І я тебе.
Вони заснули в обіймах одне одного, знаючи, що після цього нічого не буде, як раніше. Але їх це не лякало. Бо тепер вони належали одне одному повністю.
Ранкове сонце вже заглядало у вікно, кидаючи м’які золотаві промені на кімнату. Повітря було наповнене тишею, порушуваною лише легким шумом вітру за вікном.
Алекс прокинувся першим. Його рука все ще лежала на тонкій талії Ханни, яка мирно спала, закутавшись у ковдру. Він усміхнувся, спостерігаючи, як її груди рівномірно здіймаються і опускаються під диханням.
Вчорашній вечір усе ще віддавався приємним теплом у його тілі. Він ніколи не думав, що близькість з коханою людиною може бути настільки особливою, наповненою не лише пристрастю, а й глибокими почуттями.
Ханна трохи поворухнулася, її пальці несвідомо ковзнули по його руці, що обіймала її. Алекс нахилився і легко поцілував її у плече.
— Таке пробудження мені подобається, — її голос ще був сонний, але з нотками усмішки.
— Я можу зробити його традицією, — прошепотів він їй у волосся.
Ханна нарешті відкрила очі й зустріла його погляд.
— Тоді ти більше ніколи не будеш висипатися, — вона грайливо торкнулася його носа.
Алекс легенько вкусив її за пальчик.
— Це ризик, на який я готовий піти.
Вона засміялася, але згодом її обличчя стало серйознішим.
— Вчора… це було особливим для мене, — тихо сказала вона, погладжуючи його плече.
— І для мене теж, — Алекс провів пальцями по її щоці. — Нічого не змінилося. Я лише став ще більш упевненим, що ти — моя.
Ханна усміхнулася і м’яко притулилася до нього.
— Думаю, це найкращий ранок у моєму житті.
— А ще він міг би бути довшим, якби не…
Раптово в коридорі почулися голоси, а потім пролунав гучний стукіт у двері.
— Алекс! Ханна! Якщо ви вже прокинулися, вас чекає сніданок! — голос Скотта був надто веселим, аж надто натяковим.
Вони здивовано переглянулися.
— Ох, ні… — простогнала Ханна, закриваючи обличчя руками.
Алекс тільки розсміявся.
— Вставай, кохана. Схоже, нас уже чекають із нетерпінням.
Алекс і Ханна спустилися вниз, тримаючись за руки. У повітрі витав аромат свіжозвареної кави, млинців і ще чогось смачного, що готувала мама.
Як тільки вони з’явилися в дверях, усі присутні — мама, Скотт, Мія з Джеком і кілька інших родичів — одночасно повернули голови в їхній бік.
— Ось і наші сплюхи! — голосно вигукнув Скотт, склавши руки на грудях.
Алекс тільки закотив очі, а Ханна помітно зашарілася.
— Ми не спали так довго… — спробувала виправдатися вона.
— Ой, звичайно, — Скотт підморгнув. — Усі ми розуміємо, як весілля може вимотати… навіть тих, хто не був нареченим.
Алекс штовхнув його ліктем, але той лише розсміявся.
— Про що балачка? — запитала Мія, наливши собі кави.
— Та так, Скотт просто… — почав Алекс, але брат не дав йому договорити.
— Просто кажу, що ніч була довга, і відпочинок усім потрібен!
Мія глянула на Ханну, яка ще більше почервоніла, і з хитрою усмішкою додала:
— Сподіваюся, Алекс про тебе добре подбав?
Ханна зробила вигляд, що занадто зацікавилася чашкою чаю, а Алекс важко зітхнув.
— Ви всі змовилися, так?
— Ой, ну чого ти? Це ж сімейна підтримка! — засміялася Мія.
Мама лише усміхнулася й поставила перед ними тарілку з млинцями.
— Добре, не дражніть дітей, — лагідно сказала вона, але в її очах також блимав веселий вогник. — Сідайте, їжте.
Алекс із Ханною перезирнулися й, ледь стримуючи сміх, сіли за стіл.
Ханна тихенько прошепотіла йому:
— Думаю, тепер мені варто звикати до твоєї родини…
— О так, — Алекс узяв її за руку під столом. — Але вони тебе вже прийняли. І я теж. Назавжди.
Вона усміхнулася й, не роздумуючи, поцілувала його в щоку.
Після сніданку Алекс і Ханна почали збирати речі. Атмосфера в будинку була трохи сумною — після всіх емоційних моментів весілля настав час повертатися в місто.
Ханна востаннє оглянула затишний двір, де ще залишалися весільні декорації. Тут було так добре, тепло, майже по-домашньому.
— Ви ж приїдете ще, так? — запитала Мія, обіймаючи брата.
— Звісно, ми ж не назавжди прощаємося, — посміхнувся Алекс.
Але ось коли підійшла мама, у горлі відразу утворився клубок. Вона обійняла Алекса міцно, як у дитинстві, коли він збирався кудись далеко.
— Бережи себе, сину, — її голос був ніжним, але в очах вже блищали сльози.
Алекс стиснув губи, відчуваючи, як його серце стискається.
— Мам, усе добре… Я завжди тут, навіть якщо не поруч, — він провів рукою по її плечу, намагаючись заспокоїти.
Мама повернулася до Ханни й, не кажучи ні слова, просто притиснула її до себе.
— Дякую, що любиш мого хлопчика, — прошепотіла вона.
Ханна міцніше стиснула обійми, відчуваючи, як на очах з’являються сльози.
— Я його ніколи не залишу, — тихо відповіла вона.
Алексу довелося кілька разів глибоко вдихнути, щоб приховати емоції. Він не звик бачити маму такою — одночасно щасливою і трохи сумною.
Коли вони вже сідали в автобус, мама востаннє махнула рукою й усміхнулася крізь сльози.
— Повертайтеся швидше… Дім завжди чекатиме на вас.
Алекс кивнув, і автобус повільно рушив.
Ханна поклала голову йому на плече, а він поцілував її в маківку.
— Ти плачеш? — запитала вона з легкою усмішкою, хоча її очі теж блищали.
— Ні, це просто пилюка, — пробурмотів він, і вона тихо засміялася.
І хоча вони від’їжджали, Алекс знав — він завжди повертатиметься туди, де на нього чекатимуть.
Коли вони вийшли з вокзалу, місто зустріло їх звичним гомоном. Автомобілі мчали вулицями, люди поспішали у своїх справах, і хоча Алекс був тут уже не перший рік, після кількох днів у селі все це здавалося ще шумнішим.
— Ну ось ми й вдома, — Ханна видихнула, злегка поправляючи сумку на плечі.
— Якщо це можна назвати домом, — Алекс розтягнув губи в легкій усмішці. — Але, знаєш, після села тут справді відчувається зовсім інший темп.
— Ідеальне місце, щоб випити кави, — жартома сказала вона, штовхнувши його плечем.
— Ти читаєш мої думки.
Вони звернули у невелику кав’ярню неподалік, яка зустріла їх ароматом свіжозвареної кави та легким джазом у динаміках.
Алекс узяв собі американо, а Ханна — капучино з корицею. Вони сіли за столик біля вікна, дивлячись, як вечір поступово огортає місто.
— Ти взагалі очікувала, що це весілля буде таким? — запитав Алекс, зробивши ковток.
— Ні, — чесно відповіла вона, усміхаючись. — Це було краще. Тепліше. Ти мав рацію, твоя родина — це щось неймовірне.
Алекс нахилив голову, розглядаючи її.
— Ти теж тепер частина цього всього, знаєш?
Ханна ковзнула пальцями по чашці, опускаючи погляд.
— Я це відчула.
Він потягнувся і легко стиснув її руку.
— Тоді тобі доведеться звикнути, що тепер ти не просто моя дівчина. Ти “та сама, про яку всі говоритимуть за сімейним столом”.
— Уже говорять, — вона засміялася.
— О, ти ще не знаєш, що буде на наступному сімейному зборі, — Алекс підморгнув.
Вони обмінялися поглядами, повними тепла та розуміння. Відчуття, що все йде правильною дорогою, тільки посилювалося.
— Тобі потрібно в гуртожиток? — запитала Ханна, допиваючи каву.
— Так, хлопці, мабуть, уже з ніг збилися, думаючи, де я пропав.
— Що ж, тоді їдь. Але… — вона легенько торкнулася його руки, — як тільки будеш вільний, подзвони мені.
— Подзвоню, — Алекс усміхнувся. — Ти ж знаєш, я вже не можу без тебе.
Ханна нічого не відповіла, лише поцілувала його в щоку.
— Їдь. Я теж трохи відпочину.
Він ще раз глянув на неї, ніби намагався запам’ятати цей момент, а потім підвівся.
— Побачимось увечері.
Як тільки Алекс зайшов у свою кімнату, його зустріли три пари допитливих очей.
— О, дивіться, кого до нас занесло! — Дерек голосно грюкнув руками по колінах.
— Ми думали, ти там залишився жити, — підхопив Лукас, схрестивши руки на грудях.
Ітан сидів за столом і хитро посміхався.
— То що, які враження? — запитав він.
Алекс кинув сумку біля ліжка й тільки хмикнув.
— Весілля було класним.
— Весілля? — Дерек прищурився. — А як щодо особистих моментів?
Лукас подався вперед, ніби очікуючи найцікавішої частини.
— Як вам сказати… — Алекс усміхнувся так, що всі троє одразу загуділи.
— Ого-го, я впізнаю цей погляд! — вигукнув Дерек.
— Хлопці, він закоханий по самі вуха, — Ітан театрально зітхнув.
— Вітаю, друже, ти офіційно наш перший одружений чоловік, навіть без весілля! — Лукас ляснув його по плечу.
— Ви всі — ідіоти, — Алекс сміявся, стягуючи куртку.
— І все ж, це найщасливіший ідіот у цій кімнаті, — підсумував Дерек.
Алекс тільки похитав головою. Він знав, що хлопці завжди будуть жартувати, але цього разу він не міг заперечувати.
Бо вони мали рацію.
Алекс лежав на ліжку, втупившись у стелю, але думки його були далеко. Останні дні перевернули все його життя. Він дивився, як Ханна сміється разом із його родиною. Відчував її руку у своїй, коли вони кружляли в танці. Спостерігав, як вона засинала поряд, довірливо ховаючись у його обіймах.
І тоді він зрозумів.
Він не хоче жити без неї.
Ця думка була настільки очевидною, що він навіть здивувався, чому не усвідомив цього раніше. Йому не потрібен був час, щоб обмірковувати чи сумніватися.
Він хоче зробити Ханні пропозицію.
Алекс різко підвівся, перевівши погляд на хлопців.
— Мені потрібно поговорити з вами, — його голос був твердим, позбавленим будь-яких сумнівів.
Дерек, Лукас і Ітан перезирнулися. Такого серйозного виразу обличчя у друга вони ще не бачили.
— Що трапилося? — насторожено запитав Ітан.
— Я хочу зробити Ханні пропозицію, — Алекс не став ходити навколо.
В кімнаті запала глибока тиша.
Дерек повільно відклав телефон. Лукас підняв брови, а Ітан уважно подивився на нього, ніби намагався зрозуміти, наскільки це рішення зважене.
— Ти не жартуєш? — нарешті заговорив Лукас.
— Жартувати з цього? — Алекс усміхнувся куточками губ. — Ні. Я серйозно.
— Алекс… це величезний крок, — Ітан підсунувся ближче. — Ти впевнений?
Алекс зітхнув, провівши рукою по волоссю.
— Я ніколи в житті не був настільки впевнений.
Ітан мовчки кивнув, а Дерек нарешті заговорив:
— Ти її кохаєш . Я бачив це давно, ще коли ти вперше повернувся після тієї зустрічі в кав’ярні.
Алекс лише усміхнувся.
— Кохаю.
— І ти готовий зв’язати з нею все життя? — Ітан пильно вдивлявся в нього.
— Так.
Дерек хмикнув.
— Чесно, я думав, що першим із нас одружуся я… але, схоже, ти вирішив обігнати всіх.
Лукас нарешті розслабився і посміхнувся.
— Ну що ж, брате, раз ти це вирішив — ми з тобою.
— Так, — серйозно сказав Ітан. — Ми допоможемо зробити це незабутнім.
Алекс подивився на них і відчув, як у грудях розливається тепло.
— Дякую, хлопці. Це означає для мене більше, ніж ви думаєте.
— Досить цього сентиментального лайна, — буркнув Дерек. — Коли ми починаємо планувати?
Протягом кількох днів гуртожиток перетворився на справжній штаб. Ітан, Дерек і Лукас засідали з Алексом щоразу, коли у всіх був вільний час. Вони жваво обговорювали ідеї, сперечалися, скидали один одному варіанти місць, сценаріїв, навіть розглядали, чи варто залучати інших людей.
— Це має бути ідеально, — вкотре повторив Ітан, перечитуючи їхній фінальний план.
— Сто відсотків! — погодився Дерек. — Ми все продумали до найменших деталей.
Алекс слухав їх і відчував, як у ньому наростає хвилювання. Він ще ніколи не робив нічого настільки важливого. Але коли він уявляв Ханну, її реакцію, її очі, сповнені емоцій… Він знав, що робить усе правильно.
— Ну що, ти готовий? — запитав Лукас, спостерігаючи за виразом обличчя Алекса.
— Готовий, — відповів він твердо.
Проте поділитися цією новиною з Ханною поки що було рано.
Раптом телефон завібрував у кишені. Ханна.
Алекс відповів одразу.
— Привіт, кохана.
— Привіт, — у її голосі чувся легкий сміх. — Ви там ще не збожеволіли з хлопцями?
— На межі, але тримаємося, — пожартував він. — А ти як?
— Сумую. І не хочу сьогодні бути сама.
Алекс на секунду завмер.
— Що сталося?
— Нічого, — м’яко відповіла вона. — Просто хочу провести вечір із тобою.
— Батьки поїхали?
— Так, у бабусі будуть два дні.
Алекс усміхнувся.
— Ти натякаєш, що мені варто залишитися?
— Я прямо кажу, що хочу цього, — Ханна ледь чутно засміялася.
Алекс глянув на хлопців, які, почувши тільки частину розмови, вже зацікавлено дивилися на нього.
— Буду через годину, — сказав він, не роздумуючи.
— Чекатиму, — прошепотіла вона, і дзвінок завершився.
Алекс відклав телефон і підвівся.
— Що, знову зникаєш? — Дерек склав руки на грудях.
— Ханна запросила мене до себе.
— Два дні без батьків? — Лукас витріщився на нього.
— Ох, ми знаємо, чим це закінчиться… — Ітан хмикнув.
Алекс лише похитав головою, хапаючи куртку.
— Завтра повернуся до нашого «секретного плану».
— Ага, повернеться він… — буркнув Дерек, але все ж посміхнувся.
Алекс не став відповідати — він уже виходив, а його серце билося швидше в очікуванні зустрічі з Ханною.
Коли Алекс підійшов до дверей квартири Ханни, він відчув, як його серце б’ється трохи швидше, ніж зазвичай. Це було дивно, адже він уже давно звик до її присутності, але все одно кожна зустріч із нею приносила якесь особливе хвилювання.
Двері відчинилися, і перед ним постала Ханна — у коротких шортах і легкій майці. Її волосся було недбало зібране, а на обличчі сяяла тепла усмішка.
— Привіт, — сказала вона, нахиляючись до нього для швидкого поцілунку.
— Привіт, — Алекс усміхнувся, заходячи всередину. — Виглядаєш… дуже затишно.
Ханна лукаво підняла брову.
— Це тонкий натяк на те, що я маю вигляд домашньої лінтяйки?
— Ні, це відверте зізнання, що мені подобається, коли ти така, — він злегка потягнув її за талію до себе.
Вона тихо засміялася і, витягнувшись на носочки, чмокнула його в губи.
— Ходімо, раз ти тут, допоможеш мені з вечерею.
— Я так і знав, що мене використовують.
— Ну а як інакше?
На кухні вже був розкладений набір продуктів, і Алекс одразу зрозумів, що сьогодні у них буде щось особливе.
— І що ми готуємо? — запитав він, закочуючи рукави.
— Щось романтичне… — загадково відповіла Ханна.
— Наприклад?
— Пасту з морепродуктами.
— Ти впевнена, що хочеш довірити мені таку відповідальну справу?
— Ти будеш відповідати лише за нарізку, — пожартувала вона, простягаючи йому ніж.
Вони разом готували, жартуючи і крадучи поцілунки під час процесу. Алекс із задоволенням спостерігав, як Ханна рухається на кухні — зосереджена, але водночас розслаблена.
— Я завжди думав, що ідеальний вечір — це щось грандіозне, — сказав він, перемішуючи пасту. — Але зараз розумію, що він виглядає саме так.
Ханна усміхнулася, підходячи ближче.
— Бо справа не в місці, а в тому, з ким ти його проводиш.
Вона обійняла його ззаду, поклавши голову йому на плече.
— І я щаслива, що можу проводити його саме з тобою.
Алекс відклав ложку, обернувся і взяв її обличчя в долоні.
— Ти навіть не уявляєш, наскільки я тебе кохаю.
Вона тільки м’яко усміхнулася, перш ніж їхні губи зустрілися в ніжному поцілунку.
Вечір тільки починався, і вони обоє знали, що їх очікує далі.
Вечеря минула ідеально. Вино, приглушене світло, м’який сміх і погляди, що затримувалися довше, ніж зазвичай. Алекс відчував, як у повітрі між ними пульсувала напруга — солодка, очікувана, бажана.
Він сидів на дивані, а Ханна, прибравши зі столу, повільно підійшла до нього. Її рухи були легкими, невимушеними, але в погляді вже світилася грайливість.
— Як ти думаєш, це був ідеальний вечір? — запитала вона, зупинившись перед ним.
Алекс простягнув руку, провівши пальцями по її талії, втягувавши її ближче.
— Ще ні, — прошепотів він, вдивляючись у її очі.
Ханна не відводила погляду, коли сіла йому на коліна, обхоплюючи руками його шию. Її губи торкнулися його повільно, майже невинно, але в наступну секунду поцілунок поглибився. Алекс відчув, як тепло її тіла пройшлося приємною хвилею по його шкірі.
Він ковзнув руками по її спині, відчуваючи кожен вигин її тіла, її прискорене дихання, ніжний трепет під його дотиками. Ханна зашепотіла його ім’я, коли він почав цілувати її шию, залишаючи гарячі сліди на її шкірі.
— Алекс…
Її голос був тихим, але сповненим бажання.
Він підняв її на руки, легко і впевнено, несучи в спальню. Світло лампи створювало теплий відблиск, граючи тінями на стінах. Алекс поклав її на ліжко, нависаючи над нею, дивлячись в очі, що віддзеркалювали те саме, що відчував і він.
— Я кохаю тебе, — сказав він, перш ніж їхні губи знову з’єдналися.
Вони відкривали одне одного заново, не кваплячись, насолоджуючись кожним дотиком, кожним поглядом, кожним подихом. Їхні тіла зливалися в єдиному ритмі, створюючи момент, який назавжди залишиться тільки їхнім.
Коли все завершилося, Ханна, втомлена, але щаслива, поклала голову на його груди. Алекс ніжно провів пальцями по її спині, вдихаючи запах її волосся.
— Це був найкращий вечір, — прошепотіла вона.
— Тому що він з тобою, — відповів він, стискаючи її ближче.
Вони заснули разом, знаючи, що попереду в них ще багато таких ночей. Але ця… ця була особливою.
Дні після того вечора минули швидко. Алекс і Ханна продовжували жити у звичному ритмі — навчання, зустрічі з друзями, вечірні прогулянки. Але всередині Алекса відбувалися зміни.
Він помічав, як ще більше цінує кожну мить, проведену з Ханною. Як його серце пришвидшено б’ється, коли вона сміється. Як її голос стає його найбільшою втіхою після важкого дня.
Він більше не сумнівався — вона та єдина, з ким він хоче прожити життя.
І тепер залишалося найважливіше: зробити все ідеально.
Разом із хлопцями Алекс продовжував готуватися до освідчення.
— Каблучку вже вибрав? — запитав Ітан, коли вони сиділи в гуртожитку, обговорюючи деталі.
— Завтра йду купувати, — відповів Алекс, переглядаючи сайт ювелірного магазину.
— Друже, ти усвідомлюєш, що скоро станеш зарученим чоловіком? — Дерек підморгнув.
— І мене це не лякає, — Алекс усміхнувся, уявляючи вираз обличчя Ханни, коли він стане перед нею з каблучкою.
— Але спершу тобі треба пройти останній рівень, — Лукас зробив серйозний вираз обличчя.
— І який же це рівень? — Алекс підняв брови.
— Батьки, брате, — Ітан засміявся. — Познайомся з її батьками, і тоді ти офіційно отримаєш доступ до фінального квесту.
Алекс тільки зітхнув, хоча в глибині душі розумів, що це справді важливий крок.
Алекс і Ханна гуляли вечірнім містом, тримаючись за руки. Повітря було свіже, вулиці освітлювали теплі вогні ліхтарів, а легкий вітерець грався її волоссям.
— Скоро мій день народження, — сказала вона, зупинившись і глянувши йому в очі.
Алекс усміхнувся.
— Так, я пам’ятаю.
— І я хочу, щоб ти був там. Познайомився з моїми батьками, — її голос звучав трохи хвилююче.
Алекс відчув, як у нього в грудях закалатало серце. Він давно розумів, що цей момент настане, але тепер, коли це звучало так офіційно, він усвідомив, що це ще один важливий крок.
— Ти впевнена, що вони будуть раді?
Ханна засміялася.
— Звісно! Вони давно хочуть познайомитися з тим, хто зробив їхню доньку такою щасливою.
Алекс легенько стиснув її пальці.
— Тоді я з радістю прийду.
Вона усміхнулася й нахилилася, щоб легко поцілувати його.
— Я знала, що ти погодишся.
Алекс дивився на неї і знав, що зробить усе, щоб цей день став для неї особливим. І щоб її батьки побачили — їхня дочка в надійних руках.
Наступного дня, коли Алекс розповів хлопцям про запрошення на день народження Ханни, реакція була передбачуваною — вибух емоцій і жартів.
— Ох, наш хлопчик росте! — з удаваним хвилюванням вигукнув Дерек, поклавши руку на серце.
— Тепер це офіційно, брате, — серйозно кивнув Лукас. — Ти не просто хлопець Ханни. Ти кандидат у зяті.
— Боже, Лукас, звучить так, ніби Алекса вже затягують в сімейний бізнес! — засміявся Ітан.
— А хто знає? Може, її батько вже має для нього роботу на випадок, якщо той не закінчить універ? — Дерек театрально підняв брови.
Алекс тільки закотив очі, хоча не міг стримати усмішку.
— Ви закінчили?
— Ні, ми тільки починаємо, — підморгнув Дерек.
— До речі, ти вже думав, як себе поводити? — Ітан сів навпроти, спираючись ліктями на стіл.
— Ну, планую бути собою, — Алекс зробив вигляд, що не помітив хитрих поглядів друзів.
— Помилка номер один, — Лукас похитав головою.
— Я ж казав: треба бути найкращою версією себе! — наголосив Дерек. — От дивись, ти вже купив подарунок для Ханни?
— Так, — Алекс кивнув. — І квіти для її мами, і хороший коньяк для батька.
— Ого, ти реально готуєшся, — здивувався Ітан.
— Я ж не хочу облажатися, — Алекс видихнув.
— Правильно, бо якщо облажаєшся, то забудь про всі наші плани, — Дерек підморгнув Лукасу.
— Чекай, які ще плани?! — насторожився Алекс.
— Тссс… — Лукас зробив таємничий вираз обличчя. — Це частина великого задуму.
— Просто переконайся, що її батько не дістане рушницю, і все буде добре, — засміявся Ітан.
Алекс похитав головою, але всередині відчував полегшення. Так, він хвилювався, але з цими дурнями поруч у нього не було шансів надто заглибитися в переживання.
Того ж дня ввечері Алекс стояв перед дверима будинку Ханни, тримаючи в руках подарунок і букет квітів. Його серце билося трохи швидше, ніж зазвичай. Це був важливий момент — перше знайомство з її батьками.
«Спокійно, Алекс. Ти пройшов іспити, ти живеш з Дереком і Лукасом — це вже випробування. З батьками все буде простіше… сподіваюся.»
Він глибоко вдихнув і натиснув на дзвінок.
Двері відчинилися, і перед ним з’явилася… не Ханна, а чоловік з серйозним виразом обличчя.
— Ви, мабуть, Алекс? — суворо запитав він, склавши руки на грудях.
«О, ось і він. Батько.»
— Так, пане, — Алекс відчув, як його спина автоматично вирівнялася.
— Пане? — чоловік підняв брови, а потім раптом усміхнувся. — Ну що ж, заходь, хлопче, подивимось, хто ж такий той самий Алекс.
Алекс ковтнув слину і зайшов у будинок.
Вітальня була просторою та затишною. З кухні долинав аромат святкових страв, а у вікнах мерехтіли святкові вогники.
До нього підійшла жінка з теплою усмішкою — мати Ханни.
— О, то ти той самий хлопець, про якого ми так багато чули! — сказала вона, перш ніж обійняти його.
Алекс трохи розгубився, але швидко відповів:
— Сподіваюся, що тільки хороше.
— Звісно! — вона засміялася, взявши букет. — Який ти вихований!
Батько Ханни лише хмикнув, уважно його розглядаючи.
У цей момент до кімнати вибігла Ханна, сяючи від радості.
— Алекс! — вона швидко обійняла його. — Ой, ти вже познайомився з моїми батьками?
— Так, — Алекс усміхнувся, хоча відчував, що поки що проходить «перевірку».
— Чудово! Тоді ходімо, будемо святкувати!
Будинок Ханни наповнився сміхом, дзвінкими голосами гостей та легким ароматом святкових страв. Алекс відчував себе трохи напружено, але кожен момент поруч із Ханною допомагав йому розслабитися.
Після знайомства з її батьками він поступово вливався в сімейну атмосферу. Вони разом з іншими гостями брали участь у розмовах, жартували, згадували кумедні моменти з дитинства Ханни.
Мати постійно усміхалася, спостерігаючи за ними, а батько уважно слухав і час від часу ставив запитання.
— Отже, Алекс, — батько поставив келих на стіл. — Ти мені вже сподобався, але все ж… Розкажи мені, як ви з Ханною познайомилися.
Алекс усміхнувся, швидко глянувши на Ханну, яка теж ледь стримувала усмішку.
— О, це була цікава історія. Ми випадково зіткнулися в університеті, і… — Алекс коротко розповів історію їхньої першої зустрічі.
— Випадково? — батько прищурився. — Чи це була доля?
— Думаю, і те, й інше, — Алекс подивився на Ханну, і вона тихо засміялася.
— Гм… — батько хитнув головою. — Ну що ж, хороша історія.
Розмова продовжилася, і Алекс відчув, що напруга поступово спадає.
Коли гості почали розходитися, батько Ханни підійшов до Алекса, поклавши руку йому на плече.
— Алекс, — його голос був спокійним, але серйозним. — Я бачу, що ти справді цінуєш мою дочку. І скажу тобі так — ти маєш моє благословення.
Алекс відчув, як всередині розлилося тепло. Він поважно кивнув.
— Дякую, це дуже важливо для мене.
— Просто добре стався до неї. Інше вже не має значення.
Алекс знову глянув на Ханну, яка обіймалася з мамою, і зрозумів: він зробить усе, щоб вона завжди була щаслива.
Попереду був ще один важливий крок. Але тепер він знав, що все йде саме так, як повинно.
Наступного ранку сонце вже високо піднялося над горизонтом, а легкий вітерець колихав зелене листя дерев, ніби природа сама допомагала створити цей особливий день.
На березі озера, в затишній дерев’яній альтанці, кипіла підготовка. Алекс, Ітан, Дерек, Лукас, а також подружки Ханни — Крісті та Хелен — робили все, щоб створити ідеальну атмосферу для освідчення.
— Окей, перевіряємо ще раз, — сказав Ітан, витираючи руки об штани. — Світло є?
— Гірлянди закріплені, — підтвердив Лукас, піднімаючи очі на мерехтливі лампочки, що прикрашали альтанку.
— Квіти розставлені, — додала Крісті, поправляючи ніжні букети, розміщені по периметру.
— А головне — каблучка на місці, — Дерек зітхнув, глянувши на Алекса, який уже в десятий раз перевіряв маленьку оксамитову коробочку в кишені.
— Ти так хвилюєшся, що, здається, зараз або втечеш, або втратиш свідомість, — жартома сказала Хелен.
— Я просто хочу, щоб усе пройшло ідеально, — чесно зізнався Алекс.
Крісті усміхнулася:
— Все буде так, як має бути. Повір мені, Ханна навіть не уявляє, що її чекає.
— А як ви збираєтеся привести її сюди? — запитав Лукас.
— Ми вже придумали, — хитро підморгнула Хелен. — Ми скажемо їй, що хочемо зробити кілька фото біля озера. Вона навіть не запідозрить нічого.
Тим часом Ханна сиділа у своїй кімнаті, розглядаючи подарунки, які отримала на день народження. Її серце було наповнене теплом — день минув чудово, і знайомство її батьків з Алексом пройшло навіть краще, ніж вона могла уявити.
Раптом двері відчинилися, і в кімнату зайшли Крісті та Хелен.
— Доброго ранку, красуня! — радісно промовила Крісті.
— Привіт, дівчата, — усміхнулася Ханна.
— Ми тут подумали… — почала Хелен.
— Давай прогуляємося до озера! — перебила її Крісті.
— До озера? — Ханна здивувалася.
— Ну так! Вчора весь день була метушня, а ми хочемо зробити кілька класних фото! — сказала Хелен, схопивши Ханну за руку.
— Ну добре, — погодилася Ханна, навіть не підозрюючи, що на неї чекає.
Коли Ханна підійшла ближче до альтанки, вона відчула, як її серце затріпотіло. Все виглядало так, наче вирвано з найпрекраснішої казки: мерехтливі гірлянди відкидали м’яке світло на дерев’яні балки, повітря було наповнене ніжним ароматом квітів, а гладь озера віддзеркалювала небесний купол, усіяний першими вечірніми зірками.
Але найбільше її погляд прикував він.
Алекс стояв посеред альтанки, одягнений у світлу сорочку, яка ще більше підкреслювала його впевнений вигляд. Він дивився на неї так, ніби у всьому всесвіті існувала тільки вона.
Її подруги раптово зупинилися, даючи їй йти далі самій.
— Що… що тут відбувається? — Ханна розгублено перевела погляд з Крісті на Хелен, але ті лише загадково усміхнулися.
— Просто йди до нього, — тихо сказала Хелен.
Ханна зробила крок, потім ще один. Її дихання стало нерівним, а в голові почали виринати тисячі думок.
“Алекс… чому він такий серйозний? Чому тут усе так красиво? Це ж…”
Коли вона ступила на дерев’яний настил альтанки, Алекс узяв її руку в свою, і вона відчула, як її пальці ледь тремтять.
— Ханна… — його голос був ніжним, але водночас сповненим рішучості.
Він провів пальцями по її долоні, дивлячись прямо в її очі.
— Від першого дня, коли я зустрів тебе, ти стала для мене чимось більшим, ніж просто дівчина, яку я кохаю. Ти стала моїм всесвітом. Моєю підтримкою, натхненням, сенсом.
Вона завмерла, відчуваючи, як її груди наповнює хвиля тепла.
— Я бачив, як ти смієшся, як хвилюєшся, як радієш дрібницям. Я бачив тебе справжню. І в кожну мить я лише більше переконувався в тому, що не хочу жити жодного дня без тебе.
Її очі наповнилися сльозами, і вона хотіла щось сказати, але він підніс палець до її губ.
— Дозволь мені закінчити, — тихо прошепотів Алекс.
І в наступний момент він опустився на одне коліно.
Ханна різко прикрила рот рукою, її дихання збилося, а серце вибухнуло ураганом почуттів.
— Ханна, — Алекс відкрив маленьку оксамитову коробочку, в якій виблискувала витончена каблучка, — ти вийдеш за мене?
Світ навколо ніби розчинився.
Ханна відчула, як її коліна стали слабкими, як у грудях народилася буря емоцій. Її губи тремтіли, очі горіли слізьми щастя.
Вона зробила крок до нього, потім ще один, і, не стримуючись більше, різко опустилася перед ним на коліна, міцно обіймаючи його.
— Так… — її голос був тремтливим, наповненим чистою любов’ю. — Так, так, так!
Алекс засміявся, його руки обвили її талію, а серце калатало в унісон з її власним.
Він повільно надів каблучку на її палець, і вона здригнулася від усвідомлення — це реальність.
Друзі, які досі спостерігали збоку, вибухнули радісними вигуками й оплесками.
— НАРЕШТІ! — крикнув Дерек.
— А я вже думав, що вона втратить свідомість! — підколов Лукас.
Ханна й Алекс засміялися, але цього разу вони не чули нічого, крім ритму своїх сердець.
Алекс ніжно підняв її обличчя, заглядаючи в її сяючі очі.
— Я кохаю тебе, — прошепотів він, перш ніж з’єднати їхні губи в найчуттєвішому поцілунку в їхньому житті.
І в той момент вони знали — це початок нового етапу, їхньої вічності разом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍