Юне Люмен - ЗалишенІ, Юне Люмен

У такі моменти вона завжди з особливою насолодою уявляла, як дістане якусь зброю, неважливо яку, та погрожуватиме нею Роману, доки він не почне плакати та не осоромиться на усю школу. Про вбивство навіть й думки не йшло, бо вона не настільки жорстока, хоч і змушена черствіти від жорстокості оточення.

Мама тихо постукала у двері два рази і, так і не дочекавшись відповіді, несміливо зазирнула всередину. У очах її читалося сильне занепокоєння та відчуття незавершеності розмови. Аліса сиділа на своєму ліжку, щільно підібгавши тонкі ноги, по її щоках текли сльози безсилля, які вона могла показувати лише вдома, переважно на самоті.

- Лисенятко, ти чудово розумієш, чому він чіпляється саме до тебе, - жінка присіла поруч із донькою на ліжко і почала ніжно погладжувати короткі, місцями мокрі від води, коси. – І все одне ти раз у раз клюєш на його провокації.

- Мамо, чому він, а не я? Чого не було у нас з тобою, що є в них? – Двійко горіхових очей, наче два лісових озерця, запитально глянули на матір.

Проте відповіді на ці запитання Ліна не знала сама.