Katerina Школіна - 11 троянд. Ти впевнений, що ми бачимося вперше?, Katerina Школіна

Я мчуся на кухню першою, доки ці зомбі плетуться слідом. Всідаюся в главі столу, доки Мишко крутиться коло плити. Ось уже заходить і брат. Бачачи, що я зайняла його місце, він хмикає:
- Брись звідсіля, синиця. Тут не твій насіст.
- Та ви що? - удавано дивуюсь. - Невже гніздечко півня?
Андрій і Артем позаду почервонілого від гніву брата заливаються сміхом.
- А ти який пернатий? Несушка чи бройлер? - хохоче Андрій, підтримуючи мій жарт.
- Так він же не курка. Яка несушка, блін, - прискає в кулак Артем.
- Сиди, малеча, - зітхнувши, говорить Мік, а потім крізь зуби цідить. - Я зараз тільки два гуся на паштет перекручу і вернусь.
Але він не встигає повернутись, бо ці двоє займають два місця по мою праву руку.
Артем хапає мою кисть і, елегантно цілуючи, вимовляє:
- Пані дракон же врятує двох прекрасних лицарів від озвірілої принцески?
Я беру салфетку і витираю місце поцілунку:
- Ви головне обладунки не забудьте скинути, - відповідаю, - бо пані дракон не любить, коли залізо застрягає в зубах.
- А я вже думав, що малеча нас розводить на стриптиз, - сміється Андрій, за що йому тут же прилітає добрий запотиличник від мого злого брата.
- Ой, ну все вже. - рознімає цих дітей Мишко. - Давайте їсти. 
Брат всідається зліва від мене, навпроти цих двох жартунів. Мишко тут же ставить перед кожним з цих трьох по тарілці простенького супу. Хлопці переглядаються. Собі він також ставить суп.
- Тоді що тут так пахло? - подає голос брат.
Тут же переді мною опиняється тарілка ароматного рагу з баклажанами і з умопомрачительною котлеткою по-київськи.
- Не поняв. - стікаючи слюнями хором звучать голоси хлопців. - Гелік!
- А що? - невинно відповідає Мишко. - Після тої п'янки нам супчик просто доктор прописав.
- Який нахрін доктор?! Так роблять тільки ескулапи! - розчаровано пищить Андрій. 
- Котянич. Це що ще за перехід з баритону на ображену дівчинку, - здивовано звертається до нього Артем.
- Ной. Це з голодухи. - тихо відповідає вже своїм голосом Андрій. - Я слюною зараз захлинусь…
- Я сподіваюсь ти не мене ескулапом тут назвав, -  прищурює очі наш громило Мишко. 
Андрій сковтнув.
- Утім, це навіть комплімент. Ескулап або Асклепій був давньоримським богом медицини і лікувальної практики, - пояснив Гелік. - Тому прийму це за комплімент моїй професії. Їжте. Іншого не дам, доки з супом не розправитесь. - він також сів за стола. 
- Мишко, - усміхаюсь я, - ти в нас прямо як велика матуся. В хорошому сенсі.
- Ну, най буде так, - сміється у відповідь Михась.
Я пробую стряпню Геліка і від ніжного і водночас пряного смаку злітаю на сьоме небо. Ну як це могла приготувати людина. Це ще я мовчу про голубці, які він навчився готувати в моєї мами! Та й виглядає ця їжа як витвір мистецтва! Впевнена, що суп не гірший. Я навіть примружую очі від задоволення.
- Мишко, женись на мені. І готуй мені такі вкусняшки кожен день! - вилітає у мене, перш ніж я встигаю подумати.
Я перестаю чути хлюпання супу і сьорбання. Відкриваючи очі і виринаючи з обійм харчової насолоди, я бачу як усі дивляться на брата, який завмер не донесучи до рота ложку. Мишко ж повільно відсунувся від Міка разом зі стулом.
- А що. Я молода і гарна. Придане дадуть хороше. Брат і зять знають один одного. Мишко лікар в обласній лікарні. З династії лікарів. Ще потім зав відділенням стане, - я молочу якусь чухню від неловкості, а Мишко все більше блідне. 
Брат, здається, зараз зажує ложку, в якій вже нема супу, а Андрій з Артемом дивляться на мене молебно, щоб я закрила рота. 
- В цілому я відчуваю, що в мене лихоманка або інопланетянин вселився, бо я сказала якусь дурницю, - брат так і не розслабляється, тому я, замруживши очі випалюю новину. - Я вступила на ще один факультет на контракт. Вже на третьому курсі. Я плачу за навчання зі стипендії. Я буду юристом. Привітайте мене.
На цій фразі брат виронив ложку. А всі присутні офігіли.
- Ти не правильно сказала. Не я плачУ, а я плАчу. Ти мене добити вирішила. Це не смішний жарт, - тихо і хрипко відзивається брат.
- Я знаю, що це несподівано, але міг би й порадіти за мене… - бурчу у відповідь я.
Через хвилини три могильного мовчання брат відриває погляд від стіни, яку сверлив поглядом:
- Чого мовчала! Могла й проспойлерити хоча б. Сестра, блін! - цідить крізь зуби він.
- Та що не так-то?! - ображаюсь я.
- Виходить, що ти платиш за навчання вже три роки. Я про це ні сном, ні духом, - зривається він і різко встає так, що стілець падає. - Я тобі не давав кишенькових грошей увесь цей час, думаючи, що стипендію ти зможеш витрачати на себе, - він починає ходити по кухні взад вперед.
- Та давав ти. Не прибідняйся! - заспокоюю його я, бо це дійсно так. Що за гіпер-пре-гіперопіка!
- Давав, значить. Тобі треба на косметику, на проїзд до батьків, на мілкі витрати. Тобі може захотітись нових туфель чи плаття, окрім того, що в тебе є. Ти можеш захотіти сходити в кафе з подружкою. У тебе і окрім цього повинні бути кошти. - перераховує він і я … думаю лише про те наскільки мені з ним пощастило, але не треба ж опікати мене настільки сильно.
- Та в мене є на це гроші, - намагаюсь заспокоїти його. - Тим паче я не плачу за їжу, бо часто ошиваюсь в тебе, або батьки набивають мій холодильник. За гуртожиток теж вони платять. В мене все добре. Я підзаробляю трохи. А на біологічному я вчуся на бюджеті. Один контракт це не так вже й дорого, - я перераховую усі аргументи, які маю.
Він не заспокоююється, а лише розпалюється. Хлопці лише мовчать.
- Я маю власний великий будинок на березі моря і недалеко від крутого універу, але моя вперта сестра живе в гуртожитку. Я маю власний бар-ресторан і непогану виручку, але ця непокірна малеча потайки вступила ще кудись і платить контракт з стипендії, - тре скроні брат, повільно вимовляючи кожну репліку. - Можеш і далі гратися в самостійність і незалежність, але я збільшую суми твоїх карманних грошей. Перестань підробляти і зосередься на навчанні, бо в тебе тепер вдвоє більше турбот. Хоч заочно другий факультет? - питає.
- Неа. Денно. - обережно відповідаю.
- Як! Невже там вечірня зміна! Ти впевнена, що можеш встигнути, коли усюди заняття ведуться в першій половині дня! - випалює. 
І як сильно він цікавиться моїм навчанням, бо відчуття, що він викладає у моєму універі.