Лоуренс Леві - Планета Pixar

Corporation, розробляла датчики для системи «Розумний дім». Це була захоплива технологія! Я прагнув таких викликів, з якими мали справу вони.

Невдовзі розмова повернула до теми Pixar.

— Джоне, я переглянув уривок фільму — він просто надзвичайний! — із захватом повідомив я. — Навіть гадки не мав, що Pixar займається такою справою.

— Мало хто насправді знає, що ми тут робимо, — погодився Джон. — Ми володіємо рідкісним поєднанням технологій та креативу. Я режисую фільм, який відкриє зовсім нові технічні можливості, проте я сам — людина, далека від технологій. Це партнерство. Я розповідаю нашій технічній команді про свої ідеї з творчого погляду, а далі ми намагаємося втілити задумане. Вдається не все, що я хочу, але ми працюємо далі. Наша технічна команда просто блискуча, неймовірна! Наш союз чимось нагадує шлюб.

— З ролика, який я дивився, це дуже помітно, — підтвердив я. — Не можу дочекатися продовження. А як щодо Pixar як компанії? Як ви бачите її майбутнє?

Джон на хвилину замислився. Його вираз обличчя трохи змінився — посерйознішав, ніби режисер збирався висловити те, про що говорити нелегко.

— От що я вам скажу, — почав він. — Зусилля, вкладені нашими людьми в цей проект, — за межами надзвичайного. Це було зовсім не просто. Вони твердо стояли рік за роком, вражали мене своєю роботою кожнісінького дня, жертвували всім заради компанії і просили геть небагато за свою працю.

Джон палко переймався тим, про що говорив.

— Це чудові, натхненні, віддані люди — усі, від верхівки до найнижчих посад у Pixar, — вів він далі. — Я щиро хочу, щоб вони досягли того визнання й отримали ту винагороду, на яку заслуговують. Для нас це завжди була боротьба. Але я щиро прагну, щоб Pixar таки досягнула успіху — для всіх нас.

На цих словах Джонів голос аж тремтів від емоцій. Здавалося, ніби він — прапороносець, який прагне, щоб гірку несправедливість зрештою виправили.

Далі ми знову трохи поговорили про «Історію іграшок». Джон розповів, як з’явилася ідея фільму — виросла з його ранніх короткометражок. Поділився тим, як його потішила звістка, що Том Генкс і Тім Аллен підписали контракти, погодившись озвучувати Вуді й Базза. А музику до фільму зголосився писати Ренді Ньюман.

Це були визначні імена. Том Генкс саме пожинав плоди низки нещодавніх успіхів, які перетворили його на одну з найбільших зірок у світі, — «Несплячі в Сієтлі», «Філадельфія», «Форест Гамп». А цього літа актор розпочинав зйомки у фільмі, що вже наробив багато галасу, — «Аполлон-13». Хітом Тіма Аллена був телесеріал «Великий ремонт» — саме транслювали його третій сезон, рейтинги телешоу були дуже високими. Кар’єра Ренді Ньюмана теж складалася зірково — він був музикантом і композитором, створював музичний супровід до фільмів.

— Оце так удача! — зауважив я. — Мабуть, ви на сьомому небі від щастя!

— Атож, — погодився Джон. — Працювати з ними — це щось неймовірне. Ну і решта акторів, які озвучуватимуть персонажів, теж не відстають. Нам справді дуже пощастило.

Коли ми завершували розмову, такому завсідникові Кремнієвої долини, як я, складно було впоратися із запамороченням від зірковості. Кінематографічний бізнес перебував на відстані світлових років від усього, чим я займався. І ось я сиджу й розмовляю про те, наскільки чудовий акторський склад підібрали для озвучення фільму в компанії, куди я, можливо, влаштуюся на роботу. Сприйняття ситуації було дещо відірваним від реальності, здавалося, наче я приїхав на екскурсію в якусь голлівудську студію, а не на співбесіду.

Доки я сидів там, розмовляючи з Джоном та Едом, враження від того дня раптово поповнилися ще одним відчуттям. Ці два лідери компанії роками віддано служили своїй справі, практично не маючи комерційного зиску чи визнання. Я й гадки не мав, як, коли чи де вони доможуться успіху, проте одну річ міг сказати напевне: вони були переможцями. І хай я не міг знати, як саме прийде ця перемога, та все ж був цілком певний, що вона на них чекає.

Потім Ед відрекомендував мене Пем Кервін, Біллу Рівзу, Ральфу Гуггенхайму та кільком іншим ключовим гравцям Pixar, і не встиг я спохопитися, як мій візит уже добіг кінця. Коли я вийшов із будівлі, моя бульбашка зіркового запаморочення луснула. На це не знадобилося багато часу. Адже я знову стояв на піксарівській похмурій стоянці, через дорогу переді мною так само виднівся нафтопереробний завод, а попереду очікувало повернення додому трасами з напруженим трафіком.

Утім, не було жодного сенсу в тому, щоб робити поспішні висновки. Зрештою, я навіть не знав, чи отримаю пропозицію про роботу. Звичайно, це залежало від враження, яке склали про мене Ед, Джон і решта. На особистісному рівні я відчував, що це було би за честь для мене, якби вони захотіли бачити мене в своїй команді. Але на професійному рівні Pixar залишалася загадкою. Ця компанія мала безліч грандіозних задумів, але й кількість червоних прапорців, що майоріли переді мною та попереджали про небезпеку, була не меншою. Не грало ролі те, наскільки мене вразили Стів, Ед, Джон і діяльність усієї Pixar. До моїх обов’язків входила б саме розбудова бізнесу, перетворення компанії на комерційно успішне підприємство, можливо, навіть на публічне акціонерне товариство. Такі завдання потребували надто багато — значно більшої впевненості, ніж перегляд кількох хвилин захопливого фільму.

Ба більше, я не мав чуття цього бізнесу. Кіновиробництво було чимось чужим для мене. Звабливо було поглянути, як працює Pixar, проте справа загалом залишилася так само повитою темрявою, як і під час першого дзвінка Стіва. У моїй голові хороший фільм, потужна технологія, навіть неабиякий акторський талант ніяк не переводилися у бізнес-стратегію. Ніхто так і не висловив чітко, у чому ж полягає ділова ідея Pixar, а Ед натякнув на невдоволення, яке виніс Стів із минулого компанії. Тож я зовсім не був певен, що занурюватись у це буде гарною ідеєю. І вже точно не хотів погоджуватися на роботу лише через захоплення від зірковості проекту.

Наступного дня мені зателефонував Стів.

— Ваша зустріч у Pixar пройшла просто чудово, — сказав він. — Ви всім дуже сподобалися, вони кажуть, що зможуть працювати з вами. І я цьому справді радий. А які у вас враження?

— Дякую, Стіве, — відповів я. — Страшенно приємно чути це. Візит був чудесний. Мені дуже сподобалося — точніше кажучи, я в повному захваті.

Я не був певен, чи варто ділитися зі Стівом сумнівами, які мене опосіли. Було схоже, що він рухається в напрямку до