Nicole Moonshade - Лабіринт долі, Nicole Moonshade

Розділ 8. Під владою ілюзій

Тонка межа між реальністю та вигадкою

Айра зробила ще один крок, і її нога торкнулася холодного, слизького дерева, яке утримувало міст. Повітря стало важким, а туман навколо згущувався,обмежуючи видимість. Вона відчула, як її серце починає битися швидше, а нерви тягнуться, мов струни. Ще кілька кроків, і вона опиниться на самому краю цього містка. Вона відчувала, як невидимий страх стискає груди, але не могла зупинитися. Крок за кроком, вони рухалися вперед, і весь ліс навколо, здавалося, оживав. 

Кай йшов поруч, і хоча він намагався зберігати спокій, Айра помічала, як його руки час від часу здригаються. Він виглядав впевненим, але в його очах була відображена та сама невизначеність, що панувала в її власній душі. Вона помітила, що, коли вони наближалися до мосту, його погляд все частіше ставився до неї, і щось в ньому змінилося. Це було більше, ніж просто партнерство у цій грі. Відчуття, яке зароджувалося між ними, було складним і водночас незвичайно гармонійним. 

Айра намагалася викинути ці думки з голови. Вона не могла дозволити собі вільно впасти в обійми ілюзій цього світу. Вона не знала, чому, але поруч з Каєм все починало виглядати не так страшно. Він був як незламний щит, який може витримати все, навіть коли сама реальність хитається. 

— Ти готова? — запитав Кай, його голос був низьким і спокійним, але Айра помітила, як у ньому звучала деяка тривога. Це не був звичайний запит, це було запитання, яке йому ставили не тільки про міст, але й про їхні стосунки. 

— Готова, — вона не підняла погляду, але її серце відчуло, як змінилося все в її грудях. Щось усередині почало розгоратися, немов іскра, яка могла перерости в полум'я. 

Вони йшли разом, і кожен крок, який вони робили, наближав їх не тільки до мосту, але й до чогось більшого. Між ними зростала хімія — тонка, як павутинка, але водночас така явна, що кожен погляд, кожен жест ставали важливими. Вони наче підсвідомо почали рухатися в одному ритмі. Вона помічала, як Кай інколи кидав на неї короткі погляди, що були сповнені емоцій, яких він не виражав словами. 

— Ми разом, — сказав він, його голос злегка тремтів, але це не було від страху. Це була важлива думка, яка звучала між ними, як обітниця. І, хоч вона не розуміла до кінця, чому це важливо, вона відчула, як її груди стискаються від якогось теплого почуття. 

— Я знаю, — відповіла вона, її голос був тихим, але в ньому прозвучала впевненість. Вона відчула його руку, що ненав’язливо торкнулася її спини. Це був простий жест, але він передав стільки емоцій, що Айра майже зупинилася. 

Раптом міст затремтів, і вона стиснула його руку сильніше, хоча й намагалася не показати страху. Їхні погляди зустрілися, і між ними немов вибухнула якась невидима іскра. 

— Ти не боїшся, правда? — запитав Кай, хоча він знав відповідь. 

Айра посміхнулася, хоч і відчувала, як її серце підскакує в грудях. 

— Я боюся не самого моста, а того, що нас чекає після нього, — сказала вона, і її слова прозвучали чесно, як ніколи раніше. 

Кай не відповів. Він лише злегка стиснув її руку, і вони разом зробили ще один крок на міст. 

Час для вибору

Міст був довгим і вузьким, і кожен крок, який вони робили, відбивався ехом в тумані. Ліс під ними знову виглядав так, як у першій ілюзії: темний, загадковий, заповнений невідомими небезпеками. Відчуття важкості, що нависала, не покидало Айру, і, здається, що чим далі вони йшли, тим більше ця важкість зростала. 

Вона чула шурхіт листя, наче щось тихо наближається. Потім, без попередження, на мосту з'явилася фігура. Вона була темною, невиразною, як відлуння з іншої реальності. 

— Не йдіть далі, — промовила тінь, і її голос був хрипким, крижаним. — Залиште це все. Поверніться назад. Чим більше ви пройдете, тим більше ви втратите. 

Айра зупинилася, хоча відчувала, як страх проникає в її душу. Кай стояв поруч, і його присутність давала їй сили. 

— Це лише випробування, — прошепотів Кай, хоча сам виглядав злегка наляканим. Його рука була все ще на її плечі, намагаючись передати підтримку. 

Тінь знову заговорила, але тепер її голос став трохи менш різким. 

— Чи готові ви втратити те, що у вас є? Чи готові пожертвувати тим, що так важливо для вас? Цей шлях не веде до щастя. Він веде лише до руйнування. 

Айра подивилася на Кая, і він знову поглянув на неї. В її серці спалахнув неспокій. Вона знала, що не може відступити. Ще кілька тіней почали рухатися навколо них, і світ почав перетворюватися на хаос. Але вона відчула, як щось важливе росте всередині неї, щось, що вона не може втратити. Це було те, що вони разом пережили, і те, що вони переживатимуть далі. 

— Ми пройдемо цей шлях, — сказала Айра, її голос звучав чітко і рішуче, навіть якщо всередині було багато запитань. 

Кай кивнув, і разом вони зробили ще один крок вперед, не оглядаючись назад. 

Випробування серця

Міст виглядав все більш і більш небезпечним, і кожен крок ставав важчим. Але між ними було щось більше, ніж страх. Айра відчула, як вони знову наближаються до чогось важливого, і цей зв'язок між ними, ніби сполучна лінія, яка не дає впасти, не дає зламатися. 

Кай відчував це так само. Їхні погляди зустрілися, і він побачив у її очах те саме, що відчував: єдине бажання йти разом до кінця. Кожен крок, який вони робили, збирав все більше емоцій, і чим більше вони наближалися до кінця цього моста, тим ясніше ставало їхнє спільне майбутнє. 

Айра зрозуміла: інколи все, що важливо, це мати того, хто йде з тобою до кінця.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍